Українська культура на сучасному етапі

Українська культура на сучасному етапі

 

Ми живемо на зламі епох, коли відбувається народжений у муках процес переходу до нового суспільства. Якщо донедавна, в радянський період, переважало суто програматичне, технократично артикульоване ставлення до культури, а сама культура досягла такого рівня „заідеологізованості", що її часто-густо й не відрізняли від ідеології, то сьогодні культура постає і поступово усвідомлюється суспільством і громадськістю у своїх ширших і універсальних функціях. Об'єктивно це пов'язано з тим, що нові запити щодо культури оновлюють її і дають відповідно новий імпульс її розвитку і притлумлюють у свою чергу її інші впливи і складові.

Ідея національного відродження разом із розбудовою державності охопила значні верстви населення і створила певні передумови для розвитку культури. І це незважаючи на те, що не справдилися великі надії на суттєві зміни в економічній сфері у зв'язку з набуттям державної самостійності. Однак ситуація з цим не тільки не поліпшилась, а ввійшла в фазу кризи і набуває катастрофічного характеру. Це негативно позначилось і на різних сферах духовного життя. В перехідний період почали руйнуватись усталена мережа культурно-освітніх закладів, пам'ятки культури, золотий її фонд — творчі спілки. Значно погіршилися матеріальне становище і соціальний захист працівників культури. Зате все частіше можна почути: „От збудуємо державу, заживемо по-людськи, а потім дійде черга до культури", тобто знову починає „правити бал" залишковий принцип. Більше того, в рекомендаціях Міжнародного валютного фонду щодо виходу України з економічної кризи читаємо „добру пораду" скоротити фінансування на культурну сферу вдвічі.

То який же вихід і як вирішуватиметься доля культури, який має бути пошук шляхів виходу із кризи? Одним із шляхів, вихідною підоймою є усвідомлення справжньої ролі, місця і функції культури в суспільстві.

Нинішня ситуація стала пробним каменем для визначення життєздатності культури, вміння її відповісти на виклик часу. Тому і сама культура, і її установи повинні набути нових, більш універсальних функцій і стати для особистості засобом виживання в нових умовах. Попри інші причини таке випробування для культури виявило як нерівномірність та однобічність, поверховість її стану, так і кризовість та неспроможність урізноманітнити свої функції і визначитись у перспективах зросту. Стали більш очевидними вади стратегії і практики. Загалом нині помітно змінилися умови розвитку сфери культури і мистецтва, бо за цих обставин складається специфічна соціокультурна ситуація, яка активно і суперечливо породжує нову культурну реальність, в яку в свою чергу входить і нова художня реальність.

Не розгортаючи визначення, відзначимо, що нова культурна реальність проявляється:

— у поступовій зміні характеру відносин між людьми разом зі зміною у виробничих відносинах;

— у зміні соціальної орієнтації та ідеалів, у новому соціальному виборі;

— у переоцінці цінностей і формуванні їх нової ієрархії;

— в особистісному акценті (який почався у нас із так званого "людського фактору по всьому полю соціуму і культури");

— у зростанні ступенів свободи багатоманітності та строкатості напрямів життя як однієї з умов поновлення іманентного (іммантного), самодостатнього розвитку культури;

— у знятті „жорсткого" ієрархічного управління сферою культури і зростанні самостійного розвитку культури в регіонах;

— у формуванні нових соціально-духовних потреб, школи і критеріїв оцінки явищ культури і мистецтва, нових елементів способу життя;

— у зміні суспільного статусу релігії, релігізації багатьох верств населення і клерікализації деяких із них, зростанні її впливу на мораль суспільства, а також неменшому впливі містичних парапсихічних учень, інтересом до яких захоплена більшість суспільства, у створенні нових векторів буття людини в суспільстві.

Проведені нещодавно на замовлення Інституту молоді дослідження культурної соціалізації молоді України показують, що переважна більшість юнаків і дівчат бажають освоювати національну культуру. Особливістю суспільного буття молоді є прогресуюча релігізація її свідомості (50% опитуваних заявили, що вони дотримуються певної релігійної традиції, а 26% виявили бажання приєднатись до певної конфесії, тобто 82% опитуваних заявили про своє позитивне ставлення до релігії). Зазначимо також, що войовничими атеїстами, які заперечують релігійну культуру у будь-яких її формах і проявах, визнали себе лише 3% опитуваних, а 6% — віднесли себе до атеїстів, що дотримуються в житті певних традицій релігійної культури. Це свідчить про глибинні зміни у смисложиттєвих цінностях молодого покоління, в тому числі і в культурі повсякдення.

Зі зміною характеру духовних потреб змінюються і структура культурної реальності, естетична та художня орієнтації. В розвитку нової моделі культури важливу роль відіграє її естетичний потенціал. "Знімаються", правда, вершинні досягнення всіх проявів культури, але гармонійність її складових все ж набуває естетичного ефекту. Специфіка "вбудованої" в культурну реальність визначається особливостями художнього освоєння дійсності, що відбувається в системі притаманних сьогоденню актуальних естетичних відносин. На жаль, у наш час, переважає "естетика" руйнування і повалення кумирів та ідолів, але й виникають (або ж виходять із підпілля) раніш блоковані нові естетичні потреби, які породжують, у свою чергу, нові естетичні відносини, змінюючи рівень художньої свідомості.

І це за кризової ситуації в сучасній українській культурі. Йдеться про економічні та кадрові негаразди культурно-освітніх закладів, руйнацію аматорських структур культурного дозвілля (за даними 2002 p. припинили своє існування понад 30 тисяч колективів художньої самодіяльності). Щоправда, Міністерство культури України провело практичний експеримент із розвитку нових форм культурного обслуговування населення, розробило концепцію реформування сфери дозвілля, але суттєві результати ще, певно, попереду.

У галузі професійної художньої культури вжито багато заходів щодо перебудови діяльності театральних та музичних колективів. Проведено комплексний експеримент із удосконалення організації процесів колективної художньої творчості, поліпшення економічного забезпечення діяльності творчих закладів, внаслідок чого державні театральні і музичні установи вивільнилися від дріб'язкової опіки та адміністративного пресингу органів управління культурою і мистецтвом. Створено нові численні недержавні творчі колективи — студії, творчі об'єднання на комерційних засадах. Позитивним є також певне пожвавлення художнього життя, урізноманітнення напрямів, відкрита, конструктивна позиція критики, утвердження нових форм взаємодії митця і публіки.

Загалом питання культурної політики мають бути визначальними для розвитку сфери культури. На думку експертів ЮНЕСКО, культурна політика держави включає таку суму дій, яка спрямована "на досягнення визначених культурних цілей із допомогою оптимального використання всіх фізичних та духовних ресурсів, які має суспільство в даний час". Цілі державної культурної політики повинні формуватись з урахуванням інтересів населення, творців культури.

Виходячи зі світового досвіду і ситуації в нашій країні, в культурній політиці треба знайти спільне між вирішенням завдання збереження і модернізацією культури та окремих її сфер у поєднанні з її відродженням. В умовах, коли обвальне руйнування інфраструктури культури досягло критичної межі, пріоритет треба віддати збереженню від подальшої руйнації основ національної спадщини.

Ми не можемо забувати, що наше політичне відродження почалось саме з культурного. Національна культура — це спосіб життєдіяльності нації, згусток потенціальних і творчих сил народу, які він використовує на освоєння і відтворення багатств рідної землі, — у тому числі й духовних.

Українська культура має свою типову структуру, свою генезу, свій зміст і стиль і цим чітко відрізняється від культури інших народів, послідовно вивершує свою самобутність. Феномен української духовності проявився у тому, що вона розвивалась у руслі світового культурного процесу.

Тож знову вчимося культурно ступати рідною землею, плекаючи на ній не гнилі моря, отруєні поля, сплюндровані "чорнобилями" ліса і села, загазовані міста, а те чисте природне і соціокультурне середовище, яке має стати єдиною умовою особистісного розвитку кожного громадянина України. Лише тоді нас поважатимуть у світі, лише тоді ми почуватимемо себе рівними у світовому співтоваристві і гідними називатися культурним народом.

 

Світлана РУДЬ,

студентка II курсу

(спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»),

Газета «Університет «Україна», №9, 2003

автор: Світлана Рудь, студентка II курсу (спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»)

видання: Газета «Університет «Україна», №9, 2003, час видання: 2003


19/02/2010