Коло-бог, календар і український Колобок

Коло-бог, календар і український Колобок

 

Валерій Бебик,

професор, проректор Університету «Україна»,

головний редактор українського наукового журналу

«Освіта регіону: політологія, психологія. комунікації»

 

Анотація. У статті досліджується українське походження імені сонячного Бога Коло, календаря та героя української народної казки Колобка.

Ключові слова: Бог Сонця Коло, календар, Колобок.

 

Аннотация. В статье исследуется украинское происхождение имени солнечного Бога Коло, календаря и героя украинской народной сказки Колобка.

Ключевые слова: Бог Солнця Коло, календарь, Колобок.

 

Abstract. In this paper the Ukrainian origin of the name of God Colo solar, calendar and hero of the Ukrainian folk tale Сolobok.

Key words: Sun God Colo, calendar, Сolobok.

 

Наш світ віками йшов по колу,

В тунелі Темряви і Світла,

Як в лабіринтах мага-школи

Цивілізація розквітла…

(В.Бебик)

 

Аналіз релігійної міфології свідчить, що магія числа 12 тісно пов’язана з Хрестом Зодіака та культом Бога Сонця Кола, який зародився в надрах Мізинської цивілізації задовго до ХІІ тис. до н.е. [4; 5; 8; 10; 13; 14; 17; 18; 22; 25; 26;34; 35].

Нагадаємо, що саме в українському Мізині археологи (вперше в історії людства!) фіксують сваргу-свастику, меандр, статуетки жінок-богинь та перші календарі, викарбувані на бивнях українських мамонтів. І все це – щонайменше 14 тис. років тому! [14; 35].

Відтак, спробуємо подивитися на новорічну тему в контексті розвитку різних цивілізацій з точки зору виникнення календарів та використання термінів Нова і Стара ера.

 

 

КАЛЕНДАР ЯК ОЗНАКА ЦИВІЛІЗАЦІЇ

 

Слово календар, як стверджують філологи, походить від латинського слова – Kalendae. Саме так у давньоримському календарі називався перший день кожного місяця [29].

У ранній період римської історії язичницькі жерці, які слідкували за часом (в Україні за плин часу відповідав Числобог), оголошували в церкві про початок нового місяця.

Січневі календи були найпопулярнішими святами і єднали всіх громадян: і бідних, і багатих, і дорослих, і дітей.

І навіть перетворення християнства на правлячу релігію в Римській імперії не змогло перебороти древніх народних традицій – новоспечені християни продовжували святкувати язичницькі календи.

«Якщо мафію не можна знищити, її потрібно очолити».

Саме в такий спосіб християнські священики (за часів імператора Юстиніана) протиставили язичницькому святкуванню Новоліття християнський 12-ти святочний цикл.

Він продовжувався від Різдва Христова до Хрещення – з ходінням із зіркою та царями-волхвами, піснями та вертепами. Ось так і утворився цікавий симбіоз старої і нової віри [3; 15; 22; 25; 27; 31; 32; 34; 36].

Розібравшись з походженням слова календар, варто дійти і до суті цього способу обчислення часу.

Зрозуміло, що кожна цивілізація жила і продовжує жити у своїй системі координат.

Наприклад, вірні РУН-віри (Рідна українська народна віра), вважають, що нині ми живемо в Дажбожому 11011 році і Новий 11012 рік настане лише 1 березня. Початок нової доби вірні РУН-віри рахують не з 24 години, а зі світанку.

А замість слова календар вони вживають слово колодар (дарунок Бога Сонця Кола). Враховуючи археологічні знахідки 14-тисячолітньої Мізинської цивілізації, слід визнати в тому певну історичну логіку…

А ось у Стародавньому Єгипті все було інакше…

Сонячний календар єгиптяни почали використовувати лише через 10 тис. років після жителів українського Мізина (рис. 1.).

Саме після приходу в Стародавній Єгипет скіфів-саків, які заснували там фараонську династію Гіксосів (1700-1500 рр. до н.е.) [27; 28], корінні єгиптяни почали жити за сонячним колодаром.

У ІІ тис. до н.е. у стародавніх єгиптян не було постійної ери.

Роки рахувалися від того часу, як на престол входив черговий фараон. І відбувалося це зазвичай першого тора, тобто 29 серпня.

Так і писали: рік перший, місяць другий сезону розливу Нілу, день п’ятий правління фараона Кияна.

Не дивуйтеся щодо фараона Кияна. У скіфській династії гіксосів був такий фараон – Киян. Також не дивуйтеся щодо розливу Нілу. Все тогочасне єгипетське життя було тісно пов’язане із землеробством і сезонними циклами річки Ніл. Відповідно і сезонів було не 4 (як у нас), а лише 3: повінь, русло і обміління.

Наприклад, повінь починалася через кілька днів після появи на небосхилі самої яскравої, «потрійної» за інтенсивністю освітлення зірки Сиріус.

Звідси, на нашу думку, і походить біблійна, а по суті – космогонічна версія народження Бога Сонця-Христа та 3-х царів-волхвів.

До речі, в Таїланді, який пережив у 2011 році величезну повінь, так само, як і в Стародавньому Єгипті виокремлюють 3 сезони року: сезон дощів, холодний сезон і жаркий сезон.

Цікаво, що стародавні римляни зірку Сиріус називали Canicula. І в ті серпневі дні, коли з’являвся на небі у своїй повній красі Сиріус, і в Єгипті, і в Італії стояла неймовірна спека.

Відтак, у римському сенаті наставали канікули. Так що наші студенти і школярі завдячують своїм канікулам саме Сиріусу і римським сенаторам.

І, між іншим, назва Римського Колізею (рис. 2) абсолютно не випадково вміщує до себе ім’я українського Бога Сонця Кола

Рис. 1. Єгипетський сонячний календар, який тамтешні аборигени почали використовувати лише після приходу на їхні землі у ІІ тис. до н.е. скіфських володарів – гіксосів (саків) 

 

 

Рис. 2. Римський Колізей – названий на честь українського Бога Сонця Кола


Проте, далеко не всі живуть за християнськими календарями...

Наприклад, мусульмани використовують місячний календар, а літочислення здійснюють від 16 липня 622 року н.е., тобто з того часу, коли пророк Мухаммед переселився зі своїми прихильниками з Мекки у Медіну (рис. 3).

Саме тому жителі ісламських країн свій календар називають календарем Хіджри, тобто на честь переселення мусульман (яким було небезпечно залишатися в Мецці) в Медіну [1; 64; 23].

До речі, початок доби в мусульманському календарі починається не о півночі (як у григоріанському календарі), а після заходу сонця…

 

 

Рис. 3. Священний камінь мусульман – Кааба (Куб) в місті Мекка, де відзначається свято календаря Хіджри

 

 

ХТО ПРИДУМУЄ ЕРИ?

 

Ми говоримо: «Наша ера, до нашої ери… А що ж це означає?...»

Історики свідчать, що спочатку за часів правління римського імператора Констанція (353 р. до н.е.) була придумана ера, літочислення якої починалося із суботи 1 вересня 5509 р. до н.е. Але коли влада помінялася і прийшов інший імператор, християнські монахи дещо «уточнили» еру.

І щоб не вживати за давньою еллінською та єгипетською традицією ім’я імператора-засновника ери, придумали еру від Адама. Її назвалиерою Anno Mundi, тобто – від створення світу [3].

А Новий рік у різні періоди святкували чи то 1 березня, чи то 1 вересня.

Сучасне ж святкування Нового року в Україні (як і в Росії) було запроваджено російським царем Петром І (рис. 4), який пов'язаний з Україною не тільки Полтавською битвою (рис. 5)…

 

 

 

Рис. 4. «Будиночок Петра І» в Києві, де зупинявся російський імператор, який запровадив в Україні нинішній порядок літочислення та святкування Нового року.

  

Насправді Україна є батьківщиною матері Петра ІНаталії Наришко (рис. 5), яка належала до кримських караїмів, що й досі сповідують іудаїзм.

Родоначальником роду Наришко був кримський караїм Мордка Кубрат, якого називали в Криму на український манер – Наришко.

Проте, після того, як він виїхав біля 1465 р. до Москви, його нащадки, зокрема, його онук Ісаак, вже стали зватися на московський манер – Наришкіними.

 

 

Рис. 5. Кримська караїмка Наталія Наришко (1651-1694), друга дружина російського царя Олексія Михайловича, мати російського царя Петра І

 

 

 

 

Рис. 5. Іудей (по матері) Російський цар Петро І (1672-1725), який запровадив нинішню систему літочислення та святкування Нового року в Україні

 

Отже, всі наші сучасні колізії із Новим і Старим-Новим роком є просто наслідком використання різних календарів: юліанського і григоріанського.

Нині ми живемо відповідно до рішення російського царя Петра І (рис. 5), який 31 грудня 7208 рік повелів, щоб наступного за ним 1 січня розпочався не 7209, а 1700 рік, як було прийнято тоді в Західній Європі відповідно до григоріанського християнського календаря.

 

КОЛО-БОГ І СТАРИЙ НОВИЙ РІК

 

Ми вже говорили про те, що походження слова календар пов’язане не з латинським словом, яке означало об’яву першого дня нового місяця.

Слово календар насправді походить від імені Бога Сонця Кола [19], з яким пов’язане давньоукраїнське свято бога Коляди (рис. 6).

За давньоукраїнською міфологією:

  • · Перший закон життя дали людям Бог Род і Бог Сварог (сини Всевишнього): життя вічне і безкінечне.
  • · Другий закон життя дав людям бог Велес: суть земного життя людей – рух від Тьми до Сонця.
  • · Третій закон життя дав Бог Коляда (VII тис. до н.е.), розпочавши вчити людей Ведам: розповів про Велике Коло Сварога (День і Ніч Сварога) та заснував колодар (календар).

 

 

Рис. 6. Костянтин Трутовський. Колядки в Україні, 1864 р.

 

На Старий Новий рік українці відзначають свята Маланки і Василя.

Свято Маланки (13 січня) ще називають Щедрим вечором або Щедрою кутею.

На Маланки всю ніч молодь (у масках або без них) щедрує, ходить із «козою», водить переодягненого на Маланку парубка. Традиційні персонажі — «баба» Маланка та «дід» Василь.

Між іншим, за межами України та українських земель в Білорусі навіть і поняття такого немає – щедрівка. Відтак ви маємо всі підстави для висновків, що Старий Новий рікцивілізаційний бренд українців, який має тисячолітню історію.

Які б циклічні календарі, поширені на землі, ми не взяли, ми все одно впираємося у дві точки відліку: зимове сонцестояння – 22 грудня і весіннє сонцестояння – 21 березня.

І все це означає, що в основі людської цивілізації лежить все-таки космогонічна версія, пов’язана з культом Бога Сонця Кола.

І цей сонячний Бог Коляда «чомусь» носить українське ім’я – Коло, символом якого є Сварга-свастика. (Нагадаємо, що Сварга-свастика вперше була викарбувана нашими предками в чернігівському Мізині 14 тис. років тому) [4; 14; 17; 18; 35].

Наостанку зауважимо, що ім’я українського Бога Кола дуже щільно увійшло в життя світової цивілізації.

Зокрема, коло – це козацька рада у запорожців та хороводний танець на Балканах. Точно таке ж магічне коло креслили навколо себе при проведенні нарад у великого українця Чингізхана (про це ми поговоримо окремо).

Середньовічна Європа на тогочасних картах називається Кельтика (від імені скіфського народу кельтів/колтів). На етнічно-українському Кавказі жив народ – колхи, а в Гватемалі – колья, які сповідували культ Бога Сонця Кола [19].

Наші предки, зокрема, західні скіфи – кельти/колти, вважали себе дітьми Бога Сонця Кола і Богині Води Дани. Враховуючи роль сонця і води у вирощуванні хліба, ймовірно, український колобок носить сакральне (магічне) ім’я Коло-бога, перетворившись в українських казках (Б. Грінченко, 1907 р.) на «їстівну геометричну фігуру» (рис. 7) [41].

 

Рис. 7. Українська поштова марка (2002 р.), присвячена герою української народної казки про Колобка, вперше надрукованої Б. Грінченком (1907 р.) і перетвореної А. Толстим у часи Голодомору (1933 р.) на «російську народну казку».

 

Між іншим, християнська церква запозичила цей ритуал у сонячного релігійного культу наших предків. Ми ж не бачимо нічого дивного, коли в церкві нам пропонують з’їсти хліба («як частину тіла Христа») та випити вина («як краплю крові Христа»).

З точки зору вульгарної побутової логіки, християни – це «канібали» і «вурдалаки». Проте, враховуючи тисячолітні українські релігійні символи і ритуали, все виглядає достатньо цивілізовано і зрозуміло.

Відтак? український казковий герой Колобок, якого в часи Голодомору (1933 р.) радянський «письменник»-маніпулятор А. Толстой перетворив (відповідно до рішення політбюро ЦК ВКП(б)) на головного героя «російської народної казки» [41], насправді є символом Бога Сонця Кола, який подарував людям сонячну еру і календар.

 

 

Список використаних джерел та літератури

 

  1. Алиев И.Г. Очерк истории Антропатены [Текст] / И. Г. Алиев. – Баку: Азернешр, 1989. – 160 с.
  2. Бебик В. Скіфо-арійська цивілізація у Стародавній Індії / Ар’я-Варті (ІІІ-І тис. до н.е.) // Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. – 2011. - № 3. – С. 10-15.
  3. Бебик В. Реінкарнації Їсуса Христа // Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. – 2011. - № 1. – С. 7-14.
  4. Бебик В. Чи був Бог українцем і чому він обрав Україну? // Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. – 2010. - № 4. – С. 7-12.
  5. Бебик В. Шумер починався в … Сумах, а шумери були кіммерійцями-будинами? // Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. – 2010. - № 3. – С. 7-11.
  6. Бебик В. Великий араб Мухаммед, пророк скіфського бога Аллаха? // Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. – 2010. - № 2. – С. 7-12.
  7. Бебик В. Великий єврей Мойсей – пророк, проклятий Богом? // Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. – 2010. - № 1. – С. 6-10.
  8. Бебик В. Теукри – біблейні „народи моря” // Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. – 2009. - № 4. – С. 6-12.
  9. Бебик В. Скіфська Кельтика: Україна – Rutena Civitas – транзит // Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. – 2009. - № 3. – С. 85-92.
  10. Бебик В. Великий скіф Зороастр: пророк, маг і політичний теолог // Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. – 2009. - №2. – С. 6-10.
  11. Бебик В. Великий скіф Будда: філософ, соціоінженер чи пророк, який не знав Бога? // Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. – 2009. - №1. – С. 5-10.
  12. Бебик В. Теукри і «Всесвітня історія»: у пошуках істини // Віче. – 2009. - №2. – С. 19-22.
  13. Білоусько О. Україна давня: євразійський цивілізаційний контекст [Текст] / О. Білоусько. – К.: Генеза, 2002. – 272 с.
  14. Бибиков С.Н. Древнейший музыкальный комплекс из костей мамонта [Текст] : Очерк материальной и духовной культуры палеолитического человека / С. Н. Бибиков. – К.: Наукова думка, 1981. – 108 с.
  15. Васильев Л.С. История Востока. В 2-х т. [Текст] / Л. С. Васильев. – М.: Высшая. школа, 1994. – Т.1. – 495 с.; Т. 2. – 495 с.
  16. Гюиз Ф. Древняя Персия [Текст] / Ф. Гюиз / пер. c фр. – М.: Вече, 2007. – 336 с.
  17. Даниленко В.Н. Неолит Украины. Главы древней истории Юго-Восточной Европы [Текст] / В. Н. Даниленко. – К.: Наукова думка, 1969. – 257 с.
  18. Даниленко В.Н. Енеолит Украины [Текст] / В. Н. Даниленко. – К.: Наукова думка, 1974. – 176 с.
  19. Демин В. Звездная судьба народов России [Текст] / В. Демин. – М.: Армада-пресс, 2002. – 320 с.
  20.  Древнеиндийская философия. Начальный период [Текст]. – М.: Издательство социально-экономической литературы, 1963. – 272 с.
  21.  Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. [Текст]. – М.: Мысль, 1973. – 384 c.
  22. Дюмезиль Ж. Верховные боги индоевропейцев [Текст] / Ж. Дюмезиль. – М.: Наука, 1986. – 234 с.
  23. Ирмияева Т. История мусульманського мира. От Халифата до Блистательной Порты [Текст] / Т. Ирмияева. – Челябинск: Урал ЛТД, 2000. – 352 c.
  24. Кифишин А.Г. Древнее святилище Каменная могила. Опыт дешифровки протошумерского архива ХII–III тысячелетия до н. э. [Текст] / А. Кифишин. – К.: Аратта, 2001. – 872 с.
  25.  Крывелев И.А. История религий, 2-е изд., дораб. [Текст] / И. А. Крывелев. – М.: Мысль, 1988. – Т.1. – 445 с.; Т.2. – 382 с.
  26. Конелес В.Ю. Сошедшие с небес и сотворившие людей [Текст] / В. Ю. Конелес. – М.: Вече, 2001. – 576 с.
  27. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу [Текст] / О. П. Крижанівський. – К.: Либідь, 2006. – 592 с.
  28.  Кузич-Березовський І. Оріяна. Кимерія-Праукраїна. У 2-х т. [Текст] / І. Кузич-Березовський. – Детройт, 1979. – 378 с.
  29.  Литвинов В.Д., Скорина А.П. Латинська мова : Підручник / В. Д. Литвинов, А. П. Скорина. – К.: Вища школа, 1990. – 344 с.
  30. Людина і довкілля. Антологія. У 2-х тт. [Текст] / Упоряд. В. С. Крисаченко. – К.: Заповіт, 1995.
  31. Неручев С.Г. Уран и жизнь в истории Земли [Текст] / С. Г. Неручев. – Ленинград, 1982. – 208 с.
  32. Токарев С.А. Религия в истории народов мира [Текст] / С. А. Токарев. – М.: Политиздат, 1964. – 559 с.
  33. Трубачев О.Н. Indoarica в Северном Причерноморье [Текст] / О. Н. Трубачов. – М.: Наука, 1999. – 320 с.
  34. Церен Э. Библейские холмы [Текст] / Э. Церен. – М.: Наука, 1966. – 310 с.
  35. Шовкопляс И.С. Мезинская стоянка: К истории Среднеднепровского бассейна в позднепалеотическую эпоху [Текст] / И. С. Шовкопляс. – К.: Наукова думка, 1965. – 328 c.
  36. Янович В. Наследие тисячелетий [Текст] / В.Янович. – К.: Задруга, 2006. – 410 с.
  37. Richard C. Martin, Said Amir Arjomand, Marcia Hermansen, Abdulkader Tayob, Rochelle Davis, John Obert Voll, ed (2003). Encyclopedia of Islam & the Muslim World. – MacMillan Reference Books.
  38. Rose H.J. A Handlook of Greek Mythology. – London, 1950.
  39. Mac Coulloch J.A. The Religion of the Ancient Celts. – Edinburgh, 1911.
  40. Нарышкины  [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%CD%E0%F0%FB%F8%EA%E8%ED%FB
  41. Бебик В. О Коло-Боге и российской спецоперации «Колобок» [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://for-ua.com/authornews/2011/05/02/070304.html

 

Джерело: Журнал «Освіта регіону.

Політологія. Психологія. Комунікації» №1, 2012

http://www.social-science.com.ua/

автор: Валерій Бебик, професор, проректор Університету «Україна», головний редактор українського наукового журналу «Освіта регіону: політологія, психологія. комунікації»

видання: Журнал «Освіта регіону. Політологія. Психологія. Комунікації» №1, 2012, час видання: 2012

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


19/07/2012