Справи сімейні

СПРАВИ СІМЕЙНІ 

 

Існує звична думка, що сім'я для співака – це лише половина успіху, але Анжеліна Швачка, Заслужена артистка України, в цьому відношенні – приємний виняток. Не відкриваючи великих сімейних таємниць, скажу відразу, що Анжеліна має за чоловіка Олега Вострякова. Так, так, сина уславленого українського лірико-драматичного тенора, Народного артиста України, професора Київської консерваторії Олександра Андрійовича Вострякова. Його сильний і тембристий тенор меломани чули в «Аїді», «Трубадурі», «Тосці», «Богемі», «Піковій дамі» та багатьох, багатьох інших спектаклях Національної опери (в його репертуарі більше сорока оперних партій). Олександр Востряков із хорошої театральної сім'ї, батько був професійним актором драматичного театру на Уралі, добре співав. Отже, з дитинства його оточувала артистична аура. На думку головного диригента Большого театру Олександра Ведерникова в Олександра Вострякова – «вагнерівський голос». А в сім'ї Анжеліни Швачки співали і бабуся, і мама – у них були прекрасні голоси. Вперше вона вийшла на місцеву сцену в 12 років із вокально-інструментальним ансамблем, співала пісні з репертуару Анни Герман, яку обожнювала й обожнювала. А чоловік Анжеліни – Олег, син Вострякових, – журналіст, хоча за освітою він – історик, працює в популярній київській газеті журналістом.

У чомусь, десь, якось спочатку артистичні долі О.А.Вострякова і А.Швачки схожі. Обидва починали сходження на творчий Олімп, закінчивши в музичних училищах відділення хорового диригування: О.А.Востряков – у Курську, а А.Швачка – у Дніпродзержинську. В обох педагоги-наставники (О.А.Востряков – у Харківському інституті мистецтв, А.Швачка – в Київській консерваторії) виявили неабиякі вокальні здібності: в Олександра Андрійовича спочатку був бас-баритон, а в Анжеліни – колоратурне сопрано. Але дар, даний Господом Богом, за допомогою прекрасних педагогів (у першому випадку – Тамара Яківна Веське в Харкові, в другому – Галина Опанасівна Туфтіна в Києві), дозволив Олександру Андрійовичу стати прекрасним лірико-драматичним тенором, а Анжеліні – неповторним меццо-сопрано.

- «В Курському музичному училищі, - згадує А.А.Востряков, - я займався на відділенні хорового диригування, потім у Харківському інституті мистецтв продовжував далі удосконалювати цю спеціальність. Але на третьому курсі у мене спочатку визначили бас-баритон, а потім тенор. Мені порадили серйозно зайнятися співом, і я знову став першокурсником, але цього разу вокального факультету. Мені з перших кроків дуже пощастило, коли я потрапив до чуйних рук Тамари Яківни Веське. Поза сумнівом, свою роль зіграли природні дані і прагнення постійно удосконалюватися. Затяжне навчання в інституті, що продовжувалося вісім років, позначилося на досить пізньому приході в театр – мені було 30 років».

Прийшовши 15 років тому в Національну оперу, Анжеліна серед усіх артистів виділяла Олександра Вострякова – через потужність драматичного тенора. Вона стала прихильницею співака, не пропускала жодного спектаклю з його участю, а з часом стала партнеркою і сценічною «коханою» свого кумира. Вони виступали разом в операх «Борис Годунов» Мусоргського (Марина Мнішек і Дмитро-самозванець), «Князь Ігор» Бородіна (Кончаківна і Володимир Ігоревич), «Сільська честь» Массне (Лола і Туріду), «Ріголетто» Верді (Маддалена і Герцог), «Кармен» Бізе (Карменсита і Хозе).

І так трапилося, що син Олександра Андрійовича - Олег, побачивши Анжеліну по телевізору, був «уражений» у саме серце. А незабаром відбулося їхнє знайомство: Олег зустрічав батька після спектаклів на машині і на його прохання кілька разів підвозив Анжеліну додому. Вони зрозуміли, що створені один для одного, і незабаром одружилися. Олег і зараз із почуттям гумору говорить, що знайшов свою «половинку» в телевізорі.

А коли в Олега й Анжеліни народився син, вони назвали його на честь знаменитого дідуся – Олександром. Тепер у двох артистичних сім'ях два Олександра Вострякова: одному 5 років (він мріє стати льотчиком і разом із мамою збирає моделі літаків), а іншому – 64 роки.

Ще про одну людину з сім'ї Вострякових-Швачки не можна змовчати – це дружина Олександра Андрійовича, мати Олега, свекруха Анжеліни, бабуся Олександра Вострякова-молодшого – Любов Григорівна – людина інтелігентна, добра, любляча, ласкава, ніжна. Її освіта до театру ніякого відношення не має. Але наявність її в цій великій творчій сім'ї є основоположною. На неї зважають, вона любить всіх і її всі  люблять.

Анжеліна згадує, що якось на зорі своєї вокальної кар'єри, гастролюючи в Європі, де вона виконувала партію Кармен, диригент висловив їй своє побажання: «Чому ви сцену ворожіння малюєте однією фарбою? Візьміть пензля і розфарбуйте її, як полотно». І вона зрозуміла, що її вокальна школа – дещо прямолінійна і що музичні фарби та їх нюанси – це саме те, чим співачці просто необхідно оволодіти досконало. Вона зробила відповідні висновки, які стали у великій нагоді вокальному і сценічному перевтіленню співачки.

В Анжеліни є все, чим повинна володіти оперна дива: прекрасна зовнішність, високий зріст, струнка фігура і чарівний, ні з ким і ні з чим не порівнянний голос. Вона створила на сцені Національної опери безліч (близько 15) незабутніх образів із класичних опер, таких як Кончаківна («Князь Ігор»), Марина Мнішек («Борис Годунов»), Фенена («Набукко»), Лаура («Джоконда»), Судзукі («Мадам Батерфляй»), Любаша («Царська наречена»), Маддалена («Ріголетто»), Ольга («Євгеній Онєгін»), Гертруда («Ромео і Джульєта»). Але найголовніші, ті, що принесли Анжеліні світову славу, – це Кармен («Кармен») та Графиня і Поліна («Пікова дама»).

- «Коли я приходжу до церкви, мені хочеться поставити свічку за упокій душі Бізе. Адже завдяки йому я стала знаменитою співачкою, об'їздила півсвіту, і хоча я співаю й інші партії, але за кордоном мене сприймають тільки як Кармен. Півсвіту знають мене як Кармен», – говорить Анжеліна. Багато що зі знаменитою оперою Бізе пов'язано і в Олександра Вострякова, виконавця партії Хозе. В образі закоханого у Карменситу сержанта він виходив на сцену різних театрів світу більше 150 разів.

- «1983 рік виявився знаменним у моїй творчій долі, - говорить О.А.Востряков, – я став солістом столичного театру, де відразу заспівав Івана Ликова в «Царській нареченій» Римського-Корсакова. Тоді, до речі, мене запрошували працювати і в Маріїнський театр, але перед Ленінградом я віддав перевагу Києву, про що жодного разу не пошкодував». Він із незмінним успіхом співав партію Отелло в однойменній опері Верді, до якої йшов довгих 30 років. Партія дуже складна і у вокальному, і в психологічному відношенні, де зійшлися два генії – Шекспір і Верді. Але все-таки своїм справжнім дебютом, який відбувся на оперній сцені Дніпропетровського оперного театру, Олександр Востряков вважає «Кармен» Ж.Бізе, де він виконав партію Хозе. Але, що цікаво, і в Анжеліни Швачки також Кармен була в однойменній опері улюбленою партією, яка зробила їй світове ім'я, задовго до того, як перетнулися їх творчі і сімейні шляхи.

У нашій Національній опері йдуть спектаклі різного рівня, правда, неякісних не спостерігається, їх просто немає. Успіх постановки завжди в руках музичного керівника, режисера і виконавців. Хочеться відзначити таких яскравих осіб, як маестро В.Кожухар, диригент-постановник Н.Дядюра, диригент-постановник н.а. А.Власенко, диригент-постановник н.а. А.Рябов, режисер-постановник А.Солов’яненко, хормейстер-постановник, Герой України Л.Венедіктов, художник-постановник А.Злобін, балетмейстер-постановник А.Рехвіашвілі і багато, багато інших яскравих, далеко неординарних осіб. Але «погоду» на оперній сцені все ж таки роблять співаки, на їх престижні імена, в основному, ходить слухач. Намічений було розрив між співаками старшого покоління і молодою порослю з успіхом компенсується міцним середнім вокальним прошарком, до якого можна сміливо віднести з.а. Анжеліну Швачку (меццо-сопрано), з.а. Дмитра Попова (тенора), солістку Аллу Родіну (сопрано). Вакуум, який зараз утворився, поступово заповнюється.

Велика творча сім'я Вострякових-Швачки заслуговує на пильну увагу і глибоку пошану. Олександр Андрійович, не дивлячись на солідний вік, у чудовій співочій формі і приречений на вокальне довголіття. Анжеліна – на творчому злеті: хоче заспівати Еболі («Дон Карлос»), Шарлоту («Вертер») і Ульріку («Бал-маскарад»). Побажаємо цим прекрасним творчим сім'ям здоров'я, сценічного і творчого довголіття, нев’янучого таланту, даного Господом Богом. А нам, вдячним слухачам, якомога довше насолоджуватися їх прекрасними, ні з чим не порівнянними, голосами і створюваними образами.

Ігор Александров

(Конвісер Ігор Олександрович),

професор Університету «Україна»

 

автор: Ігор Александров (Конвісер Ігор Олександрович), професор Університету «Україна»


19/02/2010