Куликовська битва: великий українець Хан Мамай – проти московсько-татарських орд

 

Куликовська битва: великий українець Хан Мамай – проти московсько-татарських орд

Валерій Бебик,

професор, проректор Університету «Україна»,

головний редактор журналу «Освіта регіону:

політологія, психологія, комунікації»

 

УДК 323.15

 

Анотація: У статті розглядається українська версія походження хана Мамая та «не канонічна» версія Куликівської битви (1380 р.).

Ключові слова: великий українець хан Мамай, Куликовська битва.

 

Аннотация: В статье рассматривается украинськая версия происхождения хана Мамая і «не каноническая» версия Куликовской битвы (1380 г.).

Ключевые слова: великий украинец хан Мамай, Куликовская битва.

 

Annotation: The article is considered of Ukrainian version of khan Mamai ethnics and “non canonic” version Kulikov’s battle.

Key words: grate Ukrainian khan Mamai, Kulikov’s battle.

 

У нас уже було чимало можливостей переконатися, що вся так звана «російська історія» — суцільний фальсифікат, поставлений на службу імперської ідеї «руського світу», відродженої нині з небуття керівництвом сучасної Росії і золотоординського (московського) православного патріархату [1].

Усе це, починаючи з міфів про «великих руських» письменників, а насправді:

  • · українців (М. Гоголь, А. Чехов, М. Нєкрасов, А. Ахматова, П. Гребінка, Ф. Достоєвський, Ф. Сологуб, В. Маяковський, М. Волошин);
  • · казанських татар (Г. Державін, А. Радищев, М. Огарьов, Д. Давидов, І. Тургенєв, К. Бальмонт, О. Купрін);
  • · євреїв (О. Пушкін, Л. Толстой, В. Брюсов, О. Блок, О. Мандельштам, Б. Пастернак, О. Толстой, К. Паустовський, І. Бродський);
  • · поляків (А. Грибоєдов, Ф. Булгарін, Є. Баратинський, М. Кукольник);
  • · німців (Д. Фонвізін, А. Фет, М. Салтиков-Щедрін) і закінчуючи так званою «великоруською історією».

Візьмемо, хоча б, «хрестоматійну» Куликовську битву, в якій московсько-казанські війська, що «захищаються», «чомусь» опинилися на «канонічній» території Золотої Орди [3; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10], очолюваної великим українцем ханом Мамаєм [2; 11].

Вас, до речі, не дивує, чому ім'я легендарного Українського Козака Мамая (рис. 1, 2), який здавна ходить по білому світу, бореться за правду і допомагає людям у біді, збігається з ім'ям видатного полководця Золотої Орди хана Мамая (рис. 3)?

Як свідчать численні перекази українського народу, образ Козака Мамая — це збірний образ козака й українця в одній особі за часів Козацької Української Держави. Його зображення українці здавна поміщали у своїх хатах поруч із іконами, з його ім'ям пов'язано поняття «мамаювати» — подорожувати, вести козацький спосіб життя, а «ходити на мамая» означало кочувати, йти, куди очі дивляться.

Як писав відомий філолог Борис Грінченко: «Мамай, мамая — камінна статуя в степу» [4], що дало підстави для тверджень, що здавна термін «мамай» вживався українцями у двох значеннях: як ім’я конкретної людини (роду-племені) і як кам’яна статуя в степу (кам’яна баба), які щедро розставлені в українських степах [8].

В принципі, одне одному не суперечить, оскільки так звані «кам’яні баби» є, по суті, зображеннями богів племен, яким молилися наші предки тисячі років тому.

Як відзначає Сергій Павленко: міграція половців, у яких прізвища з доважком на -ук, -юк, -ак, -як є домінуючими, суттєво вплинули на утворення українських прізвищ на кшталт Поліщук, Іванюк, Павлюк.

Сучасні нащадки половців живуть нині у Волинській (33,6% прізвищ від загальної кількості з указаними суфіксами), Рівненській (38,5%), Хмельницькій (21,5%), Житомирській (33,5%), Івано-Франківській (19,5%), Брестській (50%) та інших областях. Серед нинішніх прізвищ, що несуть пам'ять про половецький етнічний компонент в українській історії, вказаний дослідник називає і прізвище Мамай, яке досить поширене в усіх регіонах України, Росії і Білорусі [9].

Саме тому, абсолютно не випадково ми скрізь зустрічаємо топоніми «Мамаєва слобода» (Київ), «Мамаєв курган» (Волгоград), чисельні села з назвою «Мамаївка», «Мамаї» і т. ін.

 

Рис. 1. Невідомий художник. Козак Мамай. Одеський художній музей, 1728

 

Рис. 2. Бурлюк Д. (відомий футурист і друг великого українця В. Маяковського, уродженець Сумщини) Козак Мамай. 1912.

 

 

Рис. 3. Великий українець - Хан Кият Мамай

 

Повернімося, однак, до російського (православного) міфу про те, що, мовляв, на Куликовому полі (1380 р.) билися росіяни з татарами. Росіяни (православні) перемогли. Татари (мусульмани) програли. Але першоджерела чомусь дотримуються зовсім іншої думки. Навіть з московських православних джерел ми виявляємо, що хан Кият (киянин – В.Б.?) Мамай - не татарин!

 

 

Рис. 4. «Мамаї» - «скіфські баби» з м. Ізюм Харківської області.

 

Попри все, російська імперська пропаганда переробила справжню історію по-своєму, перетворивши своїх союзників татар на споконвічне антиросійське зло. Подивіться лише на картину Іллі Глазунова (1979), який виписав хана Мамая в чорних, трагічних фарбах, у типово «монголо-татарському» стилі, дуже схожому на зображення «антихриста» (рис. 5).

 

Рис. 5. Глазунов І. Хан Мамай. З циклу "Поле Куликово". 1979.

 

Проте, зверніть увагу, в «Оповіді про брань благовірного князя Димитрія Івановича з нечестивим царем Мамаєм еллінським» Кият Мамай називається московськими тогочасними істориками еллінським царем! А його військо, виявляється, складалося з черкас (українців. - В.Б.), половців, поляків, латишів, естонців, іспанців, енуезців (фрязів), венеціанців, тюрків (кримських татар – В.Б.), вірмен та грузин [2; 11; 13].

Як стверджував Лев Гумільов, татари не воювали на боці Мамая, оскільки «…дві партії склалися у двох частинах Золотої Орди: західницьку очолював темник Мамай, а партію прибічників Московської Русі – хан Тохтамиш» [5].

Тому й не дивно, що на монетах (рис. 6) Дмитрія Донського (проклятого православним митрополитом Кіпріаном) на одному боці зображений московський князь зі зброєю та написом «Печать Князя Великого Дмитрия», а на іншому боці — здравиця арабською в’яззю: «Султан справедливый Хан Тохтамыш да живет долго!» [17].

 

Рис. 6. Монета московського князя Д. Донського зі здравицею татарському хану Тохтамишу.

 

Як обгрунтовано стверджує Кость Бондаренко, «Русские летописцы длительное время отделяли Мамая от прочих татар. К примеру, в 1374-м «князю великому Дмитрию Московському бышеть розмирие съ тотары и съ Мамаемъ». В 1376 году к Олегу Рязанскому пришли «татары и люди отъ Мамая» [2].

У справедливості цих геополітичних розкладів можна переконатися, подивившись на карту державних утворень ХIV ст. (рис.7), на якій держава половецького хана Кията Мамая має кордон із своїми союзниками — литовсько-руською державою та ворожими їм московськими і татарськими ордами.

 

 

Рис. 7. Територія Литовсько-української держави, держави хана Мамая та Московської і Татарських орд

 

Отже, волзькі та сибірські татари на чолі з ханом Тохтамишем воювали разом із московитами, очолюваними Дмітрієм Донським, проти коаліції українських держав – Литовсько-руського князівства Вітовта та українсько-кримської Орди хана Мамая.

Тохтамиш, як відомо, прагнув стати головним ханом Золотої Орди, яка в той час перебувала в перманентній боротьбі за владу, а Дмітрій — зменшити податки, сплачувані зазвичай у Золоту Орду [15].

Агресором у 1380 році виступило московсько-татарське військо, яке, як нам розповідають імперські російські історики [5; 6; 7; 12], боролося з «монголо-татарським ярмом». Саме тому бій відбувається «в землі половецькій», що і відмічається в так званих «пам'ятниках куликовського циклу» [11].

До цих половецьких земель, таким чином, ми можемо віднести Рязанське князівство, очолюване князем Олегом, який підтримував хана Кията Мамая (рис. 8).

 

 

 

Рис. 8. Московські війська вдарили в тил хану Мамаю, окупувавши територію союзного йому Рязанського князівства

 

Хан Мамай не очікував, що московські війська вдарять йому у 1380 році в тил у той час, коли він вів боротьбу з ханом Тохтамишем за лідерство в Золотій Орді. Тому він у поспіху зібрав ополчення, яке влаштувало «сталінград» московитам, не пропустивши їх у глиб українських земель.

Як відомо, московське військо Дмітрія Донського (який з переляку переодягнувся перед битвою рядовим воїном і, як кажуть, пересидів бій у кущах), далі не пішло в «землі половецькі» і 8 днів ховало убитих.

А військо хана Мамая, як нам свідчать імперські російські історики, «тікало» на південь України (ставка хана Мамая була біля м. Каховка Херсонської області), а через кілька днів якимось «незбагненним дивом» розбило московитів, відібравши у них все награбоване по дорозі в Мамаєв «Сталінград».

Насправді все дуже просто. Першу «сталінградську» битву на Куликовому полі великий українець хан Мамай «програв», а коли підійшли його основні війська — московські «переможці» були розбиті і ще понад 100 років возили данину в Українське Причорномор'я.

Якщо кому і програв Кият Мамай, який очолював українців (черкасів і половців) і кримських татар, так це татарському хану Тохтамишу, який зумів скористатися великими втратами під час «куликовської кампанії» українсько-кримсько-татарського війська.

Хан, точніше — беклярбек (прем'єр-міністр) Мамай, програв боротьбу за владу в Золотій Орді і не захотів кровопролиття, виїхавши до Феодосії (Кафи), де був підступно вбитий і... з царськими почестями похований Тохтамишем.

 

 

Рис. 9. Мамаєв курган у Волгограді, навколо якого розгорілася знаменита Сталінградська битва за часів Другої світової війни (1941-1945 рр.). Тут на кургані великого українця хана Мамая нині стоїть російська «Родіна-мать»

 

Від сина Кията Мамая ведуть свій рід князі Глинські, родові володіння яких знаходилися на землях Полтавської, Сумської та Черкаської областей України, з ним пов'язані родинними узами дворянські роди Острозьких, Вишневецьких, Ружинських та Шашкевичів [8; 9].

І ще кілька цікавих фактів тепер уже з російської історії. Як відомо, київський митрополит Кіпріан (канонізований через кілька десятиліть після Куликівської битви) напередодні згаданої битви піддав анафемі і виключив із «православної партії» московського князя Д. Донського.

Проте в 1988 році офіційно відлучений від православної церкви і підданий анефемі «благоверный князь Дмитрий Донской» (який не брав участі в Куликовській битві), за рішенням Московського (золотоординського) патріархату став святим, долучившись таким чином до проклявшого його київського митрополита Кіпріана [15]. Такі ось кульбіти російської державної і православно-християнської історії…

Наостанок нагадаємо, що московські літописи недаремно називали хана Мамая еллінським царем. Це абсолютно зрозуміло, оскільки справжня Еллада – це Стародавня Україна (Причорномор'я, Приазов'я і Крим). А сам хан і козак Мамай походив із давнього скіфо-арійського роду Кият, який дав 16 династій царів Киянідів у Персії (ІІ-І тис. до н.е.), династію єгипетського фараона Кіяна (ІІ тис. до н.е.) і великого українця Чингізхана, про якого ми розповімо окремо.

 

Список використаних джерел:

 

  1. Бебик В. Маніпулятивний інформаційно-комунікаційний менеджмент в системі соціальних комунікацій // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Збірник наукових праць. Випуск 84 (частина І). – К.: Київський національний університет імені Т. Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2009. – С. 25-40.
  2. Бондаренко К. Мамай, атаман казацкий? [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/8483-mamaj-ataman-kazackij.html
  3. Греков Б.Д., Якубовский А.Ю. Золотая Орда и ее падение / Б. Д. Греков, А. Ю. Якубовський. - М.–Л.: Изд-во АН СССР, 1950. – 478 с.
  4. Гринченко Б.Д. Из уст народа: Малорусские рассказы, сказки и пр. / Б. Д. Грінченко – Чернигов, 1901. – С. 287-288.
  5. Гумилев Л.Н. От Руси до России. / Л. Н. Гумилев. – М.: Айрис-пресс, 2003. – 318 с.
  6. Егоров В.А. Историческая география Золотой Орды в XII-XIV вв. / В. А. Егоров. – М.: Наука, 1985. – 245 c.
  7. Карышковский П.О. Куликовская битва / П.О. Карышковский. — М., 1955. – 64 c.
  8. Козак Мамай: Альбом / Авт. ст. С. Бушак, В. Сахарук, І. Сахарук, Р. Забашта. – К. : Родовід, 2008. – 304 с.
  9. «Мамаї» в історичних матеріалах і топонімічних назвах [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://mamayfest.at.ua/publ/1-1-0-3
  10. Насонов А.Н. Монголы и Русь / А. Н. Насонов. - М. – Л.: Издательство Академии Наук СССР, 1940. – 178 с. // Режим доступу: http://www.titor.ru/details.php?id=55968
  11. Памятники Куликовского цикла. – М.: Институт российской истории РАН, 1998. – 412 с.
  12. Савельев А.Н. Дмитрий Донской – святой заступник Русской Земли [Електронний ресурс] // http://www.varkentin.info/index.php?option=com_content&view=article&id=204:---q-----q&catid=22:2010-11-04-15-12-54&Itemid=43
  13. Сказания и повести о Куликовской битве / Под ред. Д. С. Лихачева. – М.: Наука, 1982. – 434 с.
  14. Сміщук О. Мамай – татарський хан і український козак [Електронний ресурс] // http://kaniv-museum.at.ua/publ/1-1-0-42
  15. Тихомиров В. Сражение за налоги // Огонек. – 2005. - № 26.
  16. Территории татарских орд и Руси ко времени Куликовской битвы [Карта] Режим доступу: http://sector.newmail.ru/RH3/PIC2_1.JPG
  17. Шурыгин К. Обратная сторона медали [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://ezhe.ru/ib/issue846.html

 

ОСВІТА РЕГІОНУ.

ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, КОМУНІКАЦІЇ.

Український науковий журнал, 2011, №4

автор: Валерій Бебик, професор, проректор Університету «Україна»

видання: Український науковий журнал "Освіта регіону.Політологія, психологія, комунікації", 2011, №4, час видання: 2011

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


27/02/2012