Особистість

ОСОБИСТІСТЬ

 

Про Коте Махарадзе з його оксамитовим голосом, про визначного актора та знаменитого спортивного коментатора, який пішов із життя рівно сім років тому, пам’ятає добра половина населення СНД. Футбол і театр. Служінню цим двом, так несхожим одна на одну «музам», присвятив Коте Махарадзе все своє життя.

Він був не просто одним із улюблених футбольних коментаторів Радянського Союзу, йому вдалось синтезувати дві іпостасі свого творчого життя – футбол і театр. Про нього казали: «Грузин – це не національність, а риса характеру». До речі, в паспорті Махарадзе записаний Костянтином Івановичем, але ще на початку акторської кар’єри він скоротив своє ім’я на грузинський манер до Коте.

Коли йому було вже за сорок, на театральному майданчику він познайомився з Софіко Чиаурелі. До того часу у Коте підростали двоє дітей, а Софіко була дружиною режисера Георгія Шенгелія. Між Софіко і Коте спалахнуло кохання, був гучний скандал, але вони пішли з родин та почали життя з чистої сторінки.

28 листопада 2001 року в Грузії урочисто відзначили як національне свято 75-річчя К.Махарадзе. Його поздоровили колеги, друзі та три президенти: Володимир Путін – усно, по мобільному телефону під час урочистого вечора, присвяченого Ювіляру, Леонід Кучма – письмово та Едуард Шеварнадзе – особисто. На жаль, всього рік прожив Махарадзе після свого Ювілею. Він помер у грудні 2002 року.

Похований він у Дидубийському пантеоні Слави Грузії, де поховані всі видатні грузини.

Коте Махарадзе – єдиний ведучий спортивних репортажів двома мовами (грузинською і російською), проголошений кращим коментатором ХХ століття у Грузії, кавалер багатьох орденів – упродовж десятиріч був ведучим актором театрів ім. Шота Руставелі та ім. Коте Марджанішвілі. Він провів більше трьох тисяч репортажів зі змагань із 20 видів спорту: футболу, баскетболу, волейболу, легкої атлетики, дзюдо… Він вів репортажі з трьох Олімпійських ігор, усіх, починаючи з 1966 року, чемпіонатів світу з футболу. Але, коли Віктор Тихонов – старший тренер збірної СРСР із хокею, запросив Коте Махарадзе провести декілька хокейних репортажів, той відповів, що погано розбирається у хокеї. На це В. Тихонов відповів: «Проте репортаж буде доброзичливим». Ця фраза дуже точно характеризувала Махарадзе. Але понад усе він любив футбол. Коли за мікрофоном знаходився Коте Махарадзе, все, що відбувалось на футбольному полі, виливалось в ефір шекспірівськими пристрастями. Пам’ятаєте незабутнє: «І от з м’ячем Олег Блохін. Він проходить половину поля – удар – ГО-О-О-Л!!! Але, на жаль, м’яч потрапив у штангу, було поза грою, та і взагалі мені помічники підказують, що це був не Блохін». Або ж: «Поки м’яч у повітрі, коротко про склад команд…». Хоча в одному зі своїх останніх інтерв’ю Махарадзе стверджував, що цієї фрази він не промовляв, але всі до сьогодні пам’ятають, цю фразу чули тисячі. Коментатора розтягли на цитати, як справжнього класика.

Його репортажі були схожі на драматичний спектакль, але інакше і бути не могло, бо Коте Махарадзе у Грузії, та й не тільки у Грузії, був відомий як театральний актор і режисер. А вболівальники зі стажем пам’ятають, що сам Махарадзе тричі завойовував Кубок СРСР у складі баскетбольного «Динамо».

Автору цих рядків 4 рази пощастило брати інтерв’ю у Коте Махарадзе (1978, 1982, 1985, 2002 рр..), які були опубліковані у «Вечірньому Києві», «Спортивній газеті», «Культурі і життя»… «Останній раз я зустрічався з Махарадзе у квітні 2002 р., коли він був почесним гостем на церемонії вручення золотих медалей чемпіонату України динамівцям Києва».

Ось декілька фрагментів інтерв’ю тих далеких років.

І.О. Батоне Коте, багато років, у далекому 1957, Ви вперше коментували футбольний матч між командами «Динамо» (Тбілісі) – «Зеніт».

К.М. Оскільки коментатор захворів, довелось взяти мікрофон мені. Мої земляки тоді виграли з рахунком 4:0, і вболівальники вирішили, що я тоді приніс успіх нашій команді. Через три роки я приїхав у Ташкент, щоб передавати репортаж з матчу на Грузію і вже за годину до його початку виявилось, що не зміг приїхати спортивний коментатор зі світовим ім’ям Вадим Синявський. Мені довелось замінити його і вести репортаж російською мовою. Деякі мої друзі вважають, що той мій репортаж так і залишився кращим із усіх інших.

І.О. Ваше відмінне знання футболу, вміння «обігравати» момент і в той же час інтонацією показувати своє безпосереднє відношення до спортсмена або епізоду робить Вас, без перебільшення, особистістю в ефірі. Але як можуть поєднуватися у Вас два творчих початки – робота в театрі та біля мікрофона – здавалось би, такі несхожі один на одного? Зараз можна, мабуть, констатувати, що в обох напрямках Ви досягли великих успіхів.

К.М. Я у футболі живу так само, як у театрі. І професія актора, і професія коментатора однаковою мірою мої. По цей день я не можу однозначно відповісти для себе, що первинне для мене – театр або ефір. Я з дитинства полюбляв спорт. У школі грав у футбол та баскетбол. Був капітаном юнацької збірної Грузії з баскетболу. Моя спортивна гордість – дві срібні медалі з баскетболу. Як не дивно, у нашій родині не було ні акторів, ні палких прихильників спорту. Однак… мені було не легко поєднувати баскетбол та навчання в театральному інституті.

І.О. Якщо мова зайшла про театр, скажіть, як ставиться Народна артистка Грузії, Ваша дружина Софіко Чиаурелі до другої професії свого чоловіка?

К.М. Нещодавно Софіко сказала мені: «Завдяки тобі я зрозуміла, що репортаж – це творчість». Хоча до нашого знайомства вона не цікавилась спортом, тепер серйозно ставиться до футболу, намагається зрозуміти зміст та драматургію матчу. Дружина та син Івік - для мене завжди люди, до яких я звертаюсь при проведенні репортажів, котрих бачу і відчуваю. Все, що знаю та відчуваю, намагаюся донести до них, а отже і до всіх слухачів.

І.О. Кожен Ваш репортаж – це особливий аванс завтрашньому дню футболу, бо тисячі хлопців намагаються будь-що наслідувати видатних гравців, які відкривають цим хлопцям двері у чудовий світ спорту, дають можливість мріяти та сміливо прагнути. Дітлахи рівняються на них, хочуть у всьому бути схожими на майстрів. Ну, а про емоційний вплив Ваших репортажів на дорослих вже й казати не треба.

К.М. На мій погляд, репортаж - це пов’язана розповідь, яка не повинна обмежуватись тільки футболом, а часто повинна зачіпати багато сторінок життя. Бо нас троє: глядач, команда та коментатор, і з’єднує всіх нас знання футболу та любов до нього. І одна обов’язкова умова – треба бути доброзичливим до спортсменів. Необхідне точне відчуття міри, щоб співвідношення об’єктивності та упередженості у спортивному репортажі помірковано врівноважували одне одного.

Та все ж повинен відзначити: визнання декількох сотен глядачів у театрі, їх роздуми після спектаклів та оцінку роботи я розцінюю не нижче схвалення мільйонів слухачів після вдалого репортажу.

І.О. Ваша акторська індивідуальність, напевно, відповідала сподіванням Ваших учителів. Вони розгледіли в молодому акторі сполучення темпераменту та смаку до гострої характерності, непримусову природність сценічної поведінки та здатність фіксувати знайдений малюнок ролі, акторську чарівність. Ми неодноразово впевнювались у цьому.

К.М. Мої вчителі та наставники в мистецтві формували не тільки мою долю, але й характер. Вони впевнено довели, що актором можна стати, тільки сформувавши себе як особистість, виробивши особисту активну громадянську позицію. І, якщо, наприклад, Веріко Анджапаридзе говорить: «Коте, це добре», – я щасливий (фрагмент мого інтерв’ю в газеті «Вечірній Київ» 11.07.85 р).

Я неодноразово задавався питанням, у чому особливість репортажів Коте Махарадзе. І от відповідь на це питання самого Махарадзе: «Одна із причин, я думаю, полягає в тому, що я ніколи не обманював. Інша – емоційна напруженість репортажів. Не міг я холоднокровно міркувати про те, що відбувалося на полі. Завжди переживав сам та намагався свої емоції передати вболівальникам. Я дуже вдячний долі, що вдалося долучитися до професії коментатора. Саме у спортивному репортажі моє акторське «Я» проявилось повною мірою».

Махарадзе дружив із багатьма спортивними коментаторами, футболістами різних поколінь, акторами та режисерами. На 70-річчі головного режисера Ленінградського ВДТ Георгія Товстоногова тамадою був… Коте Махарадзе. Манера грузинського коментатора вести репортаж подобалась видатному режисеру. Г. Товстоногова підкорила по акторськи виразна мова Махарадзе. Потім вони познайомилися ближче і стали друзями. Коте приятелював із багатьма відомими зірками світового футболу: Пеле, Круіфом, Марадоною, Румениге, Брайтнером, Пфафом… Олег Блохін подарував йому свою золоту медаль чемпіона країни та запросив коментувати свій прощальний матч. Той матч, де у виконанні Тамари Гвердтіцелі прозвучало «Віват, король, віват!». Ця пісня рівною мірою могла бути адресована як О. Блохіну, так і К. Махарадзе.

Президент Л. Кучма запросив К. Махарадзе коментувати футбольний матч «Динамо» (Київ) – «Баварія». Коли його, напівжартуючи – напівсерйозно, попросили провістити результат матчу, він сказав, що виграє «Динамо» з рахунком 2:0 і що голи заб’ють грузини. Його передбачення збулося: голи забили Каладзе та Диметрадзе, які грали тоді у складі «Динамо», і кияни виграли з рахунком 2:0.

Про гостинність Махарадзе ходили легенди. Правда, якось він сам пожартував: «Після приїзду Миколи Озерова (Микола Миколайович Озеров – Народний артист СРСР, майстер спорту, футбольний радіо-телекоментатор – прим. автора) я два місяці віддавав борги».

У гвардії спортивних коментаторів Коте Махарадзе та Микола Озеров стояли осторонь. Мабуть, це було пов’язано з тим, що вони обидва поділяли себе між сценою та коментаторською кабінкою. Це дуже допомагало. Актори Махарадзе та Озеров тренувались у коментаторській кабіні імпровізації, мовним скороговоркам, які вивчались на другому курсі. Як коментатори вони знали ціну паузам, знали, що для емоційного впливу важливіше іноді не кричати, а, навпаки, говорити тихо. Так, велика сила мистецтва…

Коте Махарадзе бере активну участь у підготовці футбольного матчу між збірними Грузії та Росії, який став для нього роковим… 12 вересня 2002 р. на Тбіліському стадіоні «Локомотив» проходила гра Грузії та Росії.  Під час гри на стадіоні щезло світло, через що відбірний матч чемпіонату Європи було зірвано. К. Махарадзе так сильно перехвилювався, сприйняв інцидент як особисту трагедію, що через декілька годин із інсультом потрапив до лікарні. Так він звідти і не вийшов… Труну з тілом Коте Махарадзе через весь Тбілісі, від Оперного театру до Пантеону видатних діячів Грузії на руках несли актори і футболісти.

У Софіко та Коте були великі плани на майбутній 2003 рік у травні мріяли привезти до Києва декілька спектаклів свого театру. Спонсорів гастролей знайшли.

Коте Махарадзе був вже не молодий фізично, але молодий душею, хворий, але повний творчих планів. Проте, на превеликий жаль, Коте Махарадзе на сцені ми вже не побачимо ніколи, як і не почуємо його радісне: «ГО-О-О-О-Л-Л!!!»

 

Ігор Олександров, журналіст

 

На фото Коте Махарадзе

З фототеки автора

(фотосесія Коте Махарадзе нараховує 29 унікальних фото)

автор: Ігор Олександров, журналіст

час видання: 2010


22/02/2010