Майбутнє нашої Батьківщини

МАЙБУТНЄ НАШОЇ БАТЬКІВЩИНИ

"… Я тихо кажу собі і вам: слава українцям, тим, які люблять Україну такою, якою вона є. Слава українцям, які хочуть бачити її модернішою. Та найбільша слава тим українцям, які хочуть і здатні зробити її кращою. Спішіть робити добро. Щасти вам".

(З виступу Віктора Ющенка на III Всесвітньому форумі українців 18 серпня 2001 року)

 

Наша держава Україна - ще зовсім юна, як та дівчина, уквітчана мальвами та барвінком, омита чистою росою, зігріта сонцем. Її волосся - то чорна земля; її очі - то безліч річок, що розливаються і наповнюють своєю животворною вологою усе живе; її руки - то натруджені руки українського народу, а її вуста - то жива невмируща пісня, що лунає над усією планетою і проникає в людські душі...

Та тільки серце у неї у шрамах, із гірким відбиттям минулого і незвіданим майбутнім...

Скільки довелося пережити їй, бідній, на шляху до волі: то замилується її красою татарин, то поляк намагається закрити їй вуста, то вона між братніх народів притиснута і спустошена... І тільки серце її не мовчить, воно, мов лелека, рветься у небо, на волю, тягнеться до сонця, до самого Бога! І лунає чарівна українська пісня, із самої душі долинає вона. І нічим її не заглушиш: ні залпом гармат, ні дзвоном кайданів, ніякими указами і постановами...

Її нищили, та вона виживала; їй закривали вуста, та вона все одно не мовчала; її неодноразово вбивали, та вона воскресала і твердо стояла в бою за свою волю... І ось так довго очікувана воля, нарешті — незалежність! "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава" - так проголошує перша стаття Конституції України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

А що далі? Який шлях обрати? Якою дорогою йти? Всі ми, мабуть, неодноразово замислювались над цим питанням. Не можна дати однозначної відповіді, як кажуть: "Скільки людей - стільки й думок". Одні вважають, що нічого доброго не чекає нас у майбутньому, що Україна буде входити до складу країн третьої групи, а то і взагалі зникне як держава, як етнічне об'єднання, просто асимілюється з іншими народами. Другі - в усьому звинувачують владу, мовляв, це вона винна у всіх їхніх невдачах і проблемах, ніби Президент нічого не робить для блага народу. Третя категорія людей, так звані "байдужі", взагалі намагаються не замислюватись над цією проблемою. Основне, що їх цікавить, - це їх власне життя: вони занурені у свої турботи, розваги, веселощі, їм байдуже, яка доля спіткає нашу Україну, нашу землю... І тільки деякі (і їх, на жаль, меншість) справді схвильовані долею держави. Вони хочуть щось робити, але їх дії майже непомітні; вони намагаються закликати людей до єдності, але їх ніхто не чує... Вони прагнуть, але... Все даремно.

Чому так відбувається? Невже люди не хочуть бачити один одного щасливими? Невже їх серця настільки закам'яніли, що жодним молотком не можна розбити їх? Невже люди забули, що вони - люди, а не звірі, підкорені тільки власним інстинктам.

Уявіть лишень країну, в якій усі один одного люблять. Там немає смутку і печалі, немає заздрощів, ніхто не загрібає все собі і не кричить: "Моє, моє!", - там всі намагаються не забирати, а віддавати, де завжди на обличчях людей сяє усмішка, а з вуст лунає чарівна пісня, пісня єдності і любові. Уявіть, що немає в цій країні бідних, безробітних або безпритульних, немає корупції, інфляції та інших негараздів. Всі турбуються один про одного, поважають. Уявіть собі країну, в якій усе цвіте, все чарує погляд: чисті, немов скло, річки, чисте небо, чисте повітря. Ця країна за своїм політичним та економічним становищем - одна з найперших країн світу. Посли з інших країн їдуть до неї, щоб навчитися, як слід будувати державу, і всі дивуються тому, наскільки багата ця країна; тут є все: і хороша земля, і прекрасний клімат, і багатство душі жителів цієї країни, а головне - тут панує любов! "Казка, - скажете ви, - Міф про неіснуючий рай, якого не може бути на землі"... Але я на це відповім: такою б країною могла бути наша Україна. На це не треба багато сил, не треба ніякої зброї чи війни, не треба погроз і сварок. Головна сила - любов, а вже вона породжує єдність, бо тільки в єдності - міць кожного народу.

Згадаймо Київську Русь. Свого часу вона була відомою державою, сильною і міцною. Її визнавали в багатьох країнах світу. У чому ж був її секрет? Невже в багатстві? Чи може в чомусь іншому? Її сила була в єдності!

Пригадаймо, що сталося після того, як ця єдність була порушена. Трапилось найстрашніше, що могло статися з державою, - вона розпалася внаслідок міжусобних сутичок, вона перестала існувати як держава і була поділена між іншими країнами.

Велика та мудра книга Біблія каже: "Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються ".Чи не це саме зараз відбувається з нами? Брат повстає на брата, син на батька. Хіба це не жахливо? Але ж ми змогли б змінити власну долю і долю нашої Батьківщини! Для цього нам потрібне трішки терпіння і дуже багато любові. Для цього слід не звинувачувати когось у всіх своїх нещастях, а дивитися на себе в першу чергу.

Відомий український філософ Г. Сковорода казав: "Якщо хочеш пізнати світ - пізнай самого себе". І справді, чи не варто нам заглянути всередину себе? Чи не варто спитати себе: а чи був я чесний із самим собою? Чи не втратив я людяність і милосердя? Чи не варто звільнитися від тяжкого вантажу: заздрощів, користолюбства, ненависті, зла, неприязні, егоїзму? Чи не варто залишити в серці місце для любові, милосердя, доброчинності, чесності, прощення?.. Якщо кожен спробує зробити так, то я вірю, ні, я точно знаю, що наш світ і наше життя зміниться на краще.

Я дуже хочу, щоб наша земля, наша Батьківщина була схожа на країну-казку. Але все залежить тільки від нас. Саме ми маємо будувати Царство Небесне, і саме нам воно належить. І ми можемо зробити так, щоб та чорнокоса, заквітчана мальвами і барвінком дівчина на ймення Україна нарешті посміхнулась...

 

Олена НОВОЖИЛОВА,

студентка II курсу (спеціальність

"Соціальна робота"),

Газета «Університет «Україна», 9, 2001

автор: Олена Новожилова, студентка II курсу (спеціальність "Соціальна робота")

видання: Газета «Університет «Україна», № 9, 2001, час видання: 2001


27/02/2010