Образ Мазепи в західноєвропейській літературі романтизму

Образ Мазепи в західноєвропейській літературі романтизму

 

Постать Івана Мазепи – одна з найзагадковіших і найсуперечливіших – викликає неабиякий інтерес і в українській, і у світовій літературі. Ім’я та діяльність Івана Мазепи завжди привертали і привертають увагу багатьох істориків, критиків, літературознавців, письменників. Найчастіше його показували як підступного зрадника, властолюбця, людину ницу, прокляту церквою і Богом.

І лише незначна частина авторів, відступаючи від загальноприйнятої думки, відтворювала справжнього Мазепу – борця за свободу своєї країни. Ця непересічна особистість, найкультурніший із гетьманів, поетично обдарований, із європейською освітою, приваблювала майстрів художнього слова в Європі своїм справжнім патріотизмом, бажанням волі та щастя своєму народові, національним колоритом. Про нього писали Вольтер («Історія Карла ХІІ»), Байрон (поема «Мазепа»), О.Пушкін (поема «Полтава»), Б.Залеський («Дума про Мазепу»), Ю.Словацький (трагедія «Мазепа»), К. Рилєєв (поема «Войнаровський»), Б.Лепкий (роман «Мазепа»), В. Сосюра (поема «Мазепа») та багато інших письменників. Образ українського гетьмана виступає в цих творах як втілення свободи, символ непримиренності до тиранів, безстрашності й мужності у боротьбі за національне визволення своєї країни.

Як же розкривають образ загадкового і суперечливого українського політичного діяча гетьмана І.Мазепи твори зарубіжної літератури романтизму?

Мазепа Байрона – романтичний герой: романтичне кохання, незвичайна пригода з конем. Він – бунтар, «шляхетний злочинець», який кидає виклик суспільству, його законам та моральним нормам і зазнає кари. У поемі Байрона маємо дві сюжетні лінії і, відповідно, два образи Мазепи – в юності та в старості.

У поемі Гюго Мазепа остаточно втрачає риси конкретного історичного діяча й міфологізується. Щоправда, в останніх строфах першого розділу говориться про те, що «цей живий труп одного дня стане повелителем племен України», що «його дика велич народиться із його мук» і він «винагородить себе, засіваючи поле мертвими без погребіння», але говориться на рівні узагальнення, притаманного міфопоетичному герою. Загалом можна стверджувати, що у Гюго відбувається перетворення образу історичного діяча в міфологічний символ.

О.Пушкін змалював Мазепу з погляду державної процарської російської ідеології, тому постать гетьмана зображується в найчорніших барвах. Пушкін у своїй поемі «Полтава» представляє його як людину, жадібну до влади, закоренілу в підступності й злочинах, що зробила наклеп на свого благодійника Самойловича як убивцю батька своєї коханки, зрадника Петра перед його перемогою, клятвопорушника Карла після його поразки; пам'ять його, піддана прокляттю церкви, не уникне і прокляття людства.

Твір Ю.Словацького («Мазепа», Париж 1840) – драма, в якій характеристика постаті реалізується через дію, діалоги. Спочатку головний герой замальовується як легковажний юнак типу донжуана, але вже у другій дії Словацький зображує Мазепу інакше, ніж традиція і легенда, що стосується молодих років героя. Звичайно, Мазепа до кінця життя зберігає авантюрну відчайдушність та відвагу, але він використовує її у благородних цілях.

У світовій літературі інтерес до постаті Мазепи не втрачено і через три століття. Український гетьман Мазепа – це ціле явище, давно відоме європейській громадськості. Його, сповнена гострих колізій, доля надихнула багатьох митців на низку захоплюючих творів, які, однак, торкаються лише кількох інтимних епізодів із життя цієї легендарної особи. Ці твори дали початок новим, позитивним поглядам на роль гетьмана Мазепи в українській історії та літературі, але вони не позбавлені всіляких перебільшень, а нерідко і явних прикрас. Український гетьман виступає в цих творах втіленням свободи, символом непримиренності до тиранів, безстрашності й мужності у боротьбі за національне визволення своєї країни.

 

Аліна Коринка,

студентка ІІІ курсу

Інституту філології та масових комунікацій

(спеціальність «Переклад»),

газета «Університет «Україна», № 334, 6.04.2010 р.

автор: Аліна Коринка, студентка ІІІ курсу Інституту філології та масових комунікацій (спеціальність «Переклад»)

видання: Газета «Університет «Україна», № 334, 6.04.2010 р., час видання: 2010


06/04/2010