Життя оперних дів - це не тільки сцена

ЖИТТЯ ОПЕРНИХ ДІВ – ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ СЦЕНА

 

Про Анжеліну Швачку, солістку Національної опери, написано багато у найвищих, найзахопленіших, найчудовіших, найпатетичніших тонах. Співачка з божественним голосом і великим талантом актриси завойовує публіку за декілька секунд, чарує з перших же митей, щоб вона не співала. Неповторність тембру і характер створюваних нею образів вміщає в себе всі мислимі відтінки фарб навколишнього світу. Секрет привабливості творчості А. Швачки полягає в суперечностях, прихованих у її характері. Вона може бути сильною, рішучою і фатальною, і в той же час щирою, ніжною, чистою, беззахисною і зворушливою. Чи варто далі наводити хвалебні епітети, добре знайомі тисячам прихильникам оперної музики у нас у країні і за кордоном? Її творчість говорить сама за себе. Наша оперна діва на творчому злеті. А як і чим живе обожнювана сотнями тисяч слухачів Анжеліна поза сценою, що її оточує, яким повітрям дихає наше божество?

Цими і багатьма іншими питаннями задавався я, йдучи на інтерв'ю з актрисою, яка люб'язно прийняла мене у себе вдома, в центрі Києва, на проспекті Перемоги. Мене приємно вразила атмосфера квартири, колір стін, нечисленні, але зі смаком підібрані картини. Все говорило про те, що тут мешкає людина незвичайна, з вишуканим смаком і витонченим сприйняттям навколишньої дійсності. Природно, саме з навколишнього маленького світу домашньої обителі я почав нашу бесіду.

 

- І.А. Дивлячись на картини, я бачу, що Ви – витончений поціновувач живопису. Атмосфера та інтер'єр квартири говорить про Ваші неабиякі художні смаки.

- А.Ш. Так, живопис дуже люблю, це моя слабкість. У дитинстві я намагалася писати картини, і спочатку, коли ще не стала співачкою, я хотіла присвятити себе мистецтву. З величезним задоволенням відвідую всі художні виставки, які проходять у Києві, та й не тільки. Буваючи за кордоном, я часто відвідую художні музеї. Останній раз я була на виставці київської художниці Лариси Пуханової, яка намалювала мій портрет. Схожість є, але більше енергетична. Вона мене уявляла як якийсь світлий образ – «тільки крила треба приробити». У пісочних, пастельних тонах вона намалювала мій портрет, абсолютно світлі очі – цим портретом вона хотіла виразити мою суть. Мене це дуже вразило, оскільки я їй практично не позувала: вона бачила мене на концертах і декілька разів розмовляла зі мною по телефону. У цій картині передане головне – мій характер і образ, дуже яскравий і привабливий зовні та неймовірно скромний і цнотливий усередині. А мій найулюбленіший колір – це колір морської хвилі, з художників я понад усе люблю Айвазовського. Зовсім недавно в Любляні я з величезним задоволенням відвідала виставку стародавнього єгипетського мистецтва, де я духовно дуже збагатилася.

- І.А. Звідки родом Ваші батьки, що запозичили Ви у них у духовно-естетичному плані?

А.Ш. Моя бабуся і мама з півдня Грузії, з міста Кабулетті (це Аджарія). Бабуся сама робила вино «Хванчкара», яке я обожнюю, а я допомагала їй у цьому. Але, на жаль, у нас купити справжню «Хванчкару» неможливо - все якийсь сурогат трапляється. Улюблені мої напої – це грузинські вина. Справжньої «Хванчкари» випускають усього 500 пляшок на рік, а продається сотнями тисяч. Я люблю хороший коньяк, але в обмежених кількостях – не більше 50 грамів із доброю закускою. Коли голос не відповідає моїм вимогам, можна випити не більше 20 грамів (не більше) хорошого коньяку напередодні спектаклю – це добре допомагає голосовим зв'язкам.

- І.АХто Ви за природою – оптиміст, песиміст, фаталіст?

- А.Ш. Оптимістичний фаталіст. У мене давно було видіння: чи то мені це все наснилося, чи то це було насправді – сказати важко. Неначе мені хтось згори дає великий шматок золота, і я починаю терти його в руках, перетворюючи на пісок. Переді мною сидить публіка, а я дмухаю на свої долоні і золотий пісок сиплеться на людей. Потім мені мої друзі, пов'язані з екстрасенсорикою, розшифрували цей сон (або не сон): кожній людині дається якийсь дар Божий, цей дар – мій голос, який я несу слухачам. Якби я не робила цього, природа мені б не пробачила. Я повинна нести своє мистецтво в маси – це моє покликання, дане зверху.

- І.АУ Вас дуже напружений графік роботи. Ви багато зайняті у київських виставах, та й за кордоном Ви не рідкісний гість. Якщо випадають вільні хвилини, години, дні – як Ви їх проводите?

А.Ш. Коли я вдома і нічого не роблю, у мене починається паніка з істерикою. Якщо я не співаю тиждень перед публікою, я стаю хворою людиною. Мені треба нести своє мистецтво в маси. Я абсолютно фанатична особа в цьому розумінні. Господь Бог дав мені голос (золотий пісок) і я повинна цю частинку свого таланту віддати людям, моїм слухачам. Коли я виходжу на сцену, я абсолютно відволікаюся – все земне відходить кудись на задній план. Я ніколи не думаю про гроші, які я можу заробити. Виходжу на сцену і думаю: «Господи, дай мені сили подарувати радість публіці, яка зібралася мене послухати». Я повинна потішити публіку своїм голосом, дати їй задоволення. Інакше моя професія не має сенсу.

- І.АВаш перший педагог-наставник Галина Опанасівна Туфтіна, на жаль, нещодавно пішла з життя.  Що дала вона Вам у творчому плані?

- А.Ш. Галина Опанасівна дала мені дуже багато. Вона для мене, як друга мама. Я завжди підкреслюю це. Вона відкрила мені шлях в оперу, на сцену. Адже я була до цього хормейстером-диригентом. Вона зробила з мене справжнє меццо-сопрано (адже я була раніше колоратурним сопрано). Вона прищепила мені любов до праці, тому що голос – це 10% успіху. Вона навчила мене на сцені ніколи не втрачати гідності, не втрачати самовладання. Вона забила в мене якийсь внутрішній стрижень, який у неї теж був. Усі говорили, що мій голос схожий на голос мого педагога, неначе я його копіювала. Вона майже за руку на першому курсі консерваторії привела мене в Національну оперу України, де я співаю вже 15 років. Я з глибоким почуттям подяки згадую про Галину Опанасівну, вона зробила з сільського хормейстера-диригента солістку Національної опери.

- І.АВ яких конкурсах Ви брали участь і які результати цих конкурсів?

- А.Ш. У мене було 8 світових конкурсів у столицях Європейських держав, де гідно оцінили мої вокальні можливості. Всі ці конкурси були досить престижні. У мене є дипломи, я ставала неодноразово лауреатом. І лише у нас у Києві, три роки тому, вже будучи Заслуженою артисткою, на конкурсі ім. Б. Гмирі я не отримала нічого, мене викинули з другого туру, до третього я не дійшла. Я завжди кругом отримувала якусь нагороду і лише у себе вдома, у Києві, не отримала нічого. Я була настільки шокована, що не знала, що мені робити – плакати або сміятися. Це була якась зла доля.

- І.АВи закінчили музичне училище і повинні були працювати керівником-диригентом сільського хору. Я читав, що тато хотів купити Вам мопед і шолом, щоб Ви їздили за 30 км у село, на роботу керувати сільським хором. Як же Ви опинилися в консерваторії на вокальному відділенні і не розвивали далі свій талант хормейстера-диригента?

- А.Ш. Коли я уявила себе в шоломі на мопеді, їдучи по вулиці села, я сказала сама собі: «Треба терміново-терміново вступати до консерваторії. І коли я приїхала до Донецька вступати до консерваторії на диригентсько-хорове відділення, мене прослухали і сказали, що мій шлях вокал. Мені сказали: «Дитинко, руками Ви ще помахати встигнете, Вам треба вступати на вокальне відділення». І тоді я забрала документи і поїхала вступати до Київської консерваторії по класу вокалу. Так я втекла від ненависного мопеда з шоломом. Перший раз я вийшла на сцену з вокально-інструментальним ансамблем, коли мені було 12 років. Цей момент я пам'ятаю дуже добре, оскільки я співала пісні з репертуару Анни Герман, яку я обожнювала й обожнювала. Говорять, що мій голос схожий на її голос, і з цим дуетом «Швачка-Герман» я дійшла до своїх 18 років. Вона була дороговказною зіркою в моєму житті. Ми навіть схожі в дечому, окрім голосу: у мене зріст 178 см, а в неї 185 см. Я хотіла бути схожою на неї в усьому. Отже, над хормейстером домінував вокальний початок і я, врешті-решт, стала оперною співачкою. Перший мій вихід на оперну сцену був у партії Петрівни в «Царській нареченій». Я в той час жила на Лукянівці, у гуртожитку консерваторії, коли Г.А.Туфтіна дзвонить мені і просить через вахтера: «Терміново покличте Швачку. - Анжела, в театрі немає Петрівни, захворіли всі, а завтра спектакль. Ти ж знаєш цю партію. Давай, швиденько збирай монатки і давай на «співочку», сьогодні ж». Я - у стані напівшоку. А там – «монстри» оперної сцени: І. Пономаренко, М. Стефюк, А. Востряков, Л. Юрченко, С. Фіцич, В. Пивоваров. Я видавала якісь невиразні від страху звуки, спектакль пройшов у стані нез'ясовного афекту, я була настільки наадреналинина, що коліна у мене підкошувалися. Це був далекий 93-й, мені було 21 рік.

- І.АЧи пам'ятаєте Ви подробиці вступу до Київської консерваторії?

- АШ. У Національній опері я вже більше 15 років, прийшла з першого курсу консерваторії. А вступила я до Київської консерваторії на підготовчий курс, оскільки була хормейстером-диригентом після закінчення музичного училища, в мене не було спеціальної вокальної освіти. Склала іспити на всі десяточки. Тоді вокально я була ще не готовою для оперної сцени, тим більше, що я вперше в житті співала з оркестром у нашій Національній опері. Центрального сопрано у мене ніколи не було, але на початку я співала колоратурним сопрано, потім мій голос придбав забарвлення меццо-сопрано. А почалося все з тієї невеликої партії Петрівни, куди мене буквально за ручку привела Галина Афанасьївна-Туфтіна, Народна артистка України. 9 лютого я співала свій ювілейний восьмидесятий спектакль «Кармен». Отже, можете мене привітати – я ювілярка. Тільки за цих півроку я здійснила три різних вистави «Кармен» у різних театрах, різних країнах. Остання вистава в Любляні відрізнялася тим, що вона досить авангардна, і зі мною трапився такий інцидент. Зі мною повинні були співати ще дві француженки (теж Кармен), по черзі. Мене поставили на прем'єру, мені віддали майже всі спектаклі: я заспівала 10 спектаклів, а вони – по 2-3. І коли я вийшла на прем'єру (цей спектакль іде без перерви, на переодягання відводиться 1-2 хвилини), після зміни костюма виявилось, що на кофті всі петлі зашиті, я не змогла застібнути жодного ґудзика. Костюмер у паніці почав терміново шукати булавочки (а циганська пісня вже почалася, я повинна була бути вже на сцені) і так я з однією булавочкою проспівала всю другу дію. Це був чийсь злий жарт, хай це залишиться на їх совісті.

Інший дивний випадок трапився у мене в Пярну в травні минулого року. Я співаю «Хабанеру» в стрептизі, на жердині, чоловіки-хористи (далеко не Шварцнегери за фізичними даними) мене піднімають на витягнутих руках і несуть, міняються місцями, тримаючи жердину. Я постійно благала Господа Бога, щоб вони мене втримали. Спектакль був авангардний, на сцені весь час усі рухалися. Я на жердині виконувала якісь дивні еквілібристичні трюки, після чого я можу заспівати будь-яку виставу: я переверталася, сідала на «шпагат», ставала на «місток», оберталася дзиґою навколо жердини. І ось на останньому спектаклі Хозе мене «вбиває» на п'єдесталі в альтанці, яка обкручена світловою гірляндою з червоними квіточками. Я падаю і на мене починає крапати кривавий дощ, відчуваю, що мене б'є струмом – оголився електричний дріт. Ще трохи – і мене, і Хозе могло убити струмом, тому що я лежала мокра, а він тримав мене на руках. Ця безглузда випадковість могла закінчитися трагічно.

- І.А. Глядачі, йдучи з Ваших спектаклів, зачаровані не тільки красою Вашого голосу, але і яскравими образами, які Ви створюєте. Причому кожен наступний не схожий на попередній. Як Вам це вдається?

- А.Ш. Для мене абсолютно не важливо, яку роль я виконую. Для мене роль важлива завжди при виході на сцену, я абсолютно фанатично ставлюся до своєї спеціальності. У кожну роль я привношу щось своє, якийсь власний елемент характерності. Для мене дуже важливо, щоб слухач насолодився саме тією партією, яку я виконую. При тому при всьому я не «тягну ковдру на себе», але хочу, щоб запам'яталася саме моя партія, і намагаюся майже завжди придумати пару-другу мізансцен, які б запам'яталися слухачам. Але на першому плані, звичайно, голос. Якщо ти не можеш передати голосом образ, гріш ціна твоїм мізансценам. Я прагну ці два чинники утримувати в комплексі. Я ніколи не стою під час партії, постійно рухаюся. На Заході вокальне мистецтво йде в парі зі сценічним рухом, з акторською майстерністю. І коли я приїжджаю на кастинги в різні театри Європи, мене завжди прослуховують двоє людей: режисер і диригент. І лише ці двоє людей приймають остаточне рішення про запрошення на гастролі. На Заході слухачі йдуть на виконавця, само собою вважаючи, що хорошого виконавця підбирають диригент і режисер.

Коли я приходжу до церкви, мені хочеться поставити свічку за упокій душі Бізе. Адже завдяки ньому я стала знаменитою співачкою. І хоч я співаю й інші ролі, але за кордоном мене сприймають тільки як Кармен. Півсвіту знають мене як Кармен.

- І. АВаші найближчі творчі плани?

- А.Ш. У серпні цього року я співатиму Кощеєвну в Японії з відомим диригентом Володимиром Ашкиназі в опері Римського-Корсакова «Кощей Безсмертний». Зараз я посилено вивчаю партію Еболі («Дон Карлос», Верді), оскільки у мене буде зв'язано багато проектів саме з цією партією. А з Кармен дійсно ми одна одної варті, вона переслідує мене протягом усього мого творчого життя. Ця партія вже глибоко сидить у мені, я вживаюсь у неї митттєво, не думаючи про те, як звучить мій голос. Кармен – у мені, в моїй крові, в моїй шкірі.

Я страшенно також люблю і Марію Мнішек, і Шинкарку, і Поліну, і Графиню в «Піковій дамі». Я дуже люблю перевтілюватися: люблю грати і «страшненьких», і фатальних красунь, і стареньких тіточок, і бабусь, і матінок. Я роблю основний наголос на акторській майстерності. В Японії я співала Няню в «Євгенії Онєгіні» (не Ольгу), тому що Ольгу я вже співаю 15 років, мені це більше не цікаво. Я сама себе гримувала, робила глибокі зморшки, зображала човгаючу ходу. Я дуже люблю перевтілюватися.

- І.АВи – гурман? Як ви підтримуєте у прекрасній формі свою фігуру? Яким стравам надаєте перевагу?

- А.Ш. Так, я – гурманка страшна, люблю поїсти – небагато, але якісно. Якості я віддаю перевагу перед кількістю. Я дуже люблю китайську і японську кухні, до втрати пульсу. Качку в кислосолодкому соусі з ананасами «по-пекинськи». Якось під час перебування у Китаї мені в ресторані принесли справжній ананас, який відкривався, і там усередині була ця качка, запечена шматочками у дивовижному соусі. Коли я їла цю смакоту, я стогнала від задоволення, а офіціант перелякався, думаючи, що щось не в порядку. Дуже люблю суші і, знаходячись у Японії, намагаюся насолоджуватись цим делікатесом. Підтримувати себе у формі мені допомагає роздільне харчування. Я дуже люблю м'ясо з кров'ю, але їм потрошку. М'ясо їм тільки з овочами, якщо їм картоплю, то не їм більше нічого. І таке роздільне харчування дозволяє мені зберегти форму: при рості 178 см у мене вага 67 кг, параметри 95х72х95. У нас із чоловіком творче змагання – хто краще приготує борщ із часником. У кожного свій рецепт, який ми не відкриваємо один одному. Мій коханий і люблячий чоловік – страшенний вигадник із цього приводу: чудить при приготуванні борщу, як тільки може: кладе або курагу, або родзинки, або чорнослив. Мій чоловік чудово готує і м'ясо, і рибу. Він – рибак, і хобі у нас спільне – рибалка. Я дуже люблю порибалити влітку, на світанку, зі спінінгом. Вивудити середнього карпика, обробити його, начинити болгарським перчиком, томатами, цибулькою. Зашити його, загорнути у фольгу і в гаряче вугілля, 40 хвилин він там томиться. А коли витягуємо його з вугілля, звільняємо від фольги - пахощі йдуть приголомшливі. На ці пахощі збігаються собаки з навколишніх сіл. Це наша сімейна фірмова страва. Під горілочку йде абсолютно дивовижно.

- І.АЯкі у Вас захоплення, хобі?

- А.Ш. Я збираю все, що пов'язане із зебрами: у мене зеброва спальня – килим, покривало, зеброві стаканчики, зеброві олівці, зеброві гірки, взагалі все, що пов'язане із зебрами. Зараз у мене нове захоплення – збираю моделі літаків. Де я тільки не буваю, скрізь купую моделі літаків, на даний момент - це моє найпалкіше захоплення. У нас співпали флюїди з синочком, який хоче стати льотчиком, коли виросте (зараз йому 5 років). Мого синочка звати Олександр Востряков, на честь дідуся, Народного артиста України Олександра Андрійовича Вострякова, мого тестя і мого партнера по сцені. А в дитинстві у мене було хобі – всіх лікувати. Крім зебр і літаків, я страшенно люблю всіх лікувати. Це моє третє і головне хобі – я люблю і зараз лікувати близьких, друзів, родичів. Я відвідувала курси медичного інституту, ходила в анатомічний зал. Мені страшенно подобалося займатися анатомічними дослідженнями. І зараз, коли заходжу до будь-якої аптеки, я дивлюся, які з'явилися нові лікарські препарати, мене дуже цікавлять їх показання і протипоказання, прийом і дозування. Даю кваліфіковані рекомендації щодо прийому різних препаратів, і ті, хто мене знають, зважають на мою думку. Коли в мене захворіла собачка (чорний карликовий пудель), сама зробила їй операцію, видалила пухлину. Ось така я багатогранно ненормальна.

- І.АДе і як ви відпочиваєте?

- АШ. Для мене найкращий відпочинок – це море. Я – екстрималка. Дуже люблю воду в будь-яких проявах (за Зодіаком я – Рак): ванну, озеро, річку або море. Але море – моя стихія, моя пристрасть. У позаминулому році я трохи не втопилася: це було у Форосі, а я страшенно люблю купатися у хвилях. Я кидаюся в розбурхане море з головою, у величезні хвилі, розміром із будинок, перестрибую їх (я дуже добре плаваю) або пірнаю під них. Так от, я кинулася з головою у вируюче море, не розрахувавши своїх сил, хоча всі відпочиваючі були на березі. Я борсалася у бурхливому морі майже годину і не могла вибратися на берег, а в цей час піднявся сильний вітер і хвилі посилилися. Вийти на берег я самостійно не можу, весь берег усипаний величезними валунами, які можуть стати останніми у моєму житті. Я вже почала тонути - все життя перед очима і відчуття повної безвиході. Нарешті, я знайшла малу хвилю, яка вигнала мене на берег. Я повністю була знесилена. Та все ж мій найулюбленіший відпочинок на морі – це купання у хвилях. Повторюю, я – екстрималка.

Але основним для мене відпочинком є робота. Коли повертаюся з моря, я не почуваюся людиною, яка відпочила, я –  трудоголік. Коли мені випадає тиждень вихідних, я постійно шукаю для себе роботу: коли я працюю, я відпочиваю. У мене все виходить навпаки, не як у нормальних людей – від неробства я страшенно втомлююся.

ІАЯк вплинуло народження дитини на Ваше ставлення до Високої творчості, Високого мистецтва?

- А.Ш. Після народження дитини я відкрила для себе непереборний потяг до духовної музики на біблійні сюжети. Це – Бах, Гендель, Моцарт, Гайдн. Якоїсь миті я зрозуміла, що я – більше співачка для виконання духовних творів, ніж співачка оперна. Здійснюю я своє бажання співати духовну музику частіше за кордоном. Це ще одне моє хобі, моя віддушина. Коли виконую цю музику з хором, мене охоплює якесь неземне відчуття, мені здається, що співаю не я, а хтось це робить за мене, неначе я лечу над землею.

Для співачки дуже важливий душевний спокій, духовна наповненість, комфорт, які мені дає мій чоловік. Він - журналіст, хоча за освітою – історик. Ми чудово доповнюємо один одного, обоє за гороскопом – Раки. Я щаслива в сімейному житті, оскільки завдяки своєму улюбленому чоловікові знайшла душевний спокій, що для співачки, жінки важливо. Ми органічно доповнюємо один одного. Доходить до смішного, коли ми, не змовляючись, купуємо абсолютно одні й ті ж самі речі - це багато про що говорить, це якісь флюїди. Ми читаємо думки один одного на відстані.

- І.АУ Вас величезний репертуар. Ви досягли, практично, висот вокального мистецтва.  До чого Ви ще прагнете, що б Ви хотіли ще заспівати, які Ваші творчі плани?

- А.Ш. Повторюю, в серпні в Японії з Володимиром Ашкеназі я співатиму Кощеєвну – дуже цікавий образ (опера «Кощей безсмертний», Римський-Корсаков), складна партія. Певним чином цей образ перетинається з Кармен: така ж фатальна жінка, яка, врешті-решт, гине. Хочу заспівати Еболі («Дон Карлос»), зараз активно працюю над цією партією, оскільки у мене найближчим часом передбачається декілька вистав (де – поки що секрет). Далі - Шарлотта («Вертер») - лірична героїня, яка мені завжди подобалася, вона мені близька за образом. Далеко поки що заглядати не хочеться.

В Анжеліни Швачки справжнє меццо-сопрано: глибоке і соковите, рівне і звучне у всіх регістрах. Змальовуючи свої образи на сцені, Анжеліна підкорила своїм неповторним голосом не тільки країни СНД, але і півсвіту. Її участь у спектаклях перетворює їх на справжній шедевр оперного жанру.

Ігор Александров

(Ігор Олександрович Конвісер,

професор Університету «Україна»)

 

автор: Ігор Александров (Ігор Олександрович Конвісер, професор Університету «Україна»)


19/02/2010