Коштовні забавки за міський рахунок

Коштовні забавки за міський рахунок

Валерій Лисенко

 

За что?

Це гірше за злочин – це помилка.

Шарль-Моріс Талейран

 

Здавна були несхожі дві сусідні київські місцевості: Куренівка рівна, а Сирець порізаний лісистими ярами. Відповідно, Куренівкою проліг велелюдний шлях на північ, вздовж якого протягом століть постали торговища, заклади культури, численні підприємства, пересипані житловою забудовою. На Сирці ж розташувались кладовища, а по війні споруджено невеликий житловий масив. На Куренівці основні транспортні потоки радіальні: зранку до центру міста, увечері відцентрові. На Сирці ж основний рух в обхід центру, і пробок у радіальному напрямку тут не буває. То куди доречніше було продовжувати метро від Лук’янівки? До того ж, по рівнині тунель був би неглибокий, що зручно і для будівельників, і для пасажирів. Хто ж був зацікавлений у додаткових безплідних витратах?

Між тим, транспортний штурм Сирця продовжується з упертістю, гідною кращої мети. Станція “Дорогожичі” закопана у зловісний Бабин яр, де найближчими десятиліттями здоровий глузд навряд чи дозволить щось будувати. З іншого боку – квартали малоповерхової житлової забудови, до реконструкції якої також не скоро дійдуть руки. Здається, вже тут став очевидним хибний напрямок нової лінії, і слід було нарешті повертати на північ, ближче до Виноградаря, як це й передбачалось.

Проте наступну станцію “Сирець” було загнано у ще глухіше місце. Відкривали її, як годиться, у присутності великого начальства, і було виголошено чимало пишних слів про нові зручності для міської громади. Налякали наміром спрямувати сюди електропоїзди з напруженого Фастівського напрямку. На щастя, такої дурниці не зробили, бо це створило б для пасажирів значні додаткові клопоти.

Наше метро будується так, щоб якомога менше заважати маршруткам і торгівлі нафтопродуктами. На власні очі легко упевнитись, наскільки мало знаходиться бажаючих скористатись недешевим атракціоном на Сирці. Нині метробудівці звідси пішли, покинувши на півдорозі лінію до Виноградаря. Зате затіяно реконструкцію Сирецького залізничного місточка, спорудження нового транспортного вузла. І кого ж він тут буде обслуговувати – відвідувачів ресторану “Дубки”? Корисніше спершу було б спрямувати кошти на Петрівку: спорудити там пасажирський тунель із залізничної платформи до метро і автоміст через залізницю, з Оболоні в напрямку Лук’янівки.

 

Что делать?

Дві біди на Русі: дурні й дороги.

Микола Гоголь

 

Как дела на Руси? Воруют!

Николай Карамзин

 

Давайте поміркуємо: звідки взяти пасажирів на Сирці? Перш за все, слід було б підвести доріжки через ліс до сусідніх кварталів Нивок. Ще корисніше було б прокласти два кілометри автошляху вздовж залізниці, щоб послугами станції “Сирецька” могли скористатись жителі однойменної вулиці. Така траса пологою долиною привернула б транспортний потік з вищезгаданої Куренівки, і розвантажила б досить круті, забиті пробками вулиці Теліги та Ольжича.

Медовими вустами міського голови обіцяно підвести до “Сирецької” автобусну лінію. Правда, не сказано головного – звідки? Адже тролейбус з Виногорадаря вже ходить, і не користується надмірною популярністю. Хіба що орієнтувати сюди частину заміських маршрутів з Варшавського шосе, які нині закінчуються на Академмістечку? Можливо, хоча й не надто обґрунтовано.

Перед кожними виборами не раз обіцяні також регулярні пасажироперевезення Північним залізничним кільцем. Це, дійсно, було б чудово для розвантаження мостів через Дніпро і першої, найстарішої лінії метро, для зменшення пробок і загазованості. Проте, для цього, щонайменше, слід було б розв’язати (чи розрубати?) численні гордійові вузли.

Перш за все, подолати відомчі бар’єри між міським та залізничним керівництвом, створити зацікавлене комерційне підприємство. Замовити виробникам рухомий склад: короткі електропоїзди, майже трамваї, які б заповнили прогалини у залізничному розкладі. Нарешті, влаштувати привабливі підходи від міського транспорту до залізничних платформ не лише на Сирці, а й на Петрівці, Лівобережній, Московській площі, Борщагівці, проспекті Перемоги (метро “Берестейська”, залізнична платформа “Рубежівська”). Адже наш пан Омельченко не раз закликав створити безбар’єрне середовище – себто, щоб зручно було не лише автомобілізованим можновладцям, а й інваліду на милицях, бабуні з візком продуктів, матусі з дітьми.

Отже, багато чого не вистачає для реалізації корисного задуму, проте є головне: колії, що без діла займають міську землю. Не кажіть, що використати їх неможливо – так давно робиться в усьому світі, навіть у Москві, куди так люблять кататися “для запозичення досвіду” наші ненажерливі чиновники. І чому ж вони там навчились? Хіба що масковскім акценту та безцеремонності.

 

Кто виноват?

Хто не дурень – той не з нами?

 

Подібно до айсберга, більша частина будівельних планів прихована у темних глибинах влади. Стороннім поглядом можна спостерегти лише засідання містобудівної ради (archunion.com.ua), і мало сказати, що вони не рахуються з традиціями і потребами розвитку міста. Наочний приклад всесилля нових варварів: висотка на дніпрових кручах напроти Маріїнського палацу, яку, за президентським наказом, мали б уже розбирати.

Архітектори також скаржаться, що їхню кваліфіковану думку ігнорують, як давно вже ігнорують думку широкої громадськості. Занепадає Будинок архітектора, і давно вже не проводились у ньому обговорення і лекторії, а нечисленні виставки мало кому відомі. Отже, не виключено, що незабаром його чекатиме доля інших культурних закладів, які мали необережність потрапити на очі нашим несамовитим забудовникам.

Нещодавно кияни були у черговий раз були брутально принижені звісткою про нагородження міського голови премією за досягнення у галузі архітектури! Цим знову показано, що наша влада керується мотивами, далекими від культурних традицій і здорового глузду. Схоже, всі розумні люди вже махнули рукою на дивацтва, пов’язані із забудовою столиці України.

 

 

*          *          *

 

Лисенко Валерій Миколайович                         V.Lysenko@i. ua                     т. 067-1795326

автор приватного Інтернет-проекту “1000-ліття української культури” http://1000years.uazone.net


Щоб витрати йшли на користь

Валерій ЛИСЕНКО

 

Як чумацька валка мусить рахуватись з можливостями найповільнішого вола, так громадська думка часом орієнтується не на розумніших членів суспільства. Спекулюючи на цьому, можновладці доводять, що лиш у керівних кабінетах можна вершити долі народів. Помаранчова революція похитнула цю впевненість – тим-то дехто так поспішає потоптати її здобутки.

Між тим, настав час передвиборчих мрій, і претенденти традиційно підігріватимуть електорат обіцянками. Як завжди, голоси легковажні й керовані значитимуть більше за голоси вдумливі й недовірливі, а дріб’язковою полемікою маскуватимуть засадничі істини. Наприклад таку: громадський транспорт і дорожня мережа є запоруками свободи пересування, гарантованої Конституцією і міжнародними угодами.

 

Відповідати за власну долю

Неважко передбачити, що, серед іншого, виборцям традиційно обіцятимуть нові дороги й шляхопроводи, ремонт занедбаного громадського транспорту – як це було і три, і тридцять три роки тому. Неважко також передбачити, що такі цяцянки не будуть науково обґрунтовані і винесені на широке обговорення.

Проблем з роками не меншає. Відтак, не дивно, що часом їх торкаються і у пресі, і в Інтернет-форумах. Дивно інше: мовчать фахівці численних міських наукових, проектних, виробничих та навчальних закладів й установ, де чимало вчених при наукових званнях. Дивно, що наші багатомільйонні міста не мають масових науково-практичних часописів, у яких велось би кваліфіковане громадське обговорення перспектив розвитку. Для порівняння: проблемам Чорнобильської зони присвячено кілька журналів. І ще більше преси присвячено спорту, який значно менше відбивається на добробуті народу.

Київські старожили пам’ятають, що колись в ошатному, а нині занедбаному Будинку архітектора, просто поряд з Майданом Незалежності, систематично проводились лекторії та громадські обговорення щодо архітектури нашого міста, цілої України і всього світу. Нині ж Спілка архітекторів, і навіть Містобудівна рада, яка щотижня збирається у міськдержадміністрації, лиш звично скаржаться на свою безпомічність. Ех, якби поновити громадське життя у Будинку архітекторів!  Можна було б утворити штаб для вуличних пікетів, які лиш протестують проти спотворення Києва, не маючи фахової й наукової координації.

Але, можливо, сама влада тримає ситуацію під ефективним контролем? Аж ніяк! Історія останніх десятиліть знає численні приклади її безпомічності й злочинної недбалості. Отже, відсутність кваліфікованого гласного громадського контролю не зміцнює, а розбещує і владу, і ціле суспільство.

 

Кошти на вітер

Щоразу, урочисто поливаючи шампанським чергову новобудову, влада й ті хто при ній проголошують, що ось тепер-то все піде на краще. Та хоч скільки відкорковано пляшок – а пробок на дорогах не поменшало.

Візьмемо для прикладу лише Сирець. Через вулицю Теліги, на древніх Дорогожичах, за останні роки пролягло кілька пішохідних переходів. Нині при двох пішохідних місточках обіч Бабиного яру споруджуються навіть ліфти. Сумнівно лише, чи виправдані у малолюдних місцях такі атракціони. Здається, доречнішими й надійнішими були б пологі пандуси й сякі-такі дашки від негоди.

Тут же й інші приклади неефективності проектування: незручні й непривабливі пішохідні тунелі, недолугий шляхопровід на перехресті вулиць Теліги, Мельникова та Щусєва, недовантажені станції метро “Дорогожичі” та “Сирецька”.

Здаючи цю останню до експлуатації, вже вкотре було обіцяно налагодити пасажироперевезення Північним залізничним кільцем, щоб розвантажити метро. Але міська влада не квапиться умовляти залізничників на ці зайві клопоти, які можуть зачепити інтереси конкуруючих перевізників і торговців пальним. Очевидних підтверджень цьому безліч. Зокрема, обурює: чому відокремлені від громадського транспорту залізничні платформи на велелюдних Петрівці та Київ-Московському, де якраз найпопулярніші пересадки?!

 

Сирецька безвихідь

Ще одна дивна особливість вищезгаданої станції “Сирецька”: навіщо метро провели у глуху лісову долину? Адже ідея була – покращити сполучення з Виноградарем. Але ж Виноградар за лісом, за ярами, і метро туди прийде через багато років?!

Можна довго сперечатись, наскільки виправдано було спинити прокладання цієї лінії на півдорозі до обіцяної мети. Але коли вже так сталось, то варто хоча б підвести до нової станції побільше шляхів. Проте навіть однойменна вулиця Сирецька відгороджена від метро кілометром бездоріжжя, отже пасажирів по ній везуть далі, через забиті пробками перехрестя, до глибочезної станції “Дорогожичі”, недоладно закопаної у сумнозвісний Бабин яр.

Не раз мовлено, що для перевантажених магістралей слід прокладати траси-дублери; їх необхідність очевидна для кожного, хто змушений марнувати у пробках дорогоцінні миттєвості життя. Якби долиною Сирецького струмка, вздовж колій Північного залізничного кільця, прокласти всього кілька кілометрів асфальту, то станція метро “Сирецька” принесла би більше користі. А з яким полегшенням зітхнули б жителі багатьох сусідніх вулиць, де нині транспорт дворами об’їжджає забиті перехрестя!

До речі, цим би хоч трохи розвантажили сусідню Лук’янівку. Не один рік мріється про транспортну розв’язку на перехресті вулиць Артема і Чорновола. За кілька років неподалік постане новий міст через Дніпро, і тоді згадане затісне перехрестя зазнає ще більшого навантаження. То чи варто чекати повного дорожнього колапсу? Добрі ідеї потребують не заговорювання, а вчасної реалізації.

 

Докласти розуму

Була ще одна фантастична ідея, яку кілька років тому пропагував наш “негорючий” міський голова: канатка через Дніпро, від Арсенальної до Гідропарку. Ніхто всерйоз не брався навіть до проектування подібного атракціону. А шкода! Адже і метро наше, і мости надто часто бувають вщент забиті, відтак знайшлось би чимало бажаючих скористатись екзотичним транспортом, який успішно експлуатується у багатьох країнах, і у нашому Криму. Була б симпатична пара до фунікулера. А якби вагончики на канатці були великими, як у Французьких Альпах, а троси дотяглися б до новобудов лівобережжя, то це стало б хоч якоюсь підмогою міському транспорту. І головне: спорудити таку забавку можна значно дешевше, ніж міст, а окупатися вона почне дуже швидко.

Лиш ледачим невіглаством можна пояснити байдужість до новітніх технологій вирішення чи хоча б вивчення проблем. На ринку пропонуються космічні знімки, де видно не лише будинки, а навіть можна порахувати авта. Автоматичний облік скупчень звичайних мобільних телефонів, який нині запроваджується у ряді міст світу, дозволяє щомиті визначати завантаженість міських магістралей, на основі об’єктивної статистики розподілити кошти на їх реконструкцію. А щонайменше – надати водіям оперативну інформацію про можливі об’їзди. Проте у нас навіть мови нема про дорожню довідкову службу, а тим більше про її автоматизацію.

Київські вчені гордяться, що саме у нас було зроблено засадничі розробки: винайдено транзистор і технологію лазерного запису, створено один із перших у світі комп’ютерів. Але що ж користі з того? У всьому світі, лиш не у нас, великі й малі міста й держави покращують свій добробут, впроваджуючи ці винаходи, й успішно ними торгують. Лишається покладатись, що саме життя рано чи пізно спонукатиме до інновацій і у нас.

 

*          *          *

Лисенко Валерій Миколайович                         V.Lysenko@i. ua                     т. 067-1795326

автор приватного Інтернет-проекту “1000-ліття української культури” http://1000years.uazone.net

автор: Лисенко Валерій Миколайович, викладач Інституту філології та масових комунікацій Університету "Україна"

видання: Інтернет-проект “1000-ліття української культури”, час видання: 2012

адреса видання: http://1000years.uazone.net


15/06/2012