Молодіжні субкультури в сучасному українському культурному просторі

Молодіжні субкультури в сучасному українському

культурному просторі

Дубровський Р.

Інститут права та суспільних відносин ВМУРоЛ «Україна».

ІІ курс, група ПО-21, спеціальність «Політологія».

Науковий керівник: Кочура Н.М., канд. філос. наук, доцент

 

Розглядаючи цю тему, звернемо спочатку увагу на те, що з самого зародження масової культури, очевидно, повинна була зародитись і субкультура, культура антимасова. За відправну точку можна взяти будь-яку  культурну подію на власний розсуд, що належить чи то до середини XX століття, чи то до періоду бурхливого розвитку молодіжних рухів у 90-х роках, чи сьогодення. У будь-якому разі, яку б точку ми не взяли, обговорення цієї проблеми буде актуальним.

На нашу думку, основна проблема, що стосується означеного питання - це не перешкоджання субкультурних рухів «нормальному життю», як ми звикли його називати, а саме проблема конфлікту, несприйняття такого явища в консервативно налаштованому середовищі - саме над цим ми маємо поміркувати в цій роботі.

Загалом, тема породжує багато питань, зокрема: «Як я ставлусь до цих рухів?», «Чи вони мають існувати, чи мають зникнути?», «Що я знаю про субкультуру?», «Що є стереотипом і вигадкою, а що ні?» та інші.

Спочатку треба означити поняття, від яких можна відштовхнутись.

Субкультура, або молодіжна культура, як її називають, є повноцінною культурою у певний час і в певному колі людей, вона несе в собі  ідеї, гасла, моду, культуру поведінки і спілкування тощо. Втім, відмінність субкультури від неформальних молодіжних рухів полягає у тому, що молодіжний рух – це система угруповань людей, скажімо так, вузької спрямованості, а субкультурний рух у деяких випадках охоплює ширший спектр цінностей і орієнтацій молодої людини.

З одного боку добре, що молода людина має чому слідувати, а з іншої - погано, бо той чи інший рух може нав’язувати певні погляди і стереотипи мислення, знищувати індивідуальність і здатність створювати власні цінності і ідеали.

Головне, на наш погляд - це не сприймати  всю інформацію як вказівку до дії, буквально, кожен повинен розмірковувати, як індивід. Це і буде наша незалежна чи європейська точка зору.

Людина – індивід: вона є і  частиною колективу,  але разом з тим людина  - це й ціле,  мікрокосм. Тому, треба шукати золоту середину, слідувати тим течіям і рухам, що до вподоби особисто тобі, не втрачаючи при цьому власної індивідуальності.

Наступне, на що я хотів би звернути увагу -  це власне причини появи субкультур. Спочатку з’явилася мода на студентські бунти, так як і мода на витрачання грошей, або «полювання на певні атрибути» молодіжного життя і таке інше.

Зі зростанням попиту на ідеї, що могли би захопити і орієнтувати молоду людину в житті, з’являються перші субкультури в Англії і Америці, такі, наприклад,  як панки, скінхеди, бітники чи хіпі. Водночас зростає «зацікавленість» такими рухами з боку правоохоронців, уряду і суспільства взагалі. На цю тему рекомендуємо подивитись деякі фільми, зокрема такі, як: «Народжений четвертого липня»,  «Американська історія ікс»). Сюжети фільмів знайомлять нас з періодами жорсткого придушення субкультурних рухів, коли з’являється дух відчуження молодіжних гуртів від суспільної більшості. Як ми бачимо, ці рухи, як і будь-яке соціокультурне утворення народжуються, живуть і помирають, деякі з них існують десятки років, деякі - лише 3-4 роки. Чи не кожен з нас може навести приклади на підтвердження висловленого. В цьому контексті варто задатися питанням: Чи давно ми бачили на вулицях класичних панків  90-х років? Або популярний рух «Емо»? Де вони зараз? Звичайно, через те, що наша країна багато років знаходилась в інформаційній блокаді, деякі з нас мають розмите уявлення про ці рухи, або просто з ними не знайома, але все ж таки, я гадаю, моїм ровесникам загалом відомий життєвий цикл таких субкультур.

З віком потяг до тієї чи іншої субкультури може  минати – це залежить від особистісних характеристик і соціуму самої людини. Загалом, неформальний спосіб життя притаманний людям підліткового віку, а належність до тієї чи іншої субкультури – це своєрідний спосіб продемонструвати дорослим свої власні погляди на життя. Тим більше, що підліткам взагалі характерне протиставлення себе дорослим. І тому вони об’єднуються з іншими однодумцями та демонструють те, що у них є власні життєві позиції. Зазвичай бажання належати до певної субкультури з віком зникає, але не завжди. До цього потрібно ставитися лише як до одного з основних етапів життя. А батькам таких підлітків я б порадив не реагувати бурхливо на таке волевиявлення їхніх дітей. Між іншим, є точка зору, що практично всі підлітки проходять через ті чи інші молодіжні неформальні рухи, угруповання, гуртки, секції і т.п., які, на думку психологів,  у подальшому все ж таки  сприятимуть подальшому нормальному розвитку особистості.

В психології також існує підхід і розуміння, згідно з якими багато людей упереджено ставляться до представників молодіжних субкультур, зовсім не знаючи, що більшість таких молодих людей, не мають жодного відношення до криміналу, сексуальної розбещеності, і не є налаштованими проти релігії. В більшості — це незвичайні у спілкуванні люди, більшість з яких початківці-музиканти, письменники, художники та досить обдаровані люди. Вони виступають проти деяких чинних правил і для цього збираються в групи, створюючи тим самим свою маленьку систему, зі своїм одягом, законами, на противагу системі великій. Це дає їм можливість відчувати себе індивідуальностями настільки, наскільки  це можливо.

 

Журнал "Освіта регіону: психологія, політологія, соціальні комунікації", № 4, 2012

 

автор: Дубровський Р., Інститут права та суспільних відносин Університету «Україна», ІІ курс, група ПО-21, спеціальність "Політологія". Науковий керівник: Кочура Н.М., канд. філос. наук, доцент

видання: Журнал "Освіта регіону: психологія, політологія, соціальні комунікації", № 4, 2012, час видання: 2012

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


04/04/2013