І нехай весь світ зачекає…

І нехай весь світ зачекає…

 

Іоганн Штраус стверджував, що для натхнення потрібний розкритий рояль, тиша і чашка кави: з кавового аромату народиться музика, яку дозволить почути тиша, а рояль утілить її в життя. Так, на його думку народжується справжня музика… Музика, награна на роялі… Музика, навіяна чарівливим ароматом кави.

Погортайте книги Хемінгуея, перегляньте фільми за участю Марлен Дітріх, заглибтеся в історію Французької Революції, і ви відчуєте, що від них теж віє надихаючим ароматом кави.

- Як? Ви пєте каву?! – вигукнув молодий доктор, побачивши чашку з напоєм в руках пацієнта. – Це неможливо, тому що кава для вас – отрута!

- Так. Але, ймовірно, дуже повільна, – заперечив пацієнт. – Я пю її ось уже майже сімдесят років.

Насправді, цей анекдот має під собою реальну основу. Одного разу Вольтер, розмовляючи зі своїм лікарем, сказав таку фразу: «Кава – це повільна отрута. Якщо я п’ю її вже стільки років і ще не помер, значить, вона дійсно діє поволі». Великий письменник був правий: він прожив до 84 років, щодня отруюючи себе п’ятдесятьма чашками кави в день. Говорять, нібито в дні, коли творив черговий твір, він випивав до 72 чашок гарячого напою. А коли одного разу в будинку не залишилося і зернятка, Вольтер негайно відправив за ним своїх слуг до різних частин міста. Слузі, котрий дістав каву першим, було вдвічі збільшено платню. Задоволений господар тоді вигукнув: «Він урятував мене від загибелі».

Габріель-Гарсіа Маркес також схилявся перед кавою, хоча і не вживав її в таких кількостях, як Вольтер (якихось шість-сім чашок на день). Проте саме на сторінках творів Маркеса кава є не менш важливим персонажем, ніж його герої. Втративши зір, Борхес не раз зізнавався, що єдина радість, яка залишилася у нього в житті, це можливість насолоджуватися кавою.

Упродовж майже всієї історії, полоненими «кавового демона» ставали великі майстри літературного жанру, композитори, художники, вчені, монархи і навіть революціонери.

«Випивши чашку кави, все спалахує, думки тісняться, як батальйони великої армії на полі битви». Ця фраза належить великому романістові Оноре де Бальзаку. Пристрасний прихильник кави – Бальзак – цілком міг скласти гідну конкуренцію своєму колезі Вольтеру за кількістю споживання. Відомо, що, працюючи над створенням «Людської комедії», Бальзак примудрився випити більше 50 000 чашок щонайміцнішої кави. Прожив він, правда, всього 54 роки. Чи винна в тому була кава, історія тактовно вмовчує.

У чому вже точно полягає його провина, так це у виникненні цілої плеяди «кавових кантат».

Першими в цій справі вирізнилися французи. У 1703 році в Парижі вийшла збірка кантат, присвячена каві. На її сторінках кава уславлювалася як «божественний напій, що дарує животворящу силу». Проте в тому, що кава – напій богів, були переконані не тільки французи, але і їхні найближчі сусіди – німці. Тринадцять років опісля поет Готфрід Краузе складає текст до першої німецької кантати, а в 1727 році майбутній лібретист Баха Пі-Кандр пише жартівливу новелу про те, як погано живеться в країні, де виданий указ про заборону вживання кави, і як налагоджується життя, якщо лиш цей закон відмінити.

До речі, про Баха. Цей огрядний німецький бюргер, котрий любив тиснути на педалі органу (а саме в такому амплуа композитор увічнив себе в історії), відводив у своїй творчості належне місце і жартівним награшам. Вельми успішна проба пера Пікандра надихнула Баха на створення дивовижної кантати №211, що більше нагадує одноактну оперету.

Мова в ній про те, як консервативний тато Шлендріан, або ж Стародум, хоче відучити дочку від кави, але дівчина вперто твердить, що ніяка сила на цьому світі не змусить її перестати пити улюблений напій. Хитрий отець, убачивши, що вмовляння даремні, наважується підкуповувати дочку, пропонуючи їй красивий одяг, кринолін і очіпок та ще й на додачу чоловіка. Ну, яка, скажіть, дівчина встоїть перед такою спокусою? І героїня погоджується, але висуває і свою умову: дівчина вимагає отримати чоловіка сьогодні ж. Спантеличений батько відправляється на пошуки нареченого, а дівчина тим часом співає арію, де фігурує ось така фраза: «Жоден чоловік не увійде до цього будинку, поки не пообіцяє і не запише на шлюбному договорі, що дозволить мені варити каву, коли я захочу!». Невідомо, чи дійсно пив Бах каву перед написанням кантати №211, але його земляк Ернст Теодор Амадей Гофман був упевнений, що твір не може вийти поганим, якщо перед його написанням випити хорошої кави. Тому створення казки у Гофмана починалося не з розпису пера, а з порції ароматної кави. Автор похмурої «Крихітки Цахес» завжди сам варив собі каву, не довіряючи цю справу слугам.

Так само робив і Людовік XV. Монарх украй ревниво ставився до приготування улюбленого напою і категорично забороняв підданим варити каву, віддаючи перевагу самообслуговуванню. Ще одна персона значиться в списках пристрасних шанувальників кави – Катерина ІІ. Імператриця просто обожнювала Мокко. До числа процедур, що входили до її вранішнього ритуалу, на почесному місці було: насолодитися свіжозавареною кавою відразу ж після вранішнього туалету. Цікаво, що, незважаючи на серйозні проблеми із серцево-судинною системою, Катерина все одно вимагала заварювати неймовірно міцну каву. Рецепт заварювання вранішньої кави імператриці дбайливо зберігають і до цього дня. Технологія була такою: у позолочений кавник засипали близько фунта «свіжо перемелених» зерен і, заливши п’ятьма чашками води, поволі доводили до кипіння, потім давали напою небагато настоятися і знову ставили на вогонь, чекаючи появи на поверхні «першої бульбашки». Подавали ж напій винятково з густими вершками і грінками. Але навіть ніжні вершки не були в змозі пом’якшити смак такого міцного напою – кава виходила настільки міцною, що при дворі розповідали, нібито «після імператриці лакеї додавали води в залишок, а після них ще опалювачі перезаварювали». Цікавий також факт, що Катерина не побажала зменшити вживання улюбленого напою навіть під страхом смерті (на схилі віку імператриці категорично забороняли навіть думати про каву). Втім, у день своєї смерті вона встигла насолодитися двома чашками улюбленого Мокко.

«Перша чашка кави позбавляє людину неспокою, друга – спокою, а третя – сну», – нерідко засуджував дядечко Хем. Але навіть усвідомлення цієї істини не перешкодило Ернесту Хемінгуею випивати по чотири чашки кави на день. Хоча, як і у випадку з Вольтером, ніякої шкоди кава йому не завдавала.

Вивчаючи людську природу, вчений Мечников описав людину, що дожила до 114 років і споживала каву не менше 40 разів на день. «Щоб кава приносила насолоду і користь, пити її потрібно, не переживаючи почуття провини перед власним організмом, і, звичайно ж, в міру», – писав Мечников у своїх роботах.

Лікар говорить дружині свого пацієнта:

- Ваш чоловік любить дуже міцну каву. Памятайте, що це дуже шкодить йому.

- Але, доктор, ви не уявляєте, як мій чоловік збуджується, коли я даю йому розчинну каву.

Як і героїня анекдоту, мадам Цвейг рятувалася від розгніваного глави сімейства – Стефана Цвейга – за допомогою міцної кави. Цвейг до того не любив вставати вранці, що вічно прокидався в поганому настрої і вважав своїм священним обов’язком зіпсувати настрій усім, хто його оточує. Але бурчання і грубощі миттєво припинялися, достатньо було Цвейгу випити чашку кави з великою кількістю цукру. А ось із педантичним Бетховеном справи йшли куди складніше. Ще один володар поганого характеру не міг заспокоїтись, поки не випивав чашку улюбленого напою, заздалегідь відлічивши для його приготування рівно 60 зерен.

Але кава дарувала не тільки захоплення тим, хто її пив. Муза Габена і Ремарка, незрівнянна Марлен Дітріх не просто насолоджуватися кавою, але примудрялася за допомогою її приводити себе у форму. Як тільки актрисі треба було скинути пару зайвих кілограмів, Марлен тут же сідала на свою «тютюново-кавову» дієту: без кінця палила і пила неймовірно міцну каву. Лікарі в один голос пророкували Дітріх страшні недуги, проте актрисі вдавалося досягти бажаних результатів, не завдаючи серйозної шкоди своєму організму.

- Не розумію, хто вигадав ці нічні кафе?! – скаржиться один із літературних героїв. – Так незручно. Цілий день доводиться чекати, поки їх відкриють.

Проте люди чекали їх відкриття з пекучим нетерпінням. Гаряча чашка кави в компанії близьких за духом людей була здатна творити дива. Перефразувавши відоме, скажімо: «Дайте мені чашку кави, і я переверну світ!»

 

Алла Сущенко, магістр журналістики

Газета «Університет «Україна» №3-4, 2016

автор: Алла Сущенко, магістр журналістики

видання: Газета «Університет «Україна» №3-4, 2016, час видання: 2016


01/05/2016