Було колись: запорожці вміли панувати

Було колись: запорожці вміли панувати

 

Початки козацтва як окремої групи населення важко встановити. В ті часи, коли Україна знемагала від татарських нападів, енергійні сміливі люди вирушали у степ, на "уходи" — полювати на дикого звіра, займатися рибальством, збиранням меду диких бджіл. Ці люди поступово об'єднувалися у ватаги, групи, які спільно полювали, а в разі потреби нападали на татар, відбиваючи у них "ясир" і награбовану худобу. Степові "промисли" давали велику користь, але вимагали багато завзяття, витривалості і відваги. Перші історичні згадки про козаків та їхні курені відносяться до XII ст.., потім 1469 р. Однак, точно відомо, що в середині XVI ст. у 1556 р. волинський князь Дмитро Вишневецький побудував першу Січ на острові Хортиця, звідки козаки здійснили перші успішні походи проти турків, в їхні володіння в пониззі Дніпра.

Козацький дух починав гартуватися в тяжкі години України, коли її землі шматували литовські, польські, угорські, турецькі і татарські феодали. Їхні війська топтали українські чорноземи, плюндрували нашу культуру, знищували населення. Геополітичне становище України, її казкові природні багатства були упродовж тисячоліть причиною того, що вона постійно була осереддям нещадних потужних ударів агресорів із усіх кінців світу. Український народ створював власні збройні сили для захисту рідної землі, щоб захиститися від загарбників, які намагалися поневолити його.

Українське козацтво, його духовна та військова "колиска" — Запорізька Січ — найглибше втілили в собі свободолюбний національний дух українців, піднісши його у багатьох відношеннях до світових висот. Козацтво складалося з людей, які над усе цінували волю. Слово "козак" у перекладі з тюркської мови означає "вільна людина". Козаками називали тих, що "холопства не витримали і пішли в козаки" (Б. Хмельницький). До їх лав вступали найсміливіші, наймужніші, найшляхетніші люди, які витримували труднощі військового життя, далеких походів, прирікаючи себе на ризик і смерть.

Значна частина сучасної молоді має поверхове і спрощене уявлення про українське козацтво як лише про людей-воїнів. Насправді козацтво України було не тільки військовим, а й соціальним, політичним, державним, культурним, психологічним явищем. Багатогранною була діяльність козаків як звитяжних воїнів, захисників прав народу, вільнолюбних громадян, політичних і державних діячів, дбайливих господарів землі, досвідчених хліборобів, творців високого мистецтва, турботливих членів сім'ї, мудрих вихователів дітей.

Під захистом могутніх збройних сил козацьких держав — Гетьманської України і "козацької християнської республіки" (М. Костомаров) — Запорізької Січі, відбувалося велике українське Відродження (XVI — перша половина XVII століття). Бурхливо розвивалися економіка, культура, наука, формувалась національна система освіти і виховання. Густа мережа січових, козацьких, братських, монастирських, церковних та інших типів шкіл покрила всю територію України. Виникали навчально-виховні заклади суто європейського зразка, що давали ґрунтовну підвищену і вищу освіту — колегіуми, перші вітчизняні академії — Києво-Могилянська (1515 p.), Острозька (1576 р.). У ті часи майже все населення України, навіть дівчата і жінки, були грамотні. Козацтво — це незламне осереддя етносу, гранітне ядро нації.

Запорізька Січ була не просто військовим орденом, який, на відміну від інших подібних угрупувань, як скажімо, ордени хрестоносців, тевтонців, єзуїтів тощо, ніколи не мав ніяких агресивних, загарбницьких пожадань, а був справжньою, з одного боку, гуманною і демократичною державою, з іншого, добре загартованою і вишколеною армією, яка захищала свої землі, свободу, своїх громадян. Запорізька Січ мала всі державні функції — збройних сил, міждержавних зносин, адміністративно-судової влади, господарської, економічно-фінансової, торговельної та іншої діяльності, культури, освіти.

Козаки знали про ті державні формування, які створили наші предки, наприклад, в епоху Трипільської культури, в княжу добу та ін. Беручи приклад зі своїх предків-державотворців, козацька еліта доклала зусиль до того, щоб у нових історичних умовах, ускладнених агресією сусідніх держав, будувати і зміцнювати власну національну державу як наймогутніший гарант повноцінного життя і розвитку рідного народу.

Виховані в дусі згуртованості та єдності, вірності державотворчим процесам своєї минувшини, козаки усвідомлювали історичну місію рідного народу — самовизначитись як національна окремішність, тобто як самобутня спільність людей, що має однакові природні, психологічні, історичні, економічні, культурні, етнографічні особливості, споконвіку проживає на спільній території, має єдину мову, характер, духовність.

Величезна історична заслуга козацтва у виробленні стратегії і тактики національно-державницької діяльності: народ, який активно захищає свої права, свою землю, не можна перемогти, перетворити на раба.

На наших землях із трипільських часів у центрі уваги і пошани стояла вільна, незморена людська особистість. Ця традиція досягла свого апогею в козацькі часи. Повна особиста свобода свого народу, незалежність рідного краю були сутністю світовідчування й самосвідомості козака-запорожця. Саме на Запорізькій Січі вперше у світі були вироблені основні принципи народовладдя. Вони були реалізовані у практичному житті багатьох сотень тисяч людей, функціонували протягом кількох століть і були записані на скрижалі першої на нашій планеті демократичної Конституції українського гетьмана Пилипа Орлика (1710 р.). У ній вперше в історії світового законодавства було сказано про пріоритет особистості і законів, що їх охороняють. Те, про що лише мріяли мислителі всіх часів і народів, починаючи із Сократа, Платона і закінчуючи нашими національними мислителями Сковородою і Юркевичем, повнокровно витворилося в українській реальності.

У козацькому братстві владарював принцип верховенства вічового права. Усі найважливіші справи в січовому середовищі вирішувалися на козацьких радах курінних, паланкових, кошових. Всі рішення приймалися простою більшістю голосів. Панував суворий принцип виборності козацької старшини і всіх інших посадових осіб. Вищим органом законодавчої влади була загальна військова Рада, яка вирішувала найважливіші внутрішні питання, наприклад, розподіл земельних угідь, а також зовнішні, зокрема, питання війни і миру. Вища виконавча влада гетьман, кошовий отаман обиралися на Раді. На Січі існувало також незалежне судочинство.

Майже у кожного народу є певна соціальна група, прошарок суспільства, який із найбільшою силою втілює у собі і виражає національний дух, національну психологію. В українців такою суспільною верствою були запорізькі козаки, українське лицарство. В їхньому характері, в їхній душі з дивовижною силою і яскравістю вирізьбилися національні риси, що становили індивідуальне єство кожного українця.

Розкутість особистості в умовах козацької вольниці, відсутності авторитарних владних структур, демократичний лад козацької республіки, духовна наснаженість її буття були тим горнилом, в якому виховувалися могутні, титанічні характери, залізна воля, ясний гострий розум, пильна увага до навколишнього світу, всебічна обдарованість і талановитість, колоритна, влучна, по-народному соковита українська мова. А схильність до розмірковування, філософсько-споглядацького світосприймання у мирний час сприяли масовій появі у козацькому середовищі народних мудреців і мислителів, що осягали думкою глибинні підвалини світобудови й суспільного життя. З їхнього числа формувався унікальний в історії людства лицарський орден козаків-характерників, запорожців-чаклунів, що володіли астральними, утаємниченими знаннями.

Дослідження і розкриття високого рівня сформованості в українських козаків вольових зусиль, уміння керувати собою у будь-яких життєвих ситуаціях і втілювати в життя мрії, надії в ім'я підвищення добробуту рідного народу, його культури, духовності сприятиме значному поліпшенню виховання підростаючих поколінь українців, їхнього громадського загартування.

Смертельна небезпека, безперервні походи і жорстокі битви, аскетичне життя виховували в них могутній характер і титанічну волю. Тому й не дивно, що й досі багатьом дослідникам ще не вдалося до кінця розкрити дивовижний феномен козацтва, що виконувало немислимої складності бойові завдання.

До світлих сторінок характеру запорізьких козаків належали благодушність, щедрість, безкорисливість, вірність у дружбі, яку так високо цінували на Січі (звичай бойового побратимства), глибока повага до старих, турбота про козацьких молодиків, джур. Особливо вражала їхня простота і невибагливість у побуті, байдужість до розкоші. Часто лікувалися горілкою і золою, до ран прикладали розтерту зі слиною землю. Байдужі до майнового багатства, життєвих вигід і зручностей, запорожці водночас ставили високі естетичні вимоги до свого святкового одягу, до художнього оформлення своєї зброї, збруї коня. Тому козак завжди викликав захоплені погляди селян і міщан. Це враження посилювалося фізичною красою козака, його чоловічою вродою, міццю тіла, картинністю постави. А що вже говорити про красу його душі! Одухотвореність обличчя, розум, що світився в кожному слові, щире вболівання за свою свободу і незалежність, начитаність і красномовство, знання інших мов, шляхетність вчинків — усе це було об'єктом замилування, захоплення.

Великий вчений-дослідник Д. Яворницький зазначив, що в якостях запорозького козака відбилися суміш добропорядних і деяких негативних вад, що склалися через специфічне життя козаків у стані постійної війни, яку козак розглядав як головне ремесло. Козаки були безпощадними у ставленні до ворогів, але й добрими друзями, вірними товаришами між собою. Над усе вони любили волю, віддаючи їй перевагу перед смертю. Навіть коли козаки випивали, вони не були схожі на тих п'яниць, котрі пропивали свої душі. „Лицар як зазначав Д. Яворницький, навіть у пиятиках залишався лицарем".

Козацькі лицарі успішно розвивали народні естетичні смаки, погляди, уподобання. Чари української природи, краса побуту, високість ідеалів сприяли витонченому сприйманню дійсності, формуванню бажання жити за законами краси.

Козаки довели, що належать до великого українського народу, культура, духовність якого постійно розвиваються. Вони піднесли на високий щабель лицарську духовність, яка стала вершиною народної духовності, створили специфічну систему навчання і виховання, яка донесла предкам через віки високу волелюбність, нескореність духу, які завжди жили у народі.

Загалом козацька доба створила багатогранну, глибоку духовність, основними складовими якої були лицарська мораль, характер, національна свідомість, етика й естетика, національно-державницький світогляд і висока шляхетність помислів, дій та вчинків. Ідейно-моральний, емоційно-естетичний потенціал лицарської духовності став непохитним підмурком не лише козацької, а й усієї української національної системи освіти і виховання.

 

Григорій КНЯЗЮК,

старший викладач

кафедри української мови та літератури,

Газета «Університет «Україна», №12, 2003

автор: Григорій Князюк, старший викладач кафедри української мови та літератури

видання: Газета «Університет «Україна», №12, 2003, час видання: 2003


27/02/2010