Дистанційне навчання - данина моді чи необхідність сьогодення?

Дистанційне навчання - данина моді чи необхідність сьогодення?

 

Справжня освіта

починається із самоосвіти

М.Огарьов

 

За останні тридцять років у системах освіти розвинутих країн відбулися суттєві структурні зміни, обумовлені розвитком науково-технічного прогресу і його впливом на всі сторони життя суспільства. За даними зарубіжних експертів, уже на початку XXI ст. кожний працівник буде потребувати знання, відповідні вищій освіті і необхідні для виживання людства. Японія вже поставила питання про введення у країні загальної вищої освіти.

Соціологічні опитування випускників середніх шкіл України показали, що близько 65% із них, а це орієнтовно 290 тис. осіб, мають бажання продовжити навчання та одержати вишу освіту. Проте існуюча система вищої освіти в Україні і наявність мережі вищих навчальних закладів (далі ВНЗ) можуть прийняти на традиційні форми навчання (денну, вечірню і заочну) лише до 35% випускників. Якщо ж урахувати кількість бажаючих здобути іншу професію або підвищити кваліфікацію, що особливо актуально в умовах ринкової економіки, а також осіб, які мають медичні обмеження для одержання регулярної освіти, то стає зрозумілим, що проблема нетрадиційних форм навчання в Україні вимагає якнайшвидшого вирішення. Наприклад, на 1 січня ц.р. у країні було працевлаштовано інвалідів працездатного віку лише 1157 тисяч. При умові отримання ними вищої освіти за конкурентоспроможними спеціальностями вони могли б працевлаштуватися, отримувати зарплату, платити податки, тобто був би вирішений комплекс соціальних і матеріальних проблем як для цих людей, так і для регіонів.

Згідно з міжнародними документами ООН, а саме "Загальною декларацією прав людини" (Ст. 26), "Міжнародним Пактом про економічні, соціальні та культурні права" (ст.13), "...вища освіта має бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного шляхом у життя всіх необхідних заходів". Із цією метою у розвинутих країнах світу створені і набули широкого застосування системи відкритого і дистанційного навчання (ДН), що використовують як традиційні педагогічні методики (технології), так і нові інформаційні (комп'ютерні) та телекомунікаційні технології. Згідно із Законом України "Про вишу освіту" дистанційна форма навчання стала чинною з 2002 р. і в Україні.

Одним із класичних визначень його є таке: "Дистанційне навчання — особлива, досконала форма, яка поєднує елементи очного, заочного і вечірнього навчання на основі нових інформаційних технологій та систем мультимедіа. Сучасні засоби телекомунікацій та електронних видань дозволяють подолати недоліки традиційних форм навчання, зберігаючи при цьому всі їхні позитивні якості".

Основу освітнього процесу при ДН складає цілеспрямована і контрольована інтенсивна самостійна робота студента, який може навчатися у зручному для себе місці, за індивідуальним розкладом, маючи при собі комплект спеціальних засобів навчання і погоджену можливість контакту з викладачами за телефоном, електронною та звичайною поштою, а також очно.

Дистанційне навчання відпо­відає принципу гуманістичної освіти, згідно з яким ніхто не повинен позбавлятися можливості навчатися з причин бідності, географічної або тимчасової ізольованості, соціальної незахищеності та неможливості відвідувати освітні установи у зв'язку з фізичними недоліками, зайнятістю виробничими справами або через сімейні обставини.

Стратегічною мстою розвитку дистанційної форми навчання є проголошена можливість для кожного, хто навчається в будь-якому місці планети, вивчати дисципліни будь-якого навчального закладу. Так ці ідеї і принципи привели до створення в 1984 р. Національного Технологічного Університету (НТУ) в США, який уже в 1991 р. перетворився на консорціум із 40 університетських інженерних шкіл. Для розробки дистанційних курсів використовувалися найновіші інформаційні програми та технічні засоби, надані організаціями-спонсорами, що є прикладом кооперації урядових, університетських і комерційних структур. За програмами дистанційної освіти (ДО) в США сьогодні навчається більше мільйона студентів, які з 1989 р. приймають навчальні курси через Систему Публічного Телебачення (PBS-TV). Крім того, діє програма навчання і перенавчання дорослих, яка співпрацює більше ніж із 1500 коледжами та університетами. Вона пропонує курси в різних галузях науки, бізнесу, управління, які передаються по чотирьох освітніх каналах національного телебачення, доступні на території всієї країни і ретранслюються за допомогою супутникових систем в інші країни.

За межами Північної Америки ДО розвивається, в основному, за допомогою відкритих університетів, які фінансуються урядом і надають курси з використанням комп'ютерних технологій (КТ), телебачення, радіо та інших засобів.

Що стосується відкритого навчання, то це більш широке поняття і в різних освітніх системах трактується дещо по-різному. Воно є швидше похідним від таких категорій, як "відкритий навчальний заклад", що характерно для Заходу, і "відкритої освіти", як прийнято зараз у Росії, хоча і там уже з'явились перші відкриті навчальні заклади — Московський і Томський відкриті університети, Тульський інститут відкритої освіти.

Система відкритого навчання виникла у Великобританії і стала швидко поширюватися в інших країнах. У 60-х роках багатьма фахівцями у галузі освіти висловлювалась ідея "ефірного університету", який би використовував радіо і телебачення для заочного навчання і "доставки викладачів додому". Ця ідея була підтримана урядом і в 1969 р. був створений Відкритий університет Великобританії, який виріс із 24 тис. студентів у 1971 р. до 200 тис. у 1993 р., не рахуючи контингенту філій університету у багатьох країнах світу, у тому чисті і в Росії (ЛІНК). Сьогодні цією формою навчання тільки у Великобританії охоплено близько 5 млн. осіб.

Відкрите навчання — це, по суті, удосконалене заочне навчання. Основні відмінності відкритого навчання від заочного, як це прийнято у більшості навчальних закладів світу, такі:

- при зарахуванні на відкрите навчання не вимагається ніяких посвідчень про освіту вступника;

- студент (слухач) сам вибирає зміст запропонованих на вибір курсів (модулів), засобів навчання, терміни і темп навчання, строки складання іспитів. У нього є можливість на якийсь час припинити навчання, а потім повернутись до нього знову і т. д.;

- для кожного курсу, модуля створюються високоякісні комплекти навчальних матеріалів: друковані, аудіо-, відео- і слайд-фільми, комп'ютерні програми і т. д. Такі комплекти для сотень навчальних курсів, у тому числі альтернативних, видаються десятками фірм і дозволяють студенту самостійно засвоїти матеріал;

- самостійне вивчення навчальних курсів супроводжується консультаціями тьютора (індивідуального наставника-консультанта), частіше за все по телефону, перевіркою ним письмових завдань, організацією груп взаємодопомоги студентів, організацією недільних шкіл, тьюторіалів (семінарів під керівництвом тьютора), літніх таборів.

Одним із визначень відкритого навчання є такс: "Відкрите навчання — це сучасна форма навчання, яка спрямована на здобуття високоякісних знань і поєднана з більш повним розвитком особистості (незалежність, творчість, ініціативність, інтелігентність та інше). Висока якість знань забезпечується академічністю курсів, урахуванням потреб ринку та підсиленням відповідальності студента за якість його знань, адже він є основною контролерською ланкою процесу навчання, а сам процес навчання перетворюється на процес вивчення".

Розвинена на Заході мережа відкритих університетів та взаємна акредитація навчальних дисциплін дозволяє студентам (слухачам) вибирати для вивчення будь-які дисципліни в різних університетах з метою: отримання сертифікатів і дипломів усіх рівнів коледжу чи університету, підвищення кваліфікації і перепідготовки; підвищення загального рівня освіченості.

Водночас, відкрите навчання вимагає від студента значних вольових зусиль в умовах практично самостійної навчальної діяльності. До цього здатен не кожний. За оцінками англійських фахівців лише 15% людей здатні пройти у формі відкритого навчання повний університетський курс.

Головною метою відкритого навчання є підготовка студентів до повноцінної та ефективної участі у суспільній та професійній сферах в умовах інформаційного суспільства.

У публікаціях, присвячених новим технологіям навчання, часто поняття "дистанційне навчання", "дистанційна освіта", "відкрите навчання", "відкрита освіта" вживають як синоніми. З огляду на вищесказане, а також на ряд публікацій із даної тематики, можна зробити висновок, що дистанційне навчання — це універсальний метод, який може використовуватись як у рамках нових дистанційної та відкритої форм здобуття вищої освіти, так і в рамках традиційних форм — очної та заочної, а також при відкритому навчанні, що не має мети одержання систематичної освіти.

Так уже сталося, що наш університет - перший в Україні відкритий виший навчальний заклад. Враховуючи його Статут, організаційну структуру та контингент студентів, створення системи дистанційного навчання є справою честі колективу. Стан впровадження дистанційного навчання знаходиться під постійним контролем Президента університету П.М. Таланчука, проректора з навчально-виховної роботи Ю.М. Коровайченка. Думаю, що не помилюся, коли скажу, що значна частина викладачів і співробітників університету розуміють важливість і перспективу впровадження відкритого і дистанційного навчання для університету.

Практично всі кафедри базового університету почали розробку першої черги дистанційних курсів. На стадії завершення знаходяться курси: "Політологія" (Сахно А.К.), "Українська та зарубіжна культура" (Ануфрієв О.М.), "Логіка" (Мозгова Н.Г.) — кафедра гуманітарних дисциплін; "Конституційне право України" (Фрицький Ю.О.), "Історія держави та права зарубіжних країн" (Ковалевська О.О.) — кафедра правознавства; "Аналітична геометрія" (Терлецький В.О.), "Вища математика" (Єрмакова О.А.) — кафедра вищої математики; "Безпека життєдіяльності" (авторський колектив) — кафедра соціальної безпеки; "Загальна педагогіка" (Тюптя Л .Т.) — кафедра соціальної роботи; "Фізкультурно-спортивні споруди" (Федоровська В.П.) — кафедра фізичної реабілітації; "Опір матеріалів (1 частина)" (Корнілов О.А.) — кафедра автомобілів і дорожніх машин. Звичайно, це незначний відсоток того, що заплановано, і не все зроблено на рівні "світових стандартів", але автори вклали у розробки весь свій досвід і свої можливості.

Ряд представництв, філій університету запроваджують у навчальний процес технології дистанційного і відкритого навчання. Так, у Вінницькому представництві розроблена і впроваджена з 2001 р. заочно-дистанційна форма навчання студентів зі спеціальностей економічного спрямування за безсесійною формою організації навчального процесу і системою модульно-рейтингового контролю знань. У Миколаївській філії запроваджена система навчання фахівців економічного напряму з використанням кейс-технологій ДН і новими підходами до організації самостійної роботи у локальних центрах дистанційного навчання, створених у районах Миколаївської і частини прилеглих областей. Розроблені дистанційні курси з окремих дисциплін і впроваджуються елементи дистанційного та відкритого навчання у Білоцерківському, Західному, Івано-Франківському, Полтавському, Хмельницькому представництвах.

Але все це тільки перші кроки на довгому шляху. Серйозно говорити про впровадження дистанційної форми навчання в університеті можна тільки в тому випадку, якщо будуть вирішені нижче вказані завдання:

- створені всі до одного повнокомплектні дистанційні курси зі спеціальностей, які заплановано до переведення на дистанційну форму навчання. Це навчально-методичні комплекси зі 1030 дисциплін, які включають: опорні конспекти лекцій; завдання для самостійної роботи; контрольні запитання і тести; методичні рекомендації до проведення лабораторних, практичних, семінарських занять та виконання контрольних і курсових робіт; аудіо-та відеоматеріали супроводження курсу; рекомендації до самостійного вивчення курсу тощо. При цьому якість матеріалів повинна бути бездоганною;

- створені в обласних і районних центрах у відповідності з "Концепцією розвитку дистанційної освіти в Україні", затвердженою Міністром освіти і науки України 20.12.2002р., базові і локальні центри дистанційної освіти (ЦДО), які матимуть вихід до мережі Інтернет і в яких будуть проводитись усі необхідні види занять зі студентами-дистанційниками: консультації тьюторів і викладачів університету за допомогою електронної пошти; установчі лекції; тематичні семінари; лабораторні та практичні заняття; контрольне тестування, екзаменаційні сесії тощо. З часом, при наявності необхідних коштів та завдяки удосконаленню дистанційних курсів, у ЦДО можна буде проводити дистанційне навчання за комбінованою та Web-технологіями, що детально було викладено у статті завідувача кафедри інформатизації та програмного забезпечення А.І. Петренка "Інформаційні технології в освіті" ("Вісник Університету "Україна", №І, 200Ір.);

- створені при базових ЦДО педагогічні колективи, до яких увійдуть досвідчені викладачі регіональних ВНЗ і які зможуть за допомогою дистанційних курсів університету забезпечити навчальний процес згідно з навчальними планами і програмами спеціальностей;

- проведена в регіонах реклама освітньої діяльності Університету "Україна" та його ЦДО, здійснений набір студентів і виконана вся організаційна робота з підготовки до початку навчальних занять.

 

Володимир БАЖАН,

заступник начальника відділу методичної роботи з дистанційного навчання

Газета «Університет «Україна», 7, 2003

автор: Володимир Бажан, заступник начальника відділу методичної роботи з дистанційного навчання

видання: Газета «Університет «Україна», № 7, 2003, час видання: 2003


30/11/2002