Перші школи друкарської справи в Києві

Перші школи друкарської справи в Києві

 

XIX століття, особливо друга його половина, принесло значні зміни у життя країни, у розвиток виробництва і, зокрема, у книжкову справу. Розширилось коло читачів, а з ним і тиражі та кількість видань, збільшувалася не лише кількість друкарень, а й з'явилися такі, де працювали сотні робітників. Розвиток деяких галузей поліграфії (фотографії, гальванопластики та інших) сприяв змінам у техніці. Малопродуктивний друкарський верстат - основне знаряддя друкарів від часів Й Гутенберга, тепер майже витіснили численні швидкісні друкарські машини. Все це вимагало значних знань і навичок.

Розвиток друкарської справи призводить до створення перших навчальних закладів, пов'язаних із цією професією. Власники друкарень неспроможні були самотужки підтримувати необхідний рівень підготовки робітників «свинцевої гвардії». Від цього знижувалась якість видань. Це почало непокоїти певні кола суспільства. Так, газета «Киевское слово» від 27 вересня 1898 року писала, що поліграфісти «слабо розвинуті, не мають художнього смаку й майже втратили змогу хоч якоюсь мірою вдосконалюватися у тій чи іншій галузі друкарської майстерності» Все більшої актуальності набувало питання освіти друкарів. Декілька статей із цієї проблеми надрукував журнал «Обзор графических искусств» (СПБ) ще у 1878-1879 pp..

Питання про створення курсів друкарів ставилось у 80-ті роки в Одесі, на початку ХХ ст. - у Катеринославі, але внаслідок відсутності розвиненої промисловості воно не могло бути вирішено.

Наприкінці XIX століття у Києві, який був найбільшим в Україні видавничо-друкарським центром, помітною галуззю стає поліграфія. У місті працювало більше 20 друкарень, літографій, нотодрукарень, палітурень... Тому питання фахової підготовки друкарів набуло значної гостроти.

Безпосереднім ініціатором створення школи друкарської справи у місті був інспектор друкарень і книжкової торгівлі м Києва О. О. Нікольський. Ознайомившись зі станом справ у друкарських закладах міста, він усвідомив необхідність фахової підготовки складачів та друкарів. За його ініціативи 17 лютого 1898 року були скликані збори, в яких активну участь взяла переважна більшість власників київських друкарень та літографій. На зборах було вирішено створити у Києві школу, і для пошуків коштів на її організацію та утримання обрали комісію, до якої увійшли О. О. Нікольський та власники підприємств – С. В Кульженко, І І. По­колов, Г. Ф. Фронцевич, К. М. Міленський.

Статут розробили досить швидко. Затримувала відкриття школи лише відсутність коштів. Справа зрушила з місця, коли на допомогу прийшов відомий київський меценат М. А. Терещенко. Він пожертвував на створення  школи 10000 рублів. Після нього почали робити свої внески і власники київських друкарень, книгопродавці та інші небайдужі до нового починання. Одну тисячу рублів вніс директор газети «Киевлянин» Л. І. Піхно, 800 - Є. М. Терещенко, по 500 - власники друкарень С. В. Кульженко, М. Т. Корчак-Новицький, І. І. Поколов, П. О. Барський, товариство «Кушніров і Ко», Дитятківське паперове товариство, 200 - Духовний Собор Києво-Печерської Лаври. Чимало було й внесків по 25-50 рублів від власників інших друкарень, Управління Південно-західних залізниць, приватних осіб.

Під час затвердження статуту школи їй було присвоєно назву «Художньо-реміснича навчальна майстерня друкарської справи» - тобто перша ланка в системі трьохрівневої художньо-промислової освіти, яка на той час почала формуватися в Російській імперії. Школу підпорядкували Міністерству промисловості і торгівлі. За положенням у школі обов'язково мало поєднуватися теоретичне та практичне навчання. Для цього було організовано навчальні майстерні, відкрито музей, бібліотеку. Все це сприяло формуванню спеціалістів-техніків із розвиненим художнім смаком.

2 листопада 1903 року в Києві при друкарні С. В. Кульженка відбулося урочисте відкриття першої в Російській імперії художньо-ремісничої навчальної майстерні друкарської справи (школи). Заняття розпочалися у 6 кімнатах будинку по вул. Хрещатик, 22, але вже у 1905 році школа переїхала до окремого будинку по вул. Софіївській, 7. Згодом, облаштовуючи навчальні майстерні, школа ще двічі змінювала свою адресу. У 1911 р. для неї було орендовано будинок Народного дому по вул. Олександрійській, 35, що біля міського музею, а після успіху робіт її вихованців на Всеукраїнській промисловій виставці 1913 р. у Києві школа одинадцятий навчальний рік розпочала у більш просторому приміщенні будинку Імператорського Російського технічного товариства по вул. Столипінській, 55-б. Керівники та учні сподівалися, що матимуть власне, пристосоване до потреб навчання, приміщення з друкарськими майстернями, фотопавільйоном, лабораторіями. У 1914 р. на Липках мали розпочати будівництво школи за проектом архітектора Г. Лукомського.

Згідно зі статутом, у школі вчилися переважно учні друкарських закладів м. Києва віком 12-16 років, які закінчили початкові народні училища та виявили здібності до малювання. До першого класу у 1903 році зарахували 29 учнів, 16 з яких вже працювали у друкарнях. За одинадцять довоєнних років (1903-1914) фахових знань та навичок у школі отримали 278 учнів Але лише кожний п'ятий закінчив повний курс зі свідоцтвом підмайстра. Таких було тільки 60. Діти робітників друкарень, міської бідноти, повчившись рік-два, залишали школу, бо змушені були заробляти гроші. Плата за навчальний рік - 30 рублів у порівнянні з іншими подібними закладами була незначною. Наприклад, у Кам’янець - Подільській художньо-ремісничій майстерні з керамічної справи - 120 рублів за рік.

Найбільш здібним із бідних учнів надавали стипендії в розмірі річної оплати за навчання. Перші дві - в пам'ять про члена Ради школи Ф. П. Григоровича-Барського та засновника школи С. В. Кульженка - запровадили у 1906 році «на користь... бідних та старанних учнів у майстерні» До початку Першої світової війни стипендій вже було 8, серед них також - імені В. С. Кульженка. А з 1911 р. учні почали отримувати гроші і за виконані школою замовлення.

Курс навчання у школі був трирічним Поряд із вивченням історії та техніки друкарської справи значна увага приділялася загальноосвітнім дисциплінам. Бо «друкарська справа, яка охоплює собою мистецтва типографське, літографське, словолитне і граверне та інші, більше багатьох інших виробництв потребує технічно підготовлених робітників, …вимагає від них значно більшого обсягу освіти», - писав 12 листопада 1897 р. у Санкт-Петербурзі «Вестник Графического дела». У школі вивчали російську мову, арифметику, історію, географію, основи слов'янської мови. Учнів вчили читати грецькою, латинською, французькою мовами. Значна увага приділялася естетичному вихованню. Учні малювали з натури, створювали орнаменти, прикраси для книжок, розробляли ескізи обкладинок, афіш тощо, їх знайомили з історією мистецтва, прикладною естетикою. Обов'язковими були екскурсії в музеї, відвідини художніх, графічних, фотовиставок. Гарну підготовку учнів школи неодноразово відзначала Академія мистецтв.

Уже в перші роки при школі діяли складальна, друкарські (високого та літографського друку), граверна, палітурна майстерні. Згодом у ній облаштували фототипічну та офортну майстерні. Тут під керівництвом досвідчених фахівців учні набували практичного досвіду за спеціальністю. Завдяки щорічним субсидіям Міністерства торгівлі та промисловості, благодійним внескам, у першу чергу В. С. Кульженка, школа мала можливість «вчити своїх учнів за останнім словом техніки та науки у друкарській галузі».

Гарною практикою для учнів стало друкування літератури на замовлення, започатковане у 1907 році. Раніше скромне обладнання навчальних майстерень школи не дозволяло це робити. Серед кращих видань були щорічні звіти про діяльність школи. Про одне з них - «Отчет Художественно-ремесленной учебной мастерской печатного дела в Киеве. 1905-1906 учебный год», надруковане учнями у 1907-му, газета «Киевлянин» писала: «Набір, друк, малюнки та кліше... являють собою за зовнішнім виглядом зразок художності і є кращим доказом практичної постановки викладання техніки друкарства в цій майстерні».

Активному та плідному розвиткові школи значною мірою сприяло друкування журналу «Искусство и печатное дело» («Живопись. Графика Художественная печать» (1911-1912), («Искусство в Южной России» (1913-1914) - одного з перших таких часописів в Україні, започаткованого В. С. Кульженком у 1909 р.). У першому числі редакція повдомляла: «Журнал … виник при Київській художньо-ремісничій майстерні друкарської справи… Її завдання - плекати графічне мистецтво. Журнал, що народився біля самого вогнища праці, може виявитися корисним як учневі, так і майстру справи, відбиваючи спроби й успіхи новаторів, повідомляючи про все значне, що діється у світі художнього друку». Майже весь набір, друк, літографічні роботи, а також кольорові та чорно-білі автотипні та цинкографські кліше, ліногравюри та фототипії виконувались учнями школи.

Рік у рік Художньо-реміснича майстерня вчила учнів сучасним прийомам роботи, новим технологіям, виконуючи завдання готувати художників-ремісників у всіх галузях друкарського мистецтва. Тут готували складачів, друкарів, граверів, фотографів, цинкографів, палітурників. Майстерня була відкрита щодня, причому учні працювали самостійно. Тут виходив журнал із теорії мистецтва і графічної справи. До навчання в майстерні допускались не тільки юнаки, а й дівчата віком 12-16 років, які мали свідоцтво про закінчення початкової народної школи. Крім загальноосвітніх предметів за програмами двокласних сільських училищ у навчальній майстерні викладались такі спеціальні дисципліни читання слов'янського, грецького, німецького, французького та англійського текстів, знайомство з математичними і технічними знаками та формулами, техніка найголовніших галузей друкарської справи, ліплення, малювання, креслення, фототипія, граверне мистецтво Навчання було платним (30 крб на рік) і тривало три роки.

Щоб відкрити в майстернях клас для навчання учнів способам і техніці художнього друку, син власника друкарні В. С. Кульженка ознайомився з досвідом одинадцяти шкіл друкарської справи - у Берліні, Лейпцигу, Мюнхені, Франкфурті, Відні, Парижі. Пізніше він писав, що вбачає переваги Київської майстерні у тому, що, по-перше, існує живий зв'язок із друкарськими установами; по-друге, звертається належна увага на художню підготовку учнів. «Та обставина, що учні працюють півдня, а на канікулах і цілий день у друкарських установах має велике практичне значення. Без цього нам треба було б мати складний інвентар і великий вчительський персонал. Нарешті після закінчення майстерні, учні потрапляють у знайому їм обстановку».

Високу оцінку діяльності школи сучасниками засвідчили нагороди виставок, на яких були експоновані роботи її учнів.

Так, золотою медаллю Міжнародної фотографічної виставки в Києві у 1909 році були пошановані роботи навчально-фототипічної майстерні школи. У 1913 році Київська художньо-реміснича майстерня стала активним учасником Київської Всеросійської промислової та сільськогосподарської виставки. На час роботи виставки до павільйону друкарської справи були перенесені всі майстерні школи з обладнанням, на якому під керівництвом майстрів працювали 20 учнів. Відвідувачі мали можливість наочно і детально ознайомитися з постановкою навчання: побачити складачів під час роботи за шрифт-касою та на складальній машині «Типограф», спостерігати, як друкується номер журналу «Искусство в Южной России», видання «Каталогу відділу Друкарської справи» та « Ежегодник министерства торговки и промышленности», слідкувати за роботою літографів, фотоцинкографів, граверів. Особливу увагу привертали колекції художньої графіки та стародруки з музею та бібліотеки школи. За високомайстерну художню роботу на виставці й чудові експонати школі було присуджено вищу нагороду - Велику золоту медаль. Свідченням визнання успіхів школи стало запрошення взяти участь у Міжнародній виставці друкарської справи та графіки у Лейпцигу в 1914 році. Там у павільйоні Російського відділу з успіхом демонструвалася експозиція, підготовлена представниками школи. Та Перша світова війна, що розпочалася в той час, змусила їх згорнути експозицію і з великими труднощами добиратися додому.

Війна відразу позначилася на діяльності школи. Довелося відкласти будівництво власного приміщення, залишилось мрією придбання великої тигельної машини, нового устаткування для палітурної майстерні тощо. Передбачаючи «оскудніння засобів на утримання учбового закладу та щоб уникнути закриття деяких відділів майстерні», В. С. Кульженко на засіданні Ради школи пообіцяв «прийти на допомогу улюбленій ним справі та взяти на себе витрати» по майстернях фотографічній, фотоцинкографській, палітурній і надати кошти на придбання матеріалів для інших упродовж наступного навчального року. Школа продовжувала свою роботу, хоч вона ускладнювалася з кожним місяцем. У 1919 році побачило світ одне з останніх видань, надрукованих учнями Художньо-ремісничої майстерні - «Народне мистецтво Галичини і Буковини, Народное искусство Галиціи и Буковины».

У 1914 p. почала свою діяльність школа друкарської майстерності в Харкові. В основному ж підготовка кадрів велася безпосередньо у друкарнях.

На початку XX ст. в Україні з'являється література і періодика з питань техніки і технології друкарства.

Великого поширення набув виданий у 1899 р. перший підручник, створений викладачем школи при друкарні Суворіна А Копомніним, «Краткие сведения по типографскому делу» - прекрасно написана і вміло ілюстрована книга, якою користувались протягом десятиріч. У 1900 р. у Харкові виходить перекладений з німецької мови посібник «Учение об акцидентном наборе, изданное А. Вольдовым в новейшей переработке», в додатку до якого містилось чимало зразків акцидентної продукції харківських друкарень.

Видатний український художник, професор, а згодом і ректор Української Академії мистецтв Георгій Нарбут мріяв про «виховання молодих робітників - «фахівців мистецтва книги в цілому й одночасно фахівців у якійсь спеціальній тісній його галузі» У 1920 році, вже хворий, він вживав усіх заходів для створення поліграфічного факультету при Академії. Для цього в будинок на розі Хрещатика і Думської площі перевезли машини з Київської школи друкарської справи. Але далі справа не посунулась. Вже у 1924 році на базі графічного факультету Академії було створено поліграфічний факультет, історію поліграфії на якому викладав В. С Кульженко. У 1930-му факультет перевели до Харкова і заснували на його базі Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова (нині Українська Академія друкарства, м Львів) - перший вищий навчальний заклад із підготовки фахівців-поліграфістів.

Таким був шлях розвитку поліграфічної освіти в Україні, першим кроком якої стала Художньо-реміснича учбова майстерня друкарської справи. У Києві і сьогодні активно діє поліграфічне училище, засноване за ініціативи В. С. Кульженка у 1921 році. Воно продовжує справу підготовки поліграфічних кадрів, розпочату ще 100 років тому.

 

Степан ЯРЕМА,

завідувач кафедри

«Поліграфічні технології в пакуванні», канд. техн. наук,

Микола ГЛАМАЗДА,

заступник директора Музею книги і друкарства України,

Газета «Університет «Україна», 12-13, 2006

автор: Степан Ярема, завідувач кафедри «Поліграфічні технології в пакуванні», канд. техн. наук, Микола Гламазда, заступник директора Музею книги і друкарства України

видання: Газета «Університет «Україна», № 12-13, 2006, час видання: 2006


27/02/2010