Друкарня Києво-Печерської лаври

ДРУКАРНЯ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ

 

Київська лаврська друкарня заснована близько 1615 р. архімандритом Єлисеєм Плетенецьким (1599-1624 pp.). Базою для неї послужило придбане обладнання Стрятинської друкарні, що належала Гедеону і Федору Балабанам.

Створення друкарні у Києві — закономірний етап розвитку вітчизняної книжкової справи, що розпочалася ще з книгописання в Київській Русі, багатовікових культурних традицій.

Лаврська друкарня безперервно працювала понад триста років — із початку XVII ст. до 20-х років XX ст., що є унікальним явищем в історії світового книговидання.

Вона досить скоро стала відігравати роль культурно-просвітницького центру в Україні. Є. Плетенецький — один із фундаторів Київського братства — згуртував навколо неї учених, письменників, художників, майстрів-друкарів з метою захисту православної віри, духовних, культурних цінностей українського народу, його мови, поширення освіти.

У цьому сприяли своєю діяльністю Памва і Степан Беринди, Йов Борецький, Тарасій Земка, Лаврентій Зизаній-Тустановський, Афанасій Кальнофойський, Йосип Кирилович, Захарія Копистенський, Олександр Митура, Тимофій Петрович, Касіян Сакович та ін. За архімандритства Є. Плетенецького лаврська друкарня видала 11 книжок. Перше відоме її видання — "Часослов" (1616-17), що широко використовувався як підручник для навчання. У 1618 р. друкарня вперше видала збірку віршів — панегірик її засновнику — "Візерунок цнот" Олександра Митури; у 1619 р. — "Анфологіон", розкішно оформлений збірник святочних служб на рік, перекладений з грецької і прокоментований І. Борецьким, 3. Копистенським та П. Бериндою, у 1622 р. — "Вірші на жалосний погреб... Петра Конашевича Сагайдачного, гетьмана війська Запорозького", складені ректором Київської братської школи К. Саковичем. До тексту додано гравюру, на якій зображено славного гетьмана на коні.

За життя архімандрита 3. Копистенського (1624-27 pp.) було видано 9 книг. Серед них "Тріодь пісна" (1627) — велика збірка (понад 800 сторінок) церковних текстів із його передмовою. У книзі — 124 дереворити, багато заставок, ініціалів, кінцівок. 3. Копистенський — теолог, знавець класичних і слов'янських мов — здійснив загальну редакцію "Бесід на діяння св. Апостолів" (1624) Іоанна Златоустого. Видання має передмову С. Плетенецького. Книга майстерно прикрашена гравюрами Т. Петровича.

Передмови, післямови та посвяти київських видань цінні історіографічним, літературним і часто автобіографічним матеріалом.

У 1627 р. побачив світ перший друкований словник "Лексикон славенороській" Памви Беринди. У ньому витлумачено майже 7 тисяч слів і висловів у перекладі українською мовою з грецької, латинської, єврейської та інших мов. Словник П. Беринди має неоціненне значення в історії української лексикографії. Це своєрідний пам'ятник народу-мовотворцю.

Особливого розвитку друкарство набуло за архімандрита (з 1627 р.) і митрополита (1631-1647 pp.) Петра Могили. Він очолив у лаврі видавничу справу. З ним співпрацювали професори Братського колегіуму Іларіон Денисович, Ісайя Козловський, Сильвестр Косів та ін. Тоді було придбано польський шрифт і започатковано також друкування книжок польською мовою. До 1632 р. друкарню очолював Тарасій Земка, його змінив Софроній Почаський.

Технічний провід тривалий час здійснював П. Беринда, граверами були Парфен Молковицький, Михайло Фойнацький, коректором — Димитрій Захарієвич, типографом — С. Беринда (родич П. Беринди).

Серед видань цього часу — "Тлумачення на Апокаліпсис" (1625) — у книзі вміщено вірш Т. Земки українською мовою на герб 3. Копистенського; "Служебник" (1629) із передмовою П. Могили і віршем на його герб Т. Земки українською мовою; "Тріодь цвітна" (1631); "Патерикон" (1635) С. Косіва; "Тератургима" (1638) А. Кальнофойського (до книги додано план частини Києва і Києво-Печерського монастиря, чим було започатковано вітчизняне картодрукування).

Петро Могила у 1631 р. відкрив лаврську школу, яку через рік було об'єднано з Київською братською школою і названо Києво-Могилянською колегією (перший навчальний заклад у Києві вищого типу).

Митрополиту належить низка книг, написаних старослов'янською, польською і латинською мовами. Своєю церковною, культурно-освітньою і творчою діяльністю П. Могила сприяв формуванню національної свідомості українського народу, визріванню в ньому визвольних ідей.

Друкам, що побачили світ у період діяльності П. Могили, притаманні науковість, монументальність, вміле поєднання західноєвропейських досягнень із кращими національними зразками книжкового мистецтва.

У 1636 р. П. Могила видав "Анфологіон", у 1637 р. — "Євангелію учительну" (зі своєю передмовою) — переклад із церковнослов'янської мови українською здійснив Мелетій Смотрицький, а у 1645 р. — у співавторстві з І. Козловським свій православний катехізис під назвою "Собраніє короткой науки о артикулах віри". Ще через рік було видано велику за обсягом, гарно ілюстровану дереворитами Іллі, книгу — "Требник", в якій подано детальний опис обрядів хрещення, вінчання, причащання, освячення води, військових знамен та ін. на українських традиціях. У книзі виражено дух українського православ'я, і її, як і інші лаврські друки, було засуджено в Москві на церковному соборі 1690 p., тобто майже відразу після підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату.

Подальша робота друкарні продовжувалась за правління архімандрита Йосипа Тризни (1647-1655 pp.) та Інокентія Гізеля (1656— 1684 pp.). У 1661 р. вперше було видано "Патерик Печерський" — визначну пам'ятку давньоруської літератури XIII—XIV ст. мовою оригіналу. У Патерику подано багато історичних і побутових свідчень про діяльність монастиря, життєписи відомих ченців - преподобних Антонія і Феодосія — засновників святої обителі, літописця Нестора, лікаря Агапіта, іконописця Алімпія та ін. Видання прикрашає серія дереворитів художника Іллі, що мають значення для вивчення лаврської архітектури. Пізніше Патерик багато разів перевидався.

Керував друкарнею в той час ієромонах Йосафат.

У середині і 2-й половині XVII ст. друкарня видала ряд книжок релігійного і наукового змісту, зокрема, "Твір про всю філософію" (1645-47) І. Гізеля, його "Мир з богом людини" (1669); "Ключ розуміння" (1659) — збірник барокових проповідей ректора Києво-Могилянського колегіуму Йоанакія Галятовського (тривалий час він використовувався як посібник з риторики); "Огородок Марії Богородиці" (1676) — намісника лаври Антонія Радивиловського.

Підготовлений до друку ще Й. Тризною, за редакцією І. Гізеля в 1674 р. побачив світ "Синопсис" (Огляд) — історичний твір, в якому зроблений систематизований виклад відомостей про походження слов'ян, подій із історії Київської Русі, України і Росії на основі місцевих літописних матеріалів і польських хронік. "Синопсис" видавався близько 30 разів і понад півтора століття був єдиним шкільним підручником із вітчизняної історії.

Із передмовою І. Гізеля у 1680 р. видано "Мінею". Книга дорого декорована (в ній близько 90 заставок із орнаментом та зображенням святих).

І. Гізелю вдалося домовитися на деякий час із московськими властями про вільний продаж лаврських книжок на території всієї держави, що сприяло збільшенню тиражів видань друкарні.

У Києві чернігівський архієпископ Лазар Баранович видав свої збірки проповідей на теми християнської моралі, утвердження православної віри: "Меч духовний" (1666) — вміщена на титульному аркуші гравюра — зразок емблематичного мистецтва, "Труби на дні" (1674). Книги ілюстровані численними дереворитами у стилі бароко.

Крім наукової літератури, до якої належать "Постанова про вольності війська Запорозького", "Виклад про церкву", "Наука про тайну св. покаяння", випускались навчальні посібники, букварі для навчання грамоти, священні і богослужбові книжки — акафісти, молитвослови, псалтирі, октоїхи, ірмологіони, ліснесліви, святці служб, полемічні твори, спрямовані проти покатоличення населення тієї частини України, що перебувала під владою Польщі.

Загалом у 2-й пол. XVII ст. було видано понад 120 назв книжок.

У кінці XVII — на поч. XVIII ст. значну роль у розвиткові книгодрукування в монастирі відіграли архімандрити Варлаам Ясинський (1684—90 pp.), Мелетій Вуяхевич (1690—97 pp.), Йосаф Кроковський (1697-1709 pp.), Афанасій Мисловський (1710-14 pp.), Іоаникій Сенютович (1715-29 pp.).

У цей час друкувалися книжки давньоукраїнською, церковнослов'янською, російською, польською, грецькою, латинською мовами як релігійно-моралізаторського змісту, так і історичного, сюжетні малюнки, ікони, повчальні листівки для народу тощо. Було опановано мистецтво гравірування на міді (виготовлення мідьоритів).

Протягом 1689-1705 pp. видано чотиритомну працю Димитрія Ростовського (Туптала) - "Четьї Мінеї" (Книга житій святих). У 1711—18 рр. видання цього одного з найкращих творів тогочасної світської літератури було повторене.

На початку XVIII ст. вийшов "Ірмологіон" (унікальна книга, в якій поєднано рукописну, штемпельну та друкарську техніки видання нот).

У 1709 р. із нагоди Полтавської битви опубліковано "Панегірик" Феофана Прокоповича — ректора Київської академії; у 1728 р. філософський трактат із критикою протестантизму — "Камінь віри" Стефана Яворського — першого президента Синоду та проректора московської Слов'яно-греколатинської академії.

У 1758 р. здійснено перше київське видання Біблії. Воно було другим в Україні після видрукованої в Острозі Іваном Федоровим. На титульному аркуші зображено архітектурні споруди Києво-Печерської лаври: Успенський собор, велику дзвіницю, будинок друкарні (гравюра Якова Кончаківського).

У другій половині XVIII ст. активізувалося друкування літератури світського змісту календарів, місяцесловів, шкільних підручників, букварів. У 1760 р. було видано 2 тисячі букварів і часословів для навчання дітей козаків, у 1775 р. — букварі для навчання грамоти солдатських дітей. Виконувалися державні замовлення на видання матеріалів, пов'язаних із адміністративними та економічними реформами, воєнними подіями, друкувалися, зокрема, урядові укази, інші офіційні документи.

Лаврська друкарня в цей час була найкраще технічно обладнана і впорядкована. Для її потреб на території монастиря працювали словолитня, рисувальна, гравірувальна і палітурна майстерні, виготовлялись високої якості фініфтеві оздоби для книжок. Вона мала в Радомишлі і Пакулі свої папірні.

Друкарня зробила важливий внесок у розвиток граверного і книжкового мистецтва. У середині XVII — на початку XVIII ст. тут працювали видатні художники Ілля, Данило Галятовський, Никодим Зубрицький, Іларіон Мигура, Іван Стрельбицький, Леонтій та Олександр Тарасовичі, у 1730-50 pp. Аверкій Козачківський, Григорій Левицький та багато інших.

Видання прикрашалися численними графічними мініатюрами, заставками, ініціалами, кінцівками, тематичними композиціями, в яких відбито український національний колорит, міфологічні й біблейські сюжети, сцени з реального життя, побутові деталі тощо.

Зразками високомистецького оформлення видань у стилі бароко, що панував у цей період, були "Києво-Печерський патерик" (1702), "Тріодь квітна" (1702), "Служби преподобним отцям печерським" (1763). Вони оздоблені мідьоритами Леонтія Тарасевича. Митець відзначався як майстер портрета та архітектурних замальовок. У 1737 р. Григорій Левицький зробив серію мідьоритів для малоформатних видань "Євангелії" та "Апостола".

Друкарня періодично практикувала випуск мініатюрних видань: "Новий заповіт" (1703) із гравюрами Л. Тарасовича, "Молитвослов" (1746, 1753), "Псалтир" (1798) та ін., що засвідчувало високий рівень її книжкового мистецтва.

У стилі бароко друкувались і так звані тези, присвячені відомим особам і подіям, зокрема, на честь митрополита Рафаїла Заборовського виготовив естамп-афішу в І739 р. Г. Левицький, а також із нагоди диспуту в Києво-Могилянській академії, а І. Шлєен — на честь Тимофія Щербицького в 1741 р.

Панегіричну гравюру "Св. Іван Хреститель" присвятив Івану Мазепі О. Тарасович. У 1705 р. на честь цього гетьмана виготовив мідьорит І. Мигура.

Майстерно прикрашені мідьоритами А. Козачківського "Служебник" (1735) і "Євангелія" (1746) тут вміщено ще близько 80 маленьких дереворитів. "Апостол" (1752) оздоблений бароковими мідьоритами Г. Левицького.

Над зовнішнім оформленням лаврських видань працювали досвідчені майстри-інтролігатори. Особлива увага приділялась подарунковим книгам. Їх "вдягали" в металеву, шкіряну, парчову чи оксамитову оправи, розкішно оздоблювали дорогоцінними прикрасами, карбуванням, фініфтями і т. ін. Наприклад, "Євангелія" (1697), з посвятою І. Мазепі, має срібну позолочену оправу з гравійованими наріжниками та середником, в "Євангелії" 1773 р. — позолочена карбована оправа з фініфтевими медальйонами у стилі рококо (майстер С. Трипільський), "Апостол" 1790 р. (із гравюрами в тексті Г. Баранецького) прикрашений срібною позолоченою оправою з карбуванням.

Лавра мала великі прибутки не лише від багатих своїх угідь, пасік, млинів, нерухомості (їй належав Кловський палац у Києві), але й від продажу книжок. Дві її книгарні були на Печерську і Подолі.

Лаврські книги розповсюджувались в Україні, Росії, Білорусі, Болгарії, Греції, Молдові, Німеччині, Польщі, Румунії, Сербії, Туреччині, Чорногорії.

Культурно-просвітницька діяльність лаври завдяки книзі набула всеслов'янського значення. З кожним роком воно зростало, що непокоїло церковну і світську владу Російської імперії.

Після підпорядкування Києво-Печерської лаври Московському патріархату за її друками встановлюється пильний нагляд, а із заснуванням вищого церковного органу — Синоду в 1721 р. — цензура.

За наказом Петра І у 1720 р. заборонялось друкувати книжки українською мовою. Церковні лаврські друки мали звірятися з "великороссийскими печатьми, дабы никакой розни и особого наречия не было". Навіть попередні українські богослужбові книги наказано було вилучати і заміняти їх російськими. В "Апостолі" (1722 р.) вперше вміщене цензурне свідоцтво Синоду на дозвіл зазначеного видання.

Цензурні обмеження, утиски, заборони дошкуляли лаврі. У 1769 р. вона не отримала в черговий раз дозволу на видання українського букваря (московські в Україні не мали збуту через незнання російської мови).

Лаврська друкарня потерпала не лише матеріально, вбито було живий дух української книжки, як зазначав згодом Іван Огієнко, досліджуючи історію вітчизняного друкарства. Воно почало занепадати. Тільки у 1786 р. лавра на певний строк підпорядковується знову київському митрополитові, якому надається хоч і обмежена, та все ж самостійність у справі книговидання.

При монастирській друкарні у 1787 р. створюється спеціальна друкарська дільниця. Вона розпочинає випускати книжки цивільним шрифтом, в основному на замовлення Києво-Могилянської академії (пізніше духовної академії). Збільшується випуск книжок світського змісту, навчальної літератури, з'являються брошури суто практичного призначення (з господарської, медичної тематики), періодичні видання.

У цей час вийшли книжки про Київ: "Достопам'ятні старожитності у Києві" (1795), "Коротка історична звістка про Київ" (1801) М. Берлінського, "Короткий історичний опис Києво-Печерської лаври" (1801,1805,1817) митрополита Самуїла Миславського.

Справі розвитку цивільного книгодрукування, розширення тематики видань, зміцнення матеріальної бази друкарні активно сприяв настоятель лаври та митрополит Київський і Галицький Євгеній (Євфімій) Болховітінов (1822-37 pp.). Він забезпечив її новими матеріалами і друкарським обладнанням, закупленим у Німеччині. Значно поповнився, розширився асортимент шрифтів.

Тоді лаврська друкарня випустила унікальні пам'ятки української історичної думки — "Синопсис" (4-е і 5-е вид., 1823, 1836), "Хроніку літописців стародавніх" Феодосія Софоновича, яка доти була відома лише в рукописних списках. На основі давніх літописів і актових документів Є. Болховітінов підготував і видав також свої ґрунтовні наукові праці: "Опис Києво-Софійського собору та Київської ієрархії" (1825), "Опис Києво-Печерської лаври" (1826).

У 1859 р. у друкарні було встановлено парову швидкодрукувальну машину, а в 1863 р. впроваджено хромолітографію. Уже в 1868 р. працювало дві швидкодрукувальні машини, сім ручних друкарських верстатів, три словолитні машини, чотири літографські верстати.

У цей час друкарня виконувала чимало престижних замовлень, зокрема для відомого паризького літографа Лемерсьє. З видань другої половини XIX ст. відомі „Алфавіт духовний" Ісайї Копинського (1877), Євангелії, численні житія святих, требники, акафісти, молитовники, мінеї, окремі хромолітографічні ілюстрації та поштівки з мальовничими краєвидами Лаври і міста Києва. На початку XX ст. видано низку творів: історії церкви, Києво-Печерської лаври та друкарні. Щорічний наклад видань становив 100 тисяч примірників книжок і понад 130 тисяч листівок, молитов. Напередодні революції 1905-07 pp. щотижнево випускалося 20 тис. примірників повчальних листівок і брошур для богомольців. На початку 1917 р. друкарня відсвяткувала 300-річний ювілей із дня виходу своєї першої книжки, до якого замовила ще в 1905 р. професору Київської духовної академії Ф. Титову працю з історії книгодрукування в лаврі. Вийшла у 1918 р. під назвою "Типографія Києво-Печерської Лаври" (частина І).

За тривалий період свого існування друкарня пережила багате драматичних подій. Спершу вона працювала в дерев'яному будинку, що стояв недалеко над крутоярою заолтарною стіною Успенського собору. Під час великої пожежі у Лаврі в 1718 р. він згорів. Через три роки на тому місці було зведено новий кам'яний будинок (спочатку одноповерховий). Згодом його змінили аркбутанами і надбудували другий поверх. Після пожеж 1772 р. і в 1849 р. його ремонтували і відновлювали роботу друкарні Нині споруда знаходиться під охороною держави як пам'ятка архітектури доби бароко.

У січні 1920 р. друкарню націоналізувала більшовицька влада. У 1922 р. приміщення було передане Всеукраїнській Академії наук, у 40-60-х pp.. тут містилися різні установи.

У 1972 р. у Міжнародний рік книги, що відзначався за рішенням ЮНЕСКО, за постановою Уряду республіки будинок було передано новоствореному Державному музею книги і друкарства України, у фонді якого нині налічують близько 56 тисяч одиниць зберігання — книги, періодичні видання, книжкова графіка, зразки друкарського і поліграфічного обладнання, паперу, шрифтів і т. ін. Діюча експозиції (площа близько 650 кв. м) багатоаспектно розкриває історію вітчизняної книги і книжкової справи з часів Київської Русі до сьогодення, у т. ч. трьохсотлітню діяльність друкарні Києво-Печерської лаври.

Музей має два зали, в яких постійно експонуються різноманітні за тематикою виставки, відбувають творчі зустрічі, масові заходи. Храм української книги уже відвідало понад 3 млн. осіб. Багато хто з них залишив захоплені відгуки про свої враження, на зразок: "Тут бачиться і думається по-іншому. Тут за лічений час проходиш щаблями століть".

 

Микола ГЛАМАЗДА,

заступник директора

Державного музею книги і друкарства України,

Газета «Університет «Україна», №10-11, 2003

автор: Микола Гламазда, заступник директора Державного музею книги і друкарства України

видання: Газета «Університет «Україна», №10-11, 2003, час видання: 2003


27/02/2010