Економіка і культура у сфері українознавства

ЕКОНОМІКА І  КУЛЬТУРА У СФЕРІ  УКРАЇНОЗНАВСТВА

 

Проблеми єдності національної культури й економіки у сфері українознавства як важливого чинника творення Української нації, як філософії і політики реалізації національної ідеї у сучасному державотворенні є чи не найменш дослідженими і висвітленими в літературних джерелах. Саме тому ці питання українознавства як науки, навчальної дисципліни та важливого ефективного засобу просвітництва і державотворення, загалом, нині набувають особливого значення задля здійснення намірів людей минулих поколінь - борців за волю України щодо відновлення, становлення і розвитку нашої держави. Адже від рівня освіченості, національної свідомості, почуття обов'язку, патріотизму, дієвості, що є складовими результативного професіоналізму, безпосередньо залежить соціально-економічний розвиток держави, рівень національної безпеки та забезпечення їй достойного місця серед провідних країн світу.

Із цього погляду важливим є визначення основних понять, цілей, науково-методичних, організаційно-технологічних, концептуальних засад та основних джерел науково-методичного, фінансово-економічного та матеріально-технічного розвитку українознавства як суспільно-економічного, соціально-культурного, духовно-патріотичного фундаменту життєзабезпечення, як основи розробки ідеології стратегії розвитку Української національної держави.

Українознавство в незалежній Україні відродилось і сформувалось як інтегруюча, комплексна наука із серйозним підґрунтям прикладних та фундаментальних наукових досліджень, методичних розробок, підручників і посібників для навчальних закладів усіх рівнів від дитячого садочка до вищого навчального закладу. Цього року з участю українознавчих навчальних закладів зарубіжжя видана серйозна фундаментальна праця — комплекс Програм з українознавства для дошкільних, шкільних навчальних закладів (1-12 класи), вищих закладів та системи підвищення кваліфікації. Фактично створена науково-методична та навчально-просвітницька база. Проте як наука українознавство потребує подальших досліджень, поглиблення й розширення масштабів і сфер розвитку. Особливо з питань взаємозв'язку економіки і культури.

Ці складні і масштабні питання мають постати темою масштабного фундаментального дослідження. Тому варто розглянути чи не найважливіші з-поміж цих питань — єдність економіки, культури, духовності як важливих складових українознавства.

Перш за все, визначимо, що таке "економіка" і що таке "культура".

В енциклопедії дається таке тлумачення. Термін "економіка" (грец. oikonomike — мистецтво ведення домашнього господарства). Зазначимо, що в самому понятті "економіка" закладено і поняття "культура", що є невід'ємною складовою економіки. В більш широкому розумінні "економіка" означає:

1. Сукупність суспільно-виробничих відносин, які характеризують економічний лад суспільства, тобто базис суспільного ладу, властивий певній економічній формації.

2. Народне господарство даної країни або його галузь (економіка України, економіка промисловості, економіка невиробничої сфери тощо).

3. Наука, яка вивчає закони і специфіку виробничих відносин у певній галузі або сфері суспільного виробництва (наприклад, економіка транспорту, економіка праці та ін.); категорії виробництва, обміну і споживання; методи та форми організації управління господарством.

4. Поведінка, спосіб діяльності людей у процесі створення, накопичення, розподілу та споживання матеріальних благ.

Економічна культура — система цінностей і засобів громадської діяльності, лояльне ставлення до будь-якої форми власності, поважання успіхів комерційної, підприємницької, фермерської чи іншої діяльності, створення рівних умов для розвитку громадянської ініціативи в усіх сферах економічного життя країни.

"Культура" (латин, cultura — виховання, освіта, розвиток) — це:

1. Сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людини й втілюються в результатах продуктивної діяльності.

2. Сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, духовної творчості (особливо мистецької), а також установи й організації, що забезпечують їхнє функціонування (школи, ВНЗ, клуби, музеї, театри, творчі спілки тощо).

3. Рівень освіченості, вихованості людей, а також рівень оволодіння якоюсь галуззю знань або діяльності (культура виробництва, культура праці; правова, моральна, естетична культура тощо).

Джерелом культури є суспільна праця, здатна практично й духовно перетворювати дійсність (що становить відповідно матеріальну й духовну культуру суспільства) і саму людину.

Не можна не погодитися з енциклопедичним визначенням цього поняття. Але практично воно є значно ширшим, об'ємнішим, далеко виходить за рамки мистецько-естетичних, етичних понять. Культура є складовою діяльності у сфері виробництва, державного управління, господарства, побуту, освіти, науки, внутрішньодержавних і міждержавних відносин, дипломатії, фізичної досконалості людини тощо, які є чи не найважливішим атрибутом існування і безпеки держави.

Окрім того, слід усвідомити, що не за мовними ознаками, а за рівнем культури, економіки, єдності економіки і культури світова спільнота визначає її місце у сфері загальнолюдської і світової культури, судить про стан і гідність народу, нації серед інших держав світу. Однак без мови нема культури, нема надійної економіки, нема народу, нації, держави.

Володіючи такими якісними складовими, ми, українці, як представники найдавнішої, найбагатшої культури серед національних культур світу можемо пишатися нашими культурно-національними надбаннями. Проте, багато з цих надбань не посіли належного місця в інформаційному світовому просторі.

Щоб збагатити людство її надбаннями, держава, громадськість мають зробити все, аби з різних схронів, куди вона була загнана за часів чужоземного панування, вивести її на світ Божий і тим самим духовно і матеріально збагатити себе і людство.

Варто більш уважно осмислити також саме визначення "українознавства" як науки. Науковці нерідко по-різному тлумачать це поняття. Очевидно, тут виявляється відома істина, що кожен пізнає світ через себе, а бачить не стільки світ у собі, скільки себе у світі. Тому в більшості тлумачень "українознавство" розглядається у контексті історії, літератури, мови, природи, етнології тощо. Проте питання економіки, народного господарювання, соціології, правових відносин ще не знайшли чіткого окреслення в дослідженнях, що, зрозуміло, дещо звужує масштабність українознавства як науки та навчальної дисципліни.

Адже економічна діяльність людини є чи не першоосновою життєзабезпечення як окремого індивіда, так і народу, нації, держави, необхідною передумовою вирішення соціальних проблем науки, культури, освіти, духовності. Ці чинники у сукупності є збудниками і стимуляторами практичної діяльності людей. Річ зрозуміла, від зазначених чинників — культури, науки, рівня освіченості і професіоналізму, духовності й патріотизму та ін. — залежать результати виробничо-господарської, бізнесово-підприємницької діяльності людини та рівень економічного і соціального розвитку держави і культури. Зміст, обсяги, ефективність та ідейно-політична спрямованість залежать від економіки. В народі кажуть: "...хто платить — той замовляє музику".

В цьому простежується філософія єдності, взаємовпливу і взаємозалежності матеріального і духовного, економіки і культури. Тож, визначаючи мету, завдання і цілі українознавства як комплексної інтегрованої науки, навчальної дисципліни, засобу просвітництва та формування громадського світогляду ми повинні визначити співвідносні завдання, окреслюючи тематику і масштаби наукових досліджень, навчально-методичних планів і завдань.

Нам треба це робити з урахуванням українських багатовікових традицій господарювання, генетичної прив'язаності до землі та довкілля, що вирізняються любов'ю до природи і праці, толерантності у трудових і виробничих відносинах, гуманним і шанобливим ставленням до представників інших народів і культур, що оселились на українських землях. Необхідно будувати навчально-виховні програми для різних рівнів навчання, надаючи особливу увагу формуванню потреби до праці, до високої професійної культури, пропагуючи разом із особливим прагматизмом гуманну потребу творити для сім'ї, родини, держави. Адже багата сім'я спричиняється до збагачення роду, багатий рід сприяє зростанню багатства держави, і навпаки.

Людина з дитячих літ має знати Україну, українство, свою українську землю, з її рослинним і тваринним світом. З-поміж інших складових українознавства слід навчитись раціональному господарюванню та ефективній економіці, бережливому ставленню до матеріальних і культурних надбань, до природи та ін.

Ми маємо переконати наших людей у величі, красі й неповторності нашої природи, багатстві українських земель, річок і морів, земних надр, допомогти усвідомити дітям і молоді, що бути Українцем — означає бути гідним свого походження, своїх дідів і прадідів, усіх українців, всього українства, тобто бути щасливим. Це почесно і гордо, що ми належимо до одного з найдавніших і найцивілізованіших народів і що українці як найдавніші хлібороби поширили у світах збіжжя, ремесла, велику землеробську та побутову культуру, а також обробіток дерева, металу тощо. Справді, важко знайти сферу життєдіяльності, де б українці не посідали якщо не перше, то бодай одне з провідних місць у світовій цивілізації.

 

Наталія БАРНА,

декан факультету філології та журналістики,

Газета «Університет «Україна», № 12, 2003

автор: Наталія Барна, декан факультету філології та журналістики

видання: Газета «Університет «Україна», № 12, 2003, час видання: 2003


27/02/2010