Давайте жити дружно!

Давайте жити дружно!

 

Особисто я завжди був прибічником, захисником і борцем за права малого і середнього бізнесу в нашому регіоні. Багато великих підприємців мене відверто вважали ненормальним. Мовляв, навіщо розмінюватися на вирішення проблем малого бізнесу і захищати звичайного підприємця, якщо можна підтримати могутнього монополіста, який знайшов собі «місце під сонцем» і вже нічого не боїться. Але моя позиція на користь започаткованого підприємництва ось уже 20 років незмінна, і я поясню чому. З одного боку, лише малий бізнес може забезпечити належний розвиток економіки країни, а з іншої – саме цей сектор юридичних осіб є найвразливішим і потребує захисту з боку держави. А знаючи непрості взаємовідносини приватних підприємців і органів законодавчої влади, каменем спотикання яких є неабияк заплутана вітчизняна податкова система, моя позиція тільки міцніє.

Дивіться самі, про яку державну допомогу бізнесу, що розвивається, може йтися, якщо існуюча нині система оподаткування не стимулює, а швидше створює проблеми для приватного підприємництва. Наведу приклад із недалекого минулого. У 2005 році уряд так «стурбувався» проблемами малого бізнесу, що насамперед змусило дрібних приватних підприємців - платників єдиного податку – перейти зі спрощеної системи оподаткування на загальну й отримати свідоцтва платників ПДВ! Хіба це був не удар по малому бізнесу?! На щастя, потім це нововведення багато в чому завдяки зусиллям підприємців було скасоване. Але, як відомо, виграна битва ще не означає перемогу у війні! Черговий сюрприз від держави у вигляді набору фіскальних колізій чекав на підприємців у вигляді Податкового кодексу. Ідея його створення, безумовно, правильна і потрібна Україні. Проте в умовах відсутності сталих правил на ринку і бідності країни запропоновані податкові норми набули особливої жорстокості, змусивши підприємців періодично виходити на мітинги навіть не для поліпшення умов роботи і зменшення податкового тиску, а швидше заради порятунку свого рідного бізнесу. Так, замість того, щоб розвивати своє бізнес-дітище, приватники місяцями борються за свої права, домагаючись виключення з початкових варіантів кодексу найбільш неоднозначних трактувань і норм, що блокували роботу більше третини малих підприємців країни. І такий підхід до формування податкової політики є нормальним для цивілізованої європейської держави? Відповідь однозначна!

Вважаю, що головним критерієм успішності досягнутої згоди між владою і бізнесом у вітчизняних реаліях може служити тільки практика. А на практиці ми маємо таку картину: згідно з рейтингом Всесвітнього банку, за підсумками 2011 року Україна є світовим рекордсменом за кількістю сплачуваних податків! Не за сумою податків, а саме за кількістю. Так, Всесвітній банк підрахував, що український бізнес у тій або іншій формі виплачує 135 різних податків (друге місце в рейтингу посіла Румунія з кількістю податків 113, а на третьому місці знаходиться Ямайка з результатом всього 72 податки.). При цьому в розвинених європейських країнах кількість податків не перевищує 10. Природно, вітчизняна податкова служба не погодилася з методологією розрахунку світових експертів, визнавши її «неадекватною українським реаліям», і констатувала кількість податків на рівні 71 на рік. Але навіть із усіма уточненнями вітчизняних фахівців, питання лише в тому – Румунія чи Україна гідна останнього місця за податковою привабливістю ведення бізнесу? Погодьтесь, не дуже приємне змагання.

Адже малий і середній бізнес, в якому працює майже 30% працездатного населення України, вже сьогодні забезпечує наповнення державного бюджету на 12-14%, і його можливості далеко не вичерпані. Тоді чому, як і раніше, не зрозумілий юридичний статус малого бізнесу? Чи то це класичні малі ПП початку 90-х, чи то це малі підприємства у будь-якому юридичному статусі, але з обмеженою кількістю зайнятих, чи то це приватні підприємці, а може, всі разом узяті? Вже зовсім не зрозуміло, що ж тоді відносити до середнього бізнесу. Наявність яких-небудь критеріїв у питанні про ідентифікацію малого і середнього бізнесу допомогла б останнім добитися отримання податкових пільг. Напевно, саме тому чітких критеріїв немає і до цього дня.

Так, Україна – перспективна країна, у велике майбутнє якої я вірю всім серцем. Але в той же час я усвідомлюю, що майбутнє ми будуємо своїми руками. Так, може, досить уже вести багаторічні податкові війни з малим і середнім бізнесом? Держава не повинна погіршвати становище національних підприємств, лякаючи ставками єдиного податку й ускладнюючи процес адміністрування господарської діяльності. Адже давно пора завершити процес введення в експлуатацію досі тільки на папері зафіксованих «єдиних вікон» і дозвільних центрів, які не на слові, а на ділі полегшать процедуру реєстрації підприємців у кожному місті і районі країни. Переконаний, що малий і середній бізнес – наше майбутнє. Так давайте зробимо його успішним і самодостатнім!

 

Георгій Севрюков

Тижневик «Нова Каховка» №29 (1092) від 18 липня 2012 року

автор: Георгій Севрюков

видання: Тижневик «Нова Каховка» №29 (1092), час видання: 2012


09/10/2012