Народний розвідник Радянського Союзу

Народний розвідник Радянського Союзу

Валерій ЛИСЕНКО

 

Ставлення до Другої Світової війни стало одним із каменів спотикання української національної ідеї. Здається, давно пора підрахувати втрати і трофеї, та перейти до вирішення інших проблем. Натомість, знов і знов, із сізіфовою приреченістю, доводиться повертатись до болючих розборок.

 

Люблю Вітчизну я – та дивною любов’ю...

Михайло Лермонтов

 

Більшість загадок війни давно була б розплутана, якби не одвічне протистояння жертв і убивць. Принципове розмежування – у ставленні до людського життя. Виявилось, що можна десятки років винищувати й грабувати цілі народи під облудним ідеологічним прикриттям. Тиранія діяла і пропагандою, і колючим дротом, і геноцидом, і міжнародними конфліктами. Основою соціалізму було виживання верхів за рахунок винищення суспільства. Адже для людей війна, а для панів – мать родна.

У Німеччині підведено юридичні підсумки, паліїв війни покарано й відправлено у відставку. Нормою моралі й культури є облаштування військових меморіалів на місцях битв. Так само в усьому світі, окрім... У нас про відношення до пам’яті про загиблих свідчать сплюндровані рештки укріплень, помережених слідами куль та снарядів.

Наш видатний мислитель Микола Амосов у книзі “Голоси часів” (icfcst.kiev.ua/Amosov/voices1_u.html) зауважив, що правдива історія війни так і не з'явилася. 1965-го року, коли влада дозволила вшановувати День Перемоги, в радянському суспільстві спалахнула гостра дискусія. 50-тисячний наклад книги Олександра Некрича “1941. 22 червня” (militera.lib.ru/research/nekrich) розкупили протягом кількох днів. І хоча автор здобув схвалення вищих ідеологічних інстанцій, згодом почалось його цькування. Більша частина суспільства лишилась у сталінсько-брежнєвському полоні, незважаючи на протести таких борців, як генерал Петро Григоренко (militera.lib.ru/memo/russian/grigorenko/letter.html). На користь аморальної влади продажні пропагандисти розказували небилиці про війну.

І тоді розвіювати туман заходилася така ж само безцеремонна й галаслива контрпропаганда. У 80-ті роки крізь “Залізну завісу” стали долинати чутки про викриття радянського режиму черговим шпигуном-перебіжчиком. Потрясінням основ стали публікації у центральній пресі статей Віктора Суворова (suvorov.com). Його книги розходяться величезними накладами, багатьма мовами світу. Справжнє його ім’я Володимир Рєзун, за походженням українець, і сторінками його творів розкидано чимало вдячних згадок про Україну й Київ. Проте, вже за часів незалежності, Верховна Рада не знайшла можливим надати йому українське громадянство, хоча б із поваги за внесок у зруйнування тиранії.

Звісно, такого штибу література досить далека від наукової зваженості, переповнена полемічними перебільшеннями на зло прорадянським консерваторам. Зате вона розчистила шлях обережнішим і вдумливішим авторам. Пропоную вшанувати Віктора Суворова хоча б прізвиськом “Народного розвідника Радянського Союзу”, нарівні зі Штірліцем та іншими популярними літературними героями. Не зайве пригадати, що 20 квітня 2007-го року йому виповнилося 60 років.

 

Лисенко Валерій Миколайович                   Valery_Lysenko@mail.ru      т 067-179-5326

автор приватного Інтернет-проекту “1000-ліття української культури” 1000years.uazone.net

автор: Лисенко Валерій Миколайович, викладач Інституту філології та масових комунікацій Університету "Україна"

видання: Інтернет-проект “1000-ліття української культури”, час видання: 2012

адреса видання: http://1000years.uazone.net


15/06/2012