ЗНЕВАЖЕНА ПІСНЯ
Прочитала у "Вербиченьці" розповідь Анни Саранської "А ми пісень таких уже не знаємо..." Задумалася. Вирішила приєднатися до розмови.
Питаєте ви, чи співає сьогодні молодь? Відповіла б так: молодь хоче співати, та, на жаль, пісень не знає. Не раз доводилося бачити, як у молодіжному гурті то одна, то інша пісня зривається і... затухає. Перші рядочки знають майже всі, а потім... Добре, якщо хтось один пам'ятає слова до кінця, інші за ним якось домугикають. Хіба що приспів лунає дружно...
Я - студентка, невдовзі стану соціальним працівником. Без задушевної, хорошої пісні не уявляю свого життя. І подруги мої люблять співати, ведуть пісенники, а для декого пісня стала справою життя. Одна - хормейстер, інша - виступає в Черкаському хорі, а третю, мою ровесницю, - запрошують грати і співати на весіллях.
Є у мене й пісенник. Понад сотню пісень уже записала туди. Цікавлюся історією кожної, з'ясовую, коли написана, за яких обставин, про які події йдеться.
Дуже подобаються мені обрядові пісні. Співаю, а уявою лину крізь товщу сотень і сотень літ, адже ці слова ще з уст древніх слов'янок лунали: про Марену, що квіти збирала та доленьку звала, про русалку, яку вели з бору до двору, про Галочку, яку рано князеві вручали, та про веснянку-Ладу, яку дівочки закликали.
А історичні думи? Оце скарб - так скарб! Їх у моєму пісеннику багато, бо ж багатим на події було життя-буття наших пращурів, багатою наша історія була:
Зажурилась Україна,
Бо нічим прожити.
Гей! Витоптала орда кіньми
Маленькії діти...
Про добу Хмельниччини розповідають відомі твори "За байраком байрак", "Ой чого ти почорніло, зеленеє поле".
Ще в мене записана "Дума про народного месника Кармелюка" та "Як цариця Катерина Січ руйнувала". Є й пісня, складена гетьманом Мазепою "Ой горе тій чайці". Жорстокі були часи, трагічні й пісні тих літ...
Зате ліричні пісні в усі часи вражають глибиною почуттів, щирістю. Навдивовижу влучні образи в них, як-от "Маруся чорним шовком голівку зв'язала, із-за моря тройзілля бажала".
Понад двісті років співає народ баладу "Ой піду я лугом". А в ній ніби про сьогодення йдеться:
На чужій роботі тяжко натомлюся,
Приїду додому - сяду й зажурюся.
Нічого узути, нічим затопити,
Плачуть малі діти — нічим накормити...
На жаль, я не змогла винести цю пісню "на люди". Коли готуємося до концерту або фестивалю, організатори рекомендують співати щось веселеньке, мовляв, "не все так погано у нашому домі". Може, не все, але погано вже те, що зневажена пісня народна. Пісня, яка допомагає не втратити віру в людей, у справедливість і добро.
Інна ОЛІЙНИК,
студентка III курсу
(спеціальність "Соціальна робота"),
"Сільські вісті" (16.11.04)
автор: Інна Олійник, студентка III курсу (спеціальність "Соціальна робота")
видання: Газета "Сільські вісті", час видання: 2004
19/02/2010
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське