Україна пережила понад 300 років окупації "язиком". Сьогодні ця окупація продовжується: нам нав'язують російську як другу державну

Україна пережила понад 300 років окупації "язиком".

Сьогодні ця окупація продовжується: нам нав'язують російську як другу державну

Одразу зазначу: я не проти російської, сама схиляюся перед її красою та виразністю, читаючи твори російських класиків. Як сказав свого часу Ленін, «язык Тургенева, Толстого, Добролюбова, Чернышевского – велик и могуч». Однак сьогодні мене, українку з діда-прадіда, дуже непокоїть доля української мови. Чи виживе вона в умовах державної двомовності, про яку заявляють із високих трибун?

Федір Сохацький, кандидат фізико-математичних наук, доцент, переконаний, що приймати російську мову як другу державну – протиукраїнське рішення.

– В дитинстві мама мені доручала полоти сіянку. Сіянка була такою тонесенькою, що я думав: хіба з неї щось буде, як воно – ниточки? Але після прополювання вона, на радість, стрімко міцнішала. Так і з мовою. Ми пережили понад 300 років окупації «язиком». І тільки-но почали відродження, як нас знову прагнуть поставити на коліна. Цього категорично не можна дозволити. Бо якщо поряд із тією сіянкою на городі ростиме щириця, то ми не витримаємо.

Ми, українці, маємо бути гідні своєї мови, бо вона першоджерельна і самобутня, а не як, скажімо, англійська, що виникла внаслідок поєднання інших мов. Наша мова дуже потужна, і кожне українське слово діє не тільки на свідомість, а й на підсвідомість. Коли, наприклад, людина молиться, мова допомагає налагоджувати їй гармонію зі Всесвітом. І навпаки, якщо лається, – виникає дисгармонія, яка руйнує не лише ту людину, на яку ті слова спрямовані, але й саму себе.

Мова – це філософія. І тому, щоб вона розвивалася повноцінно, треба створити умови. Бо, на жаль, за часів Союзу нерідко доводилося чути, особливо у громадському транспорті: «Говорите на нормальном языке». Тобто нормальною мовою була лише одна – російська, а всі інші були «ненормальними». Та й у тодішніх школах запросто можна було отримати дозвіл на звільнення від вивчення української мови. По суті, у нас відсікали коріння. Ще й яке коріння! Тільки народних пісень, за різними підрахунками дослідників, є від 300 тисяч до 1 млн., якщо співати по одній пісні щодня – вистачить на тисячі років. Це ж скільки має існувати народ, щоб створити таку силу-силенну народних пісень?!

Федір Сохацький стверджує, що відродження мови не лише філософське, а й економічне питання. Бо якщо у минулому тисячолітті кількість інформації подвоювалася за 200 років, то сьогодні – за 4-5 років.

– Враховуючи, що наша мова самодостатня, – каже Федір Миколайович, – нам не потрібно зайвих чужинських слів. При цьому очищення мови слід починати з себе. Я, наприклад, свого часу придумав навіть спеціальну програму витравлення русизмів із набору вживаних мною слів. До речі, багато народів захищають свою мову юридично. У Франції, наприклад, забороняється вживати іноземне слово, якщо є французький відповідник. Правильно писав Бєлінський: «Вживати іноземне слово, коли є рівносильне йому російське слово, означає зневажати і здоровий глузд, і здоровий смак». У Фінляндії взагалі взялися за мову так, що розкопують стародавні слова, дізнаються їхні значення і витісняють чужинські. Як, скажімо, англійською «car» первісно означало бричка, а нині – автомобіль, бо розширили його значення.

А стосовно використання російської на теренах України, вважаю, має бути таке етичне правило, яке я перейняв від свого вчителя: переходити на російську мову тільки тоді, коли достеменно переконаний, що співрозмовник не розуміє української.

А ось Степан Вовк, дослідник письмен, переконаний, що мова – це не тільки засіб спілкування, це світогляд нації.

– Кожен народ чогось вартий, якщо він має писемну мову, – каже Степан Макарович. – І українська мова у цьому контексті унікальна. Якби тільки людина, читаючи «Отче наш», усвідомлювала, ЩО вона читає?! Забігаючи наперед, скажу, що в наших селах навіть вулиці проведені буквами азбуки того часу, якого вона діяла. Візьмемо для прикладу розташоване у Немирівському районі скіфське городище. Чотири села, які навколо розташовані, нагадують ківш Великої Ведмедиці. Виявляється, то був своєрідний орієнтир – як на небі, так і на землі – тобто, як у «Отче наш». А вдумайтеся у назви тих поселень! Селевінці читається стрічно – Велес вінці – Вінці Велеса (Велес – бог плодючості). Далі – Сажки – мірило від сажня. Озеро – це складне слово-поняття, бо стародавні вважали, що людина, зорячи світ, бачить дуже мале і дуже велике коло – о-зер-о. До речі, у світовій культурі «нуль» називають «зеро». Назва Березівка – не від берези, а від повеління берегти віки.

Але повернемося до мовної проблеми. Здавалося б, українська мова стала державною, чого нам ще хотіти? Але державу можна побудувати тільки тоді, коли повноцінно діє нація. Нам треба усвідомити свою самобутність, поглибити й очистити замулені джерела. Нація повинна бути самосвідома, самодостатня і згуртована.

Сьогодні Західну Україну, яка очолює відродження, за аналогією до італійського П’ємонту називають українським П’ємонтом. Але все визначально залежить не від Західної України, а від Центральної, бо за переписом населення 2001 року у Вінницькій області 95% визнали себе українцями і 95% визнали українську мову рідною, що не проявляється поки що в інших областях.

Про українську мову Степан Вовк захоплено може говорити годинами.

– Вона ж відстояна, тисячоліттями перевірена! – каже. – І якщо інші мови кожних сто років міняють близько 2% слів, то в українській цей коефіцієнт змінювання має темпи втричі менші. Наша мова є настільки математизованою і настільки точною, що її можна віднести до класичних. В українській мові ми як говоримо, так і пишемо, і як пишемо, так – говоримо. Це не англійська, про яку жартують, що там пишуть «Манчестер», вимовляють – «Ліверпуль», а воно означає «Лондон».

Федір Сохацький та Степан Вовк зупинилися також на тому, як народжуються українські слова.

Наприклад, коли людина злиться, то кажуть, що вона біситься, тобто біс селиться в людину. Якщо це закономірність, то логічно, що протилежне слово створюється так само. Справді, людина радіє = РА + діє (РА – Божественне світило). Звідси назви наших сіл – Радівка, Рахни. А знаєте, яке походження слова «дорога»? Виявляється, точку, куди йде людина, колись називали ріг. Тому, куди б ви не йшли, ви йдете до рога, звідси – «дорога».

Коли матір вагітна – дитя мовчить, воно немовля. Коли ж народилося, то вже мовля. Причому перші фізіологічні звуки – ма! – маля. А знаєте, звідкіля «мама»? Бо жінка, яка народжує дитя, теж колись кричала «ма». До речі, про те, що людство завжди існувало єдиним організмом, завжди було керованим з одного центру, свідчить, що «мама» є практично в усіх мовах, зокрема, в китайській, латинській, грецькій та ін.

За словами обох співрозмовників, нам не слід сліпо захоплюватися новим, нехтуючи свою глибинну пам’ять. Слід дотримуватися слів наших пророків. Великий Тарас заповідав нам: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь».

...Для мене, журналіста, мовне питання надзвичайно актуальне. Бо це мій головний професійний інструмент. А тому дуже прикро, що сьогодні в деяких ЗМІ починають говорити про фешн-сленг. Мовляв, коли, як кажуть, гламур іде на гламурі та ексклюзивом поганяє, то й мова мусить бути відповідна. Але, як на мене, оця «непричесана» мова з добавлянням для пікантності слів хіпі та панків, англіцизмів та «віпських заморочок» тільки дискредитує нас. І нехай мене називають старомодною, але я, як моя бабуся, проводитиму вільний час, а не як сьогоднішня молодь «ковбаситимусь, відриватимусь, тусуватимусь чи відтягуватимусь». Просто відпочивати – «відстій»? Що ж, буду «відстійною», але не дозволю мові моїх прадідів стати агресивною.

У цьому контексті мені подобається позиція російської співачки Валерії, котра боротьбу за чистоту мови починає зі своєї сім’ї. За слова на кшталт «кльово», «фігня», «бабки» вона штрафує свого чоловіка – продюсера Йосипа Пригожина – на 10 рублів. За сленг – дорожче. З дітей грошей не бере, зате за кожне недобре слово вони читають 10 сторінок якогось класичного твору.

 

За матеріалами «33channel.vinnitsa.com»

автор: Інтерв'ю з Федором Сохацьким, проректором Вінницького соціально-економічного інституту Університету "Україна"

час видання: 2012

адреса видання: 33channel.vinnitsa.com


19/04/2012