Син з Дівич-гори

СИН З ДІВИЧ-ГОРИ

 

Григорій Михайлович Косинка (справжнє прізвище - Стрілець) народився в родині селянина - бідняка 29 листопада 1899 року, в селі Щербанівці на Обухівщині (Київська область). Пройшов голодні наймитські "університети" в рідному селі, потім, здобувши двокласну освіту в сусідньому селі Красному, перебивався тимчасовими заробітками. Під час навчання на вечірніх гімназіальних курсах у Києві в 1916-1918 роках вдався до творчості. Спершу це були відверто початківські вірші (перша публікація в газеті „Більшовик", 1920, 2 листопада), згодом нариси та статті з відчутним впливом ідей лівих соціал-революціонерів (боротьбистів) з'явилися в газеті „Боротьба". 4 травня 1919 року це видання вмістило перший художній твір молодого автора - новелу "На буряки". Джерелом творчості Косинки завжди була його рідна Трипільщина. Письменником зробили його материнська пісня, Шевченків "Кобзар", до читання якої залучив його дід Роман Онищенко. Прислужилися і дядькова наука - письменника Калістрата Аніщенка і, звичайно ж, дитячі та юнацькі враження від злиденного життя земляків у Щербанівці, Трипіллі, Красному, Долині, Гусачівці, Григорівці - всюди, де йому самому доводилося важко трудитися як не по наймах у панських економіях, то в цехах Григорівської цукроварні, де він працював два сезони разом і батьком. Його поневіряння в економіях відбито в новелі "На буряки", про тяжку працю на цукроварні розповідається у памфлеті "Лист з села".

Працював Григорій Стрілець і писарчуком у Трипільській волосній управі. Трипілля справило на Косинку як на письменника особливе враження. Це древнє, старожитнє містечко зберігало дух давнини і своїми мальовничостями на правобережжі Дніпра захоплювало вразливого хлопця. Особливо трипільська літописна Дівич-гора. Про цю легендарну гору згодом Косинка часто писав під час листування з видатним новелістом Василем Стефаником, що дало привід Стефаникові назвати молодого автора в одному зі своїх листів „Косинкою з Дівич-гори". Це викликало у письменника-початківця особливу гордість. Тому наступні свої листи до Стефаника він підписував: "Ваш син з Дівич-гори".

Життя митця обірвалось рано 1934 року, коли письменник був у самому розквіті сил.

Косинка - великий майстер прямої мови героїв, майстер виразного діалогу. Його слово - колоритне, соковите.

„... метушлива думка, що бігає в мозку, мов сіре польове мишеня, коли шукає загублену нору".

Або:

„Курява розвішана на тинах, як сіре-сіре полотно...".

Свої метафори, свої порівняння бере Косинка раз у раз із рідної йому природи, із рідного йому селянського побуту й сільського пейзажу:

„... вдова Марта сидить на жорості за ворітьми та в'яже свої думки, мов осіннє сонце бабине літо на стерні, і пускає одну за другою в степ, як ластівку".

Твори Косинки густо пересипані народними піснями, що іноді безпосередньо в'яжуться зі словесною тканиною авторської прози чи мови його персонажів, і це надає їм особливої музикальності. Авторська мова у Косинки і мова його персонажів радують і вражають своєю невимушеністю і природністю, вони густо пересипані такими фразеологізмами, такими влучними слівцями, що аж просяться до словника:

„Пасіка кошубівська щоліта червінці на крилах носить".

Сучасна молодь, на щастя, не знає того надзвичайно напруженого, багатого на трагічні події і героїчні подвиги часу, за якого формувався і про який писав Григорій Михайлович Косинка. Його твори - гарячі й трепетні, як те життя, по свіжих слідах якого вони писалися.

 

Геннадій ГОРОВИЙ,

студент III курсу заочного відділення

(спеціальність "Видавнича справа та редагування"),

Газета «Університет «Україна», №9, 2003

автор: Геннадій Горовий,студент III курсу заочного відділення (спеціальність "Видавнича справа та редагування")

видання: Газета «Університет «Україна», №9, 2003, час видання: 2003


19/02/2010