Стратегія і тактика народних мас опозиції під час «помаранчевої» революції 2004 року

Стратегія і тактика народних мас опозиції під час «помаранчевої» революції 2004 року

 

Валентин Дряглін,

старший викладач кафедри гуманітарних дисциплін

Горлівського регіонального інституту Університету «Україна»

 

УДК 32:316

 

Анотація. У статті розглядаються і аналізуються причини, стратегія і тактика народних мас під час «помаранчевої» революції.

Ключові слова: президентські вибори, Майдан Незалежності, Помаранчева революція, стратегія, тактика.

 

Аннотация. В статье рассматриваются и анализируются причины, стратегия и тактика народных масс во время «оранжевой» революции.

Ключевые слова: президентские выборы, Площадь Независимости, оранжевая революция, стратегия, тактика.

 

Annotation. Some reasons, strategy and tactics of mass during the Orange Revolution are considered and analyzed in this article.

Key words: presidential elections, Independence Square, the Orange Revolution, strategy, tactics.

 

Кампанію президентських виборів осені – зими 2004 року в Україні вже звично називають «помаранчевою революцією». Цей термін – вдала метафора, що народилася на Майдані Незалежності у столиці нашої країни – Києві. Він перетворився на символ, ідеологічний стандарт, публіцистичну форму.

Сам термін з’явився в останній тиждень листопада 2004 року в ЗМІ як стисла характеристика тих бурхливих подій, як символ соціальних очікувань та як візуальне сприйняття домінування, в першу чергу на Майдані Незалежності, помаранчевої символіки В. Ющенка. Відчуття революційності додало ще й те, що в нерівній боротьбі за владу перемогу отримав опозиційний кандидат. Відтак, термін набув ще одного значення – як символ перемоги опозиції на президентських виборах 2004 року в Україні [1].

Спроби аналізу «помаранчевої революції» були здійснені багатьма істориками, соціологами і політологами. Серед них заслуговують уваги роботи М. Колодяжного, С. Грабовського, Т. Возняка, Ю. Саєнко, С. Кульчицького, А. Гальчинського, В. Малинковича, Ю. Мацієвського, А. Бузгаліна, Л. Ковтуна, О. Зарецького, М. Файнера.

Головною причиною масових виступів громадян було те, що державні структури обслуговували не інтереси народу, а олігархічного оточення колишнього президента Л.Д. Кучми. Уряд лобіював інтереси злочинного великого бізнесу і приховував кошти від зростання валового внутрішнього продукту.

Економічне зростання, започатковане в 2000-2001 роках, слугувало збагаченню кланів, а не всієї нації.

Загострились проблеми у соціальному секторі. Рівень життя населення України на початку ХХІ століття значно нижчий від світових стандартів. «За даними Статистичного бюро Європейської комісії, індекс купівельної спроможності громадян України становить 17% від прийнятого за європейську норму. Калорійність харчування населення України на 7-10% нижче за норму. За низького рівня споживання основних продуктів населення України витрачає на харчування 68-75% доходів, малозабезпечені родини – до 90%» [2].

Причиною бідності більшості населення була насамперед аморальність української влади, яка керувалась у внутрішній політиці єдиним правилом: «Гроші – влада – гроші». Під контролем кланової верхівки опинилася так звана «прокучмівська більшість» у Верховній Раді, фактичне керівництво країною здійснювалося всупереч Конституції з коридорів Адміністрації Президента України. Для утримання влади у своїх руках використовувалися податкові та правоохоронні органи, а також місцеві державні адміністрації, які у своїй діяльності керувалися не законами, а методами грубого тиску, залякування і шантажу.

Україна не мала економічної незалежності через «багатовекторність» своєї зовнішньої політики (тобто геополітичну невизначеність балансування між Росією і Заходом).

Таким чином, перед українським суспільством у 2004 році постав шерег історичних завдань, без розв’язання яких поступальний розвиток був неможливий:

1. усунення від влади олігархічних кланів;

2. визначення основного вектора зовнішньої політики країни;

3. політична структуризація суспільства;

4. побудова соціальної внутрішньої політики та ліквідація економічного планування олігархічних мафіозних груп;

5. ліквідація політичного панування олігархів шляхом перетворення державних інститутів на незалежні гілки влади (судову, законодавчу, виконавчу);

6. забезпечення громадянських свобод українському народові.

Головною стратегічною метою прихильників «помаранчевої» революції було усунення від влади корупційних кланів на чолі з Л. Кучмою; подолання корупції та побутового криміналу, подолання успадкованої від радянських часів непрозорої авторитарної влади; звільнення ЗМІ від її контролю; відновлення демократії та народовладдя; зміна політичної, економічної та культурної еліти на молодшу і не пов’язану з олігархічною владу; націоналізація характеру політичного режиму в Україні; спрямування розвитку в бік «відкритого суспільства» - Європи.

А тепер проаналізуємо тактику, форми і методи революціонерів.

Слід підкреслити важливість впливу на психологію громадян України, у тому числі шляхом застосування певних психологічних технологій. У цьому контексті психологи та іміджмейкери В. Ющенка вдало підібрали символи народних протестів. Усім відомо, що кольори справляють певний вплив на психологічне сприйняття інформації. Багато значення відіграє і поєднання кольорів. Помаранчевий і жовтий кольори, які були застосовані в рекламах звернення В. Ющенка, становлять джерело світла, збуджують, уселяють надію на краще, полегшують сприйняття нових ідей, викликають почуття свободи і віру в можливість досягнення вершин та подолання перешкод (за цього багато важили й сутні символи: червоний знак оклику – символ упевненості, а чорна підкова – знак «на щастя»). Жовтогарячий і жовтий найкраще сприймаються в поєднанні з червоним, чорним і білим кольорами, що також було використано в період революційних подій. Прихильники опозиції носили шарфи, шапочки, стрічки на сумках, рукавах, прапорці, прапори на стовпах і автомобілях. Значним попитом користувалися помаранчеві штучні ялинки.

Не менш вагомими були і гасла революції:

«Ні фальсифікації!»

«Ні брехні!»

«Вірю. Знаю. Можемо!»

«Разом переможемо!»

«Разом нас багато – нас не подолати!»

«Ющенко – так!»

«Схід і Захід – разом!»

«Донецьк, Донбас, приєднуйся до нас!» [3].

Одним із важливих засобів тиску на владу було зібрання величезної маси народу в Києві та інших містах нашої держави. На Майдані у столиці збиралося 100, 200, 500 і більше тисяч чоловік, а всього на головній вулиці Києва – до 1 мільйона людей. В окремі дні на вулицях столиці одночасно перебувало до 2 мільйонів учасників акцій протесту. Водночас на майдани та вулиці більшості сіл та міст України в листопаді – грудні 2004 року на підтримку В. Ющенка як народного президента та за вимогами про визнання фальсифікації виборів виходили мільйони українських громадян – і це за того, що найбільш активні учасники революції із регіонів їхали до Києва (в окремих селах Західної України до столиці виїжджали практично всі чоловіки). Так 22 листопада на центральну площу Львова вийшли 50 тисяч людей; 23 листопада – 25 тисяч людей зібралося біля міськради Кіровограда, на площі Свободи в Харкові – 80 тисяч, біля міськради Одеси – близько 20 тисяч, на центральній площі в Чернівцях – 10 тисяч. Таким чином, «помаранчева» революція, яка, за словами американського президента Дж. Буша, надихає народи світу до боротьби за свободу, стала унікальним явищем у світовій історії.

Помітним методом революційних дій того часу було розгортання наметового містечка і проведення безперервного мітингу протягом 2-х тижнів. Практично всі аналітики підкреслювали високий професіоналізм усіх дій опозиції: привоз і розміщення співчуваючих із інших регіонів, їх годування, розподіл теплого одягу, розміщення у квартирах для відпочинку і т.д.

Вдало проводився підбір ораторів, підтримувався імідж лідера опозиції. Для цього залучалися представники преси і телебачення. В рекламних роликах демонструвалися кадри В. Ющенка із сім’єю (він неодноразово приїздив на Майдан із дружиною і дітьми, виступав на трибуні), що позитивно впливало на психологічні сприйняття їх глядачами; також широко використовувались образи звичайних робітників, студентів, викладачів, спортсменів, артистів, політиків. Таким чином, кожен міг прирівняти себе до персонажів реклами, оскільки людині властиво ототожнювати себе з героями рекламних роликів чи текстів.

Використовувалася і така психотехнологія, як «звернення до авторитету», тобто образ відомої і шанованої людини (братів Кличків, Ані Лорак, Наталі Могилевської, Руслани та інших), яка з певних причин віддає перевагу кандидату від опозиції.

З кожним днем з’являлося все більше звернень до народу відомих і видатних українських діячів, письменників, художників із закликами до приєднання, об’єднання та збереження мирної ситуації у країні. Агітація проходила серед звичайних працівників, школярів, студентів, вчителів, лікарів, пенсіонерів.

Також можна відзначити застосування всім відомої психотехнології під назвою «персеверація», тобто багатократного повторення одних і тих самих висловлювань (особливо це стосується рекламних телероликів та біг-бордів).

Цікавою знахідкою було те, що рекламні звернення, сюжети, листівки, статті, транспаранти викладались державною українською мовою.

Знаковим також було постійне проведення концертів популярних груп і артистів, які перемежалися дискотеками та мітингами.

Важливою психологічною підтримкою для населення стали щоденні візити на Майдан лідерів революції, які з’являлися перед народом, щоб звітувати про здійснену роботу. Це мало неабиякий ефект для пікетників, оскільки сама їх поява перед народом уселяла в ньому надію і упевненість, дозволяла людям переконатись у тім, що стоять вони тут не дарма. В цьому можна пересвідчитися з огляду на той цілковито протилежний депресивний ефект, який мала відсутність для В. Ющенка лише одного дня за час проведення революції.

Надзвичайна активність населення України в дні «помаранчевої» революції пояснюється насамперед тим, що В. Ющенко був для нього символом добра, чесності, порядності та справедливості, генератором ідей, а Ю. Тимошенко – уособленням сильної особистості, здатної втілювати ці ідеї в життя. Саме єдність цих двох людей уселяла надію на безперечну перемогу.

Дуже важливу роль відіграла робота з пресою. Через ЗМІ народним масам роз’яснювавався істинний стан справ у політичних, економічних і соціальних питаннях, наголошувалась неможливість терпіння сучасної влади і необхідність її зміни. Публікації статей у газетах і журналах, виступи, інтерв’ю, дебати, звернення на радіо і телебаченні мали рідкісний вплив на людей.

Не можна не відзначити відчутний аспект фольклору, який проявився не тільки в усному мовленні, а й у локальних, медійних формах, листівках, плакатах, а також графіті, які займали мало не все місце на рекламних тумбах, стовпах, наметах на Хрещатику та й на стінах будинків. Вони передавали напругу часу, віддзеркалювали складні суспільні процеси, позначені гостротою і переконаністю у необхідності змін.

Унікальною особливістю «помаранчевої» революції став її нерозривний, особливий зв'язок із пісенним мистецтвом. Українці на Майдані ще раз підтвердили своє резюме найбільш пісенної нації світу. Масові співи пісень згуртовували учасників акцій протесту. Кожного дня їх підтримували чисельні співаки, пісенні колективи, з’явилось багато високовартісних пісень на мотиви революційної боротьби. Відчувався епічний процес, порівняний із народженням героїчних билин київського циклу або козацьких пісень: гасла виборчої кампанії та заклики і промови лідерів революції відразу увінчувалися у назвах, змісті та куплетах пісень («Так! Ющенко», «Разом нас багато, нас не подолати!», «На майдані» та інші).

Слід також згадати і таку форму тиску на владу, як блокування апартаментів Президента та уряду України. Під час цього заходу відбувалось стримування радикалів, які хотіли штурмувати резиденцію Президента на Банковій і Кабінет Міністрів на Садовій.

Також були організовані локальні демонстрації, мітинги та мирні перехоплення прихильників В. Януковича в інших місцях Києва і навколо нього з метою домінування помаранчевих прапорів і гасел.

Мирний характер «помаранчевої» революції на тлі напруженого протистояння – це, без сумніву, унікальна подія, якою по праву можуть пишатися українці.

Революція не зруйнувала правового поля української державності: революціонери не скасовували закони, вони примушували їх виконувати (і не фізичною силою, а силою своєї масовості й організованості). Народ став на захист Конституції, а не ради її скасування, він фактично виконав статтю Конституції, яка проголошує, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» [4]. Це свідчило про те, що наш народ виконав одне з головних завдань, без якого не може існувати повноцінна держава, - він став політичною нацією, яка чітко знає, в якій країні вона хоче жити, яку владу мати, а найголовніше – вміє відстоювати своє право називатися джерелом влади у країні.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Мацієвський Юрій. Помаранчева революція крізь призму міждисциплінарних соціальних досліджень. – Політичний менеджмент. - № 6, 2005. – С. 7.

2. Бойко О.Д. Історія України : Навчальний посібник для студентів ВНЗ. – Київ, «Академвидав», 2008. – 629 с.

3. Зарецький Олексій. Політичний дискурс помаранчевої революції. – Українська мова, 2007. - № 3. – 39 с.

4. Конституція України від 28 червня 1996 р., ст. 5.

 

ОСВІТА РЕГІОНУ.

ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, КОМУНІКАЦІЇ.

Український науковий журнал, 2011, №4

автор: Валентин Дряглін, старший викладач кафедри гуманітарних дисциплін Горлівського регіонального інституту Університету «Україна»

видання: Український науковий журнал "Освіта регіону.Політологія, психологія, комунікації", 2011, №4, час видання: 2011

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


27/02/2012