Лаврська дзвінниця

ЛАВРСЬКА ДЗВІНИЦЯ

На високому правому березі Дніпра за десятки кілометрів від Києва видно стрункий силует Великої Лаврської дзвіниці. Вона здіймається над спорудами Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника й об'єднує їх в оригінальний архітектурний комплекс.

У XX ст. в Україні набуває широкого розмаху будівництво монастирів великиих архітектурних ансамблів. У цей період виробляється тип монастиря-фортеці, а дзвіниці - вежі, що входять у нього, використовують як спостережні пункти. З часом, коли оборонна роль монастирів поступово втрачається, дзвіниці перетворюються головним чином на архітектурну домінанту. Тому декоративному оздобленню їх надається велика увага, застосовується яскраве фарбування - бірюзове, синє, біле, жовте.

Місце розташування Великої дзвіниці в композиції складного комплексу будівель Києво-Печерської Лаври тонко продумане. Вона панує в ансамблі і є висотною домінантою в ньому, урівноважуючи своєю вертикаллю групи монастирських будівель, що широко розкинулись довкола. Вдало поставлена дзвіниця по відношенню до рельєфу місцевості.

Після пожежі 1718р., коли питання про відбудову Києво-Печерської лаври постало особливо гостро, монастир звернувся до Петра І із проханням прислати архітектора. Після тривалого листування у серпні 1720 р. до Лаври було направлено архітектора Федора Васильєва, але він зі своїм завданням не впорався і від'їжджає з Лаври. У лютому 1731 р. із Москви до Києва був направлений архітектор Йоган Готфрід Шедель. Невдовзі його наділили російським іменем. Стіни Лаврської дзвіниці викладались із цегли на вапняному розчині. Цеглу поставляли заводи Лаври, розташовані на р. Либідь. Залізо, алебастр, вапно привозили з Тули і Москви, мідь - із Сибіру.

За задумом Шеделя, дзвіниця мала мати кам'яну баню з чотирма круглими вікнами (люкарнами) і закінчуватися шпилем. Згодом архітектор змінив кам'яну баню на залізну. Замість шпиля зроблені шия з банею і хрестом. За контрактом, який лавра уклала з Й.Г. Шеделем, дзвіницю слід було збудувати за 3 роки. Але з вини монастиря, який погано виконував зобов'язання угоди, будівництво її затяглося на 14 років і 3 місяці.

Велика Лаврська дзвіниця являє собою восьмигранну в плані чотириярусну вежу, яка поступово звужується догори, з позолоченою банею. Форми її строгі. Стрункий силует створює враження надзвичайної міцності. Цоколь дзвіниці був облицьований плитами з сірого граніту. Споруду згодом пофарбовано олійною фарбою. У 1979-1980 pp., під час ремонтно-реставраційних робіт, стіни покрили силікатною фарбою.

Баню дзвіниці вперше золотили під час її будівництва, а потім у 1782-1834 та 1868 pp. Останнє золочення виконане під час реставраційних робіт у 1956-1961 pp., на позолоту було витрачено 3,275 кг сусального золота найвищої проби. Золотили дзвіницю майстри В.С. Демидов, В.П. Касаткін, Б.М. Іванов та ін.

Дзвонам монастирі надавали великого значення. Спочатку їх на Лаврській дзвіниці було дев'ять і один - при годиннику з боєм. У 1901 р. було встановлено ще 14 малих дзвонів, на яких виконувався особливий дзвін, що називався "Лаврським".

Перший годинник було встановлено 1744 року. Робив його майстер годинникових справ Павло Чернявський. У листопаді 1758 р. цей пристрій замінено новим, який було зроблено майстром Адамом Левинським. Годинник працював до 788 р. У 1903 р. встановлено новий, який працює і донині. Механізм його - аналогічний механізму годинника-"ходиків". Зовнішнього циферблату він не має. Час відмічається боєм.

Цінність даної пам'ятки архітектури XVIII ст. полягає у тому, що в ній яскраво втілені традиції вітчизняної архітектури. Вона є виразом талановитості наших предків, які залишили багату культурну спадщину.

Інна ДУРАН,

студентка І курсу

(спеціальність "Видавнича справа та регування")

Газета «Університет «Україна», №9, 2000

автор: Інна Дуран, студентка І курсу (спеціальність "Видавнича справа та регування")

видання: Газета «Університет «Україна», №9, 2000, час видання: 2000


27/02/2010