Безпека життєдіяльності журналістів в умовах надзвичайних ситуацій

Безпека життєдіяльності журналістів в умовах надзвичайних ситуацій

 

Як повинен поводитися журналіст у зоні надзвичайних ситуацій (бойових дій)

Щоб уникнути непорозумінь при перетині блокпостів журналістами, рекомендується:

- не під'їжджати до блокпосту на великій швидкості, повільно об'їжджати його і зупинятися на першу вимогу;

- завжди мати при собі паспорт, акредитацію та посвідчення організації, яка вас направила в зону конфлікту, документи, що підтверджують мету прибуття. А якщо ви – водій, то завжди повинні бути водійські права та довіреності;

- не тримати руки в кишенях або у відкритих сумках;

- не фотографувати на постах і не проводити відеозйомку без відповідного дозволу старшого офіцера;

- сприймати з розумінням і спокоєм відмову пропустити вас через блокпост, на це є об'єктивні причини збереження вашої безпеки;

- не ставити питання про кількість у підрозділі бойової техніки, бійців і командирів, які використовуються укріплення;

- бути ввічливими та доброзичливими, не сваритися, не кричати, не використовувати зайвої жестикуляції, не посилатися на вашу журналістську недоторканість і вседозволеність. Якщо на посту, на вашу думку, відбувається щось неординарне, не давати волю почуттям, бути уважним і виконувати всі вимоги та рекомендації.

Посадові особи мають право в зоні проведення військових дій:

- здійснювати особистий огляд фотожурналістів, огляд фото- і відеотехніки, яка у них є, транспортних засобів та вантажів, які ними перевозяться;

- тимчасово обмежувати або забороняти рух транспортних засобів без пояснення причин на вулицях і дорогах, не допускати транспортні засоби на окремі ділянки місцевості та об'єкти.

Журналістам забороняється входити (проникати) без відповідного дозволу посадових осіб у житлові та інші приміщення, на земельні ділянки, що належать громадянам, під час запобігання терористичного акту і при переслідуванні осіб, підозрюваних у вчиненні такого акту.

Забороняється використовувати у службових цілях засоби зв'язку і транспортні засоби, в тому числі спеціальні, що належать громадянам, підприємствам, установам та організаціям без їхньої на те згоди.

1. Підготовка журналіста до виконання професійних завдань у зоні екстремальної ситуації.

Початковим етапом, що передує самому завданню, є підготовка журналіста до його виконання. Вивчення матеріально-технічної бази і театру подій є життєво важливими основами. Головним моментом під час підготовки до виконання завдання є забезпечення безпеки. Найчастіше, виконуючи завдання в зоні бойових дій, журналісти наражаються на смертельну небезпеку.

Вивчення правових норм, що регламентують роботу журналіста в зоні бойових дій, а також отримання акредитації. Приступаючи до виконання завдання, журналіст повинен знати всі існуючі законодавчі акти, що регулюють його професійну діяльність, починаючи з положень, визначених українським законодавством і закінчуючи положеннями Гаазьких конвенцій.

Служба безпеки України на своїй офіційній сторінці наводить основні положення Закону України «Про боротьбу з тероризмом»:

• у районі проведення антитерористичної операції контакти із представниками засобів масової інформації здійснюють керівник оперативного штабу або визначені ним особи.

• Законні вимоги учасників антитерористичної операції є обов'язковими для громадян і посадових осіб.

• Забороняється поширення через засоби масової інформації або в інший спосіб інформації, яка:

  • розкриває спеціальні технічні прийоми і тактику проведення антитерористичної операції, містить дані про місцезнаходження операції;
  • може утруднити проведення антитерористичної операції і (або) створити загрозу життю та здоров'ю заручників та інших людей, які знаходяться в районі проведення зазначеної операції або за його межами;
  • має на меті пропаганду або виправдання тероризму, містить заклики до вчинення терористичних актів або висловлювання осіб, які чинять опір чи закликають до опору проведенню антитерористичної операції;
  • містить дані про предмети та речовини, які безпосередньо можуть бути використані для вчинення актів технологічного тероризму;
  • розкриває дані про персональний склад співробітників спеціальних підрозділів та членів оперативного штабу, які беруть участь у проведенні антитерористичної операції, а також про осіб, які сприяють проведенню зазначеної операції (без їх згоди).

• На території табору поселення забороняється проводити зйомки без попередньої згоди з керівництвом.

• Переміщатись по території табору поза визначених відповідальним за розміщення журналістів місць без попереднього узгодження вкрай небажано.

• Всі дії працівників ЗМІ на території проведення АТО погоджувати із представниками прес-групи та керівником оперативного штабу антитерористичної операції;

Основи пересування журналіста у зоні бойових дій визначені у заяві прес-центра АТО від 1 грудня 2014 року. Від цього часу журналістів не пускатимуть у зону бойових дій без супроводу військових. У зв'язку з активізацією диверсійних груп противника, що "полюють "на представників українських ЗМІ, відтепер виїзди журналістів будуть проводитися в супроводі військових.

Основні правові моменти щодо перебування журналіста у зоні бойових дій викладені в положеннях Гаазьких конвенцій 1907, 1929 і 1949 років, додаткових протоколах до Женевських конвенцій, прийнятих у 1977 році Генеральною Асамблеєю ООН.

Залежно від того, яким виявиться рішення журналіста, бути закріпленим до військової частини чи ні, до нього застосовуються різні правила ведення війни. Варто відзначити, що журналіст, який має повний перелік документів, що дають право на роботу в зоні бойових дій, одягнений у військову форму, з юридичної точки зору стає службовцем тієї військової частини, разом із якою він пересувається. Згідно з нормами міжнародного права журналіст є цивільною особою.

Статус військовополоненого може надавати певні переваги. Закон вимагає, щоб військові утримувалися у в'язниці, віддаленій від проведення бойових дій, отримували їжу та медичну допомогу, щоб із ними публічно поводилися як із полоненими. Військовополонений не може бути звинувачений у шпигунстві або у вчиненні цивільних злочинів.

Журналісти також мають право висвітлювати збройні конфлікти і як у ролі цивільних осіб, які працюють незалежно від будь-яких збройних формувань. Закон забороняє будь-яким військам стріляти в цивільних осіб, у тому числі і в журналістів. Однак, незалежні журналісти наражаються на певні ризики. Журналісти, затримані під час роботи поодинці, можуть бути звинувачені у скоєнні цивільних злочинів (таких як шпигунство) і можуть стати потенційними об'єктами поганого чи навіть принизливого поводження в місцях ув'язнення цивільних осіб.

2. Підготовка з питань безпеки.

Досить поширеним явищем є тренінги та семінари з безпеки виконання завдань у зоні бойових дій. У розпорядженні українських журналістів є розроблений у 2007 році незалежною медіапрофспілкою України «Довідник безпеки журналістів» - самоохоронник у гарячих точках і при громадських заворушеннях. 19 грудня 2014 року в Києві відбулася презентація посібника по взаємодії журналістів із працівниками міліції під час масових заходів. Він був виданий за сприяння українського представництва ОБСЄ. Дотримання особистої безпеки з орієнтацією на ризики пов'язані з військовими діями і веденням репортажу з поля бою. Окрім семінарів потужним інструментом для передачі інформації та особистого досвіду прямо із зони АТО стала платформа «Facebook». Дуже багато журналістів публікують звіти, репортажі, практичні поради і просто роздуми у себе на сторінках у Facebook у режимі реального часу.

3. Спорядження і засоби захисту.

Журналісту потрібно бути повністю екіпірованим відповідно до конкретної ситуації, в якій він опинився. В екстремальних ситуаціях екіпірування може включати захисний одяг, детектори, прилади GPS навігації, засоби зв’язку, медикаменти, що захищають від можливого впливу біологічних, хімічних або ядерних речовин. У зонах бойових дій у комплект може входити бронежилет максимального класу, здатний витримати постріл із потужної гвинтівки, а також військовий шолом. Варто зауважити, що при використанні бронежилета й / або каски, а також захисного одягу потрібно використовувати знаки розрізнення, що чітко дають зрозуміти представникам ворожої стороні, що ви – журналіст, а не комбатант. В ролі знаків відмінності можна використовувати нанесення білою та жовтою фарбою надписів «PRESS» або «TV» на бронежилеті і шоломі. Деякі українські журналісти, що мали досвід виконання завдань у зоні АТО, наголошують на тому, що визначення себе як журналіста методом вдягання яскравого жилету чи просто написами «PRESS» або «TV» грає проти самих же журналістів. При виборі бронежилета слід звернути увагу, що більшість сучасних бронежилетів, здатних захистити від потрапляння кулі від штурмової або снайперської гвинтівки, досить масивні і вимагають достатніх фізичних навичок для їх носіння. Габаритні бронежилети з високим або максимальним ступенем захисту мають низку недоліків. Через свою вагу (часом до 20 кг) вони обмежують журналісту пересування і не дозволяють міняти зручні позиції. Тому, якщо журналіст виконує завдання не в зоні безпосередніх бойових дій, а в зоні цивільних хвилювань, слід розглянути варіант використання більш легких і компактних бронежилетів, здатних захистити від ножових поранень, гумових куль та інших дрібних поранень. До того ж такий бронежилет легко приховати під одягом. Під час виконання завдання в зоні цивільних хвилювань слід уникати використання відмітних знаків демонстрантів (бунтівників), таких як балаклави, протигази, респіратори тощо.

При виборі особистих речей, які журналістові належить узяти з собою, слід керуватися особливими критеріями відбору. Кожен предмет повинен відноситься до переліку речей першої необхідності, до того ж повинен мати низку властивостей: зносостійкість, практичність, легкість, компактність, непомітність. У першу чергу потрібно орієнтуватися на кліматичні і погодні умови, які очікуються в зоні проведення завдання. Потрібно передбачати засоби захисту від сонця, вітру, дощу, холоду. Важливим моментом є вибір взуття. В жодному випадку не можна вибирати для завдання нову пару взуття, тому що це може призвести до натирання ніг і обмеження мобільності. До того ж нова пара взуття, як і помітний одяг, можуть стати приводом для пограбування або навіть вбивства з метою заволодіння певними речами. Готуючись до завдання, журналісту потрібно зважувати всі вихідні умови, щоб у підсумку зробити правильний вибір на користь необхідного спорядження.

Служба безпеки України на своєму сайті наводить рекомендації щодо екіпірування журналіста, який працює в «гарячих точках»:

• засоби індивідуального захисту (бронежилет, каска);

• два мобільних телефони, акумулятор для їх підзарядки та, бажано, рації;

• аптечка або медична сумка, якими слід уміти користуватись;

• додаткові батареї та акумулятори для техніки;

• альтернативний знімальний пристрій, який був би портативним, оскільки не завжди можна дістати велику камеру;

• другий мобільний телефон простої моделі з потужним акумулятором;

• комплект запасного одягу (актуально для телевізійників – для запису стендапа, якщо основний одяг зіпсувався);

• ліхтарик (краще з можливістю інфрачервоного підсвічування, тому що в деяких ситуаціях заборонено використовувати пряме світло);

• складаний ніж (може використовуватися для великої кількості потреб, у крайньому разі як засіб самооборони. Жодної іншої зброї брати з собою не потрібно, це лише погіршить становище журналіста);

• GPS у мобільному телефоні (при цьому вимкнути геолокацію);

• паперова карта – на випадок, якщо не буде зв’язку, крім того, при спілкуванні із солдатами зручніше користуватися звичайною картою);

• альтернативна копія даних (приховані флешки, жорсткий диск – але при цьому оригінальну записану версію не треба видаляти з носія, інакше ті, хто буде обшукувати, можуть запідозрити, що вона десь іще є);

• спальник;

• дощовик;

• бронежилет;

• каска;

• вологі серветки (щоб очистити руки перед їжею);

• аптечка (в ній має бути все необхідне для надання першої медичної допомоги – але важливо не просто мати це з собою, а вміти нею користуватися. Тому журналістам важливо пройти курси надання допомоги);

• цигарки (навіть якщо журналіст не курить, пачка чи блок сигарет може стати в нагоді, коли потрібно буде налагодити комунікацію з військовими чи іншими людьми).

4. Обробка і вивчення інформації про майбутньому завданні.

Журналіст перед відправленням на виконання завдання в умовах потенційної небезпеки зобов'язаний максимально вивчити наявну інформацію про регіон, куди він відряджений, вивчити карту місцевості, а також повинен мати уявлення про геополітичну та економічну ситуації, політико-географічний устрій, релігійні уподобаннях жителів даного регіону, моральні та етичні норми. Ретельне вивчення регіону майбутньої роботи – запорука безпеки. Більшість корисної інформації можна почерпнути з періодичних видань загальної тематики, з різних академічних джерел, медичних рекомендацій, а також із повідомлень про порушення прав людини і свободи преси з урядових та неурядових джерел. Базову інформацію про місцеву культуру та традиції можна отримати зі звичайних путівників по країні.

У цілому журналіст повинен володіти максимальним набором загальних знань про регіон, мати уявлення про театр виконуваної роботи, а також вивчити будь-яку корисну інформацію, здатну вберегти журналіста від позаштатних ситуацій. Основним же є вивчення та розуміння передумов збройного конфлікту (якщо завдання виконується в місцях бойових дій) або історії аварії (якщо завдання виконується в зоні стихійних лих або техногенної катастрофи. Типова фраза «я – журналіст, у мене немає зброї» дасть зрозуміти, що ви не є потенційною загрозою для супротивника, і може врятувати життя. Також для щоденного спілкування з місцевим населенням знадобиться знання мови, до того ж такий підхід допоможе викликати повагу серед місцевого населення, полегшить отримання від нього потрібної для вас інформації і мінімізує можливість потенційної агресії з його боку.

Перед тим, як розпочинати роботу, журналіст зобов'язаний максимально підготуватися до виконання завдання як у технічному (підготовка аудіо-, відео-, фототехніки, навігатори і т.д.), так і в теоретичному плані.

5. Маршрутний лист.

Перед відправленням журналістом повинен бути розроблений маршрут і часовий графік пересування із прив'язкою до географічної карти та карти автомобільних доріг. Також даний графік повинен бути узгоджений із графіком виходу на зв'язок із редакцією, що у свою чергу надає змогу на своєчасну реакцію редакції на подальше вживання заходів у разі не виходу журналіста на зв'язок.

Складання маршруту передбачає чітке позначення місць, які журналіст планує відвідати, та планом пересування між ними. Слід урахувати, що, якщо такі пункти розташовані в зоні бойових дій, слід керуватися правилами безпеки під час пересування між ними. Потрібно розглянути можливості пересування організованими колонами, бажано в супроводі захищеного транспорту або бронетехніки. Якщо такої можливості немає, потрібно передбачити можливість пересування по місцевості із провідником. Також провідник знадобиться в умовах пересування по складній місцевості, що виникла в результаті стихійного лиха чи техногенної катастрофи.

Якщо в зоні бойових дій журналісту доводиться працювати на кожній зі сторін опонентів, слід опрацювати спеціальний маршрут із точкою переходу з однієї сторони фронту на іншу, попередньо узгодивши це питання із представниками обох сторін конфлікту. Найважливішим моментом в опрацюванні маршруту є наявність місць можливої евакуації із зони екстремальної ситуації.

6. Підготовка документів.

До початку виконання завдання потрібно вкрай уважно підготувати необхідні документи. Перше, що знадобиться будь-якому журналісту при виконанні завдання, – журналістське посвідчення, а також посвідчення особи. На території України основним посвідченням особи є внутрішній паспорт, наявності якого буде достатньо для виконання завдань на території України. За межами України знадобиться паспорт міжнародного зразка. Головним документом для допуску журналістів у зону АТО є прес-карта, яку спеціально запровадили Міноборони та Генштаб.

Порядок отримання акредитації:

Кожному журналісту, який виявив бажання працювати у зоні надзвичайних ситуацій, пропонується оформити персональну магнітну картку. Для того, щоб отримати картку, журналіст повинен зробити декілька кроків:

Крок 1

Якщо представник ЗМІ вже був акредитованим СБУ* за останні 6 місяців, то, зателефонувавши за номером: +380634471557, можна підтвердити наявність акредитації та домовитися про зручний день для отримання картки.

Крок 2

Отримати картку в ЗОНІ надзвичайних ситуацій після підтвердження акредитації можна, звернувшись до прес-центру, або можна отримати картку в Міністерстві Оборони України.

Крок 3

Повідомляти про плани зйомок прес-офіцера АТО до 18:00 попереднього дня для більш швидкого доступу на військові об’єкти.

Картки діятимуть не більше, ніж 6 місяців, та видаватимуться лише акредитованим у СБУ журналістам.

Крім журналістського посвідчення, посвідчення особи, а також прес-карти журналісту знадобиться бланк редакційного завдання з докладним описом, документи про відрядження встановленого зразка. Також в екстрених ситуаціях можуть стати в нагоді рекомендаційні листи від імені людей, які мають авторитет у місцевості, де виконується завдання, посвідчення організацій, членом яких є журналіст, у тому числі міжнародних. До переліку необхідних документів можна віднести страховку, яка є обов'язковою умовою при виконанні завдання.

Важливою умовою підготовки документів є їх досконале вивчення. Ретельно підготувавши і вивчивши всі документи, журналіст робить ще один крок на шляху до мінімізації шансів виникнення нештатних ситуацій.

7. Специфіка роботи в зоні надзвичайних ситуацій.

Завдання, які стоять перед журналістом у зоні надзвичайних ситуацій, мало чим відрізняються від звичайних редакційних завдань. Це збір інформації та підготовка матеріалів для їх публікації на газетній або журнальній смузі, передача в телеефір. Однак, підготовка матеріалу в екстремальній обстановці, на тлі постійної загрози життю і здоров'ю військового журналіста, створює особливі умови, що разюче відрізняються від умов роботи будь-якого іншого журналіста. Узагальнюючи досвід військової журналістики можна виділити кілька основних особливостей роботи в умовах бойових дій.

Найчастіше ситуація, яка складається в зоні надзвичайних ситуацій, не дозволяє або обмежує значною мірою отримання необхідної інформації журналістом. До таких обмежень можна віднести навмисні дії з боку представників протиборчих сторони, які з тих чи інших причин не зацікавлені в об'єктивному представленні реальної ситуації, а також обставини, що не дозволяють журналісту вести нормальну роботу, до яких можна віднести безпосереднє протікання бою, руйнування або наслідки техногенної катастрофи чи стихійного лиха. У випадку з техногенною катастрофою, що виникла з вини некомпетентності управлінських органів, влада може прагнути применшити масштаб того, що відбувається, з метою часткового або повного уникнення свої відповідальності. Внаслідок обмежень, що виникають на шляху журналіста, представникам ЗМІ доводиться задовольнятися в підготовці матеріалів тими джерелами інформації, які доступні у сформованих обставинах, збирати матеріали по крупицях, спираючись на розповіді очевидців, чутки та особисті враження від побаченого.

8. Багаторівнева перевірка достовірності одержуваної інформації.

Найчастіше з метою дезінформації та спотворення реального стану речей журналістам свідомо надається помилкова інформація. Тому основним із правил фільтрації інформації, отриманої в таких ситуаціях, є перевірка даних як мінімум із двох різних джерел. Отримуючи та поширюючи неперевірену інформацію, журналіст ризикує стати рупором навмисної дезінформації, що часто поширюється для дезорієнтації супротивника.

Потрібно вчитися співставляти офіційну інформацію і ту, яку подають неурядові організації, що мають, як правило, своїх інформаторів і свої методики підрахунку. Всупереч усталеній думці оцінки державних організацій зазвичай виявляються точнішими, хоча в бойових умовах і прийнято перебільшувати втрати супротивника і применшувати свої для підняття бойового духу армії і збереження спокою серед цивільного населення.

9. Оперативність у виконанні поставлених завдань.

Журналіст, який працює в умовах надзвичайних ситуацій, повинен володіти вмінням працювати максимально оперативно, приймаючи рішення й обробляючи інформацію, що надходить у найкоротший час, використовуючи всю повноту арсеналу журналістських жанрів. Це вміння включає в себе вміння абстрагуватися від несуттєвих фактів, майстерність відбору значущих фактів, їх точну й емоційно насичену інтерпретацію, постановку проблеми і бачення шляхів її вирішення.

У світі сучасних технологій поняття оперативності в журналістиці немислиме без хорошого технічного оснащення. Наявність портативного комп’ютера дозволяє перекидати фотографії з карт пам'яті фотоапарата, а також писати короткі фронтові нариси, а то й цілі репортажі. Наявність модему для бездротового Інтернету або навіть супутникового зв'язку дозволяє передавати інформацію в редакцію (або публікувати на персональних сторінках у соціальних мережах або блогах) у найкоротші терміни.

10. Об'єктивність і неупередженість.

Журналістам, що мають патріотичні настрої, складно утримуватись від засуджуючих думок. Але не варто забувати, що журналіст зобов'язаний за будь-яких обставин залишатися об'єктивним у поданні інформації, незважаючи на свої політичні, релігійні, патріотичні й інші переконання, бути неупередженим і незаангажованим. Це головний принцип редакційної політики подібного роду, один із найважливіших редакційних принципів у роботі журналістів.

Кожна людина є носієм тих чи інших моральних установок, і журналісти в цьому сенсі не виняток. Однак, пристрасті не можуть бути причиною явної необ'єктивності. Правда, висвітлена в інтересах того, хто пише, не буде адекватно сприйнята глядачем або читачем, хоч би як талановито матеріал не був підготовлений. Тим більше, якщо йдеться про ситуації, пов'язані з людським горем.

11. Оцінка наслідків.

Матеріали, що відображають події в зоні екстремальної ситуації, найчастіше несуть важке навантаження. Тому, пропонуючи матеріал для публікації (або безпосередньо публікуючи), журналіст зобов'язаний оцінювати можливі наслідки своїх публікацій. Принцип «не нашкодь» повинен контролювати природне бажання журналіста негайно повідомити читачам і глядачам про побачене і почуте. Почуття міри повинно бути присутнім і при показі сцен насильства, бойових дій, наслідків стихійних і техногенних катастроф. Це особливо важливо, коли йдеться про міжнаціональні та міжетнічні конфлікти, коли кожне необережне слово, передане в ефір або надруковане на газетній шпальті, може викликати новий сплеск насильства.

Незважаючи на це, саме трагедії і демонстрація насильства найбільше приваблюють читачів, а переважна більшість видавництв спекулюють на цьому, вимагаючи від кореспондента сенсаційних матеріалів. У цій ситуації присутній свого роду парадокс, коли читач бажає бути поінформований про подробиці катастрофи або військові зіткнення, але в той же час не має бажання знати про «незручні» факти і подробиці. Матеріали, що показують жорстокість і безглуздість спровокованих трагедій, у першу чергу покликані запобігати в майбутньому подібним подіям, тим не менше, найчастіше саме ці публікації викликають найінтенсивнішу критику на адресу фотожурналіста і видавництва.

12. Небезпека під час виконання завдань у зоні надзвичайних ситуацій.

Міжнародна федерація журналістів заявляє, що однією з причин загибелі журналістів у 2014 році стали "бездумні атаки" на журналістів та працівників ЗМІ у конфліктних зонах в Україні. На Донбасі, де триває конфлікт, загинуло сім журналістів. Серед них – італієць Андреа Рокеллі та його перекладач Андрій Миронов, російські тележурналіст Анатолій Клян та фотограф Андрій Стенін, а також працівники ЗМІ з Донецька.

Досліджуючи причини і наслідки цієї сумної тенденції, напрошуються очевидні висновки відносно того, чому журналісти стають мало не головною мішенню на полі бою. Жоден із супротивників не зацікавлений у тому, щоб засоби масової інформації отримали об'єктивну інформацію про причини, характер і мету конфлікту. А саме вдалий знімок, зроблений на полі бою, здатен впливати на перебіг подій, вражати свого читача, викликати обурення. Інформація, як і пропаганда, стала зброєю. У цьому твердженні полягає певна двозначність. Ризик і самовідданість винагороджуються, але жодна зі сторін конфлікту не хоче свідчень своєї жорстокості. Все більше відбувається битв без дотримання будь-яких правил, все більше етнічних чисток, насильства, вбивств беззахисного населення. Все це фіксують журналісті, які хочуть отримати документальні свідчення подій і заслужену славу. Журналіст, що прямує в зону бойових дій, повинен повністю усвідомлювати потенційну смертельну небезпеку. Важливим моментом для запобігання можливості виникнення критичних ситуацій є відпрацювання комплексу дій. Сумною рисою в роботі українських журналістів у зоні бойових дій, яка погіршує значною мірою ситуацію із заходами безпеки під час виконання завдання, є мізерне матеріально-технічне забезпечення, що надається журналісту за місцем роботи. Враховуючи наведені факти потенційної смертельної небезпеки, виникає питання про те, чи варто так ризикувати життям заради виконання завдання.

13. Посттравматичний стресовий розлад ПТСР.

Журналіст, як і будь-який із учасників активних військових зіткнень, будь то військовослужбовець, медик чи звичайний громадянин, що опинився в зоні бойових дій, знаходиться під впливом чинників, здатних викликати розлади психіки, такі як почуття страху, депресія, які згодом можуть перерости у посттравматичний стресовий розлад. Велика кількість циклічних трагічних подій, постійне споглядання і документування смерті, робота в умовах поставлених нереально здійсненних задач та термінів здачі матеріалу, полон і навіть тортури часто призводять до психологічних і фізичних розладів здоров'я журналіста.

Події, які доводиться переживати журналісту в зоні екстремальних ситуацій, дуже відрізняються від усього попереднього досвіду, тому організм людини відповідає на них бурхливою негативною реакцією. Нормальна психіка в такій ситуації природно прагне пом'якшити дискомфорт: людина в такій ситуації намагається знайти полегшення в алкоголі або наркотиках. Основними ж ознаками хвороби є депресія, небажання приймати допомогу, галюцинації, підозріле збільшення проблем на роботі і в сім'ї. Якщо травма порівняно невелика, то підвищена тривожність та інші симптоми синдрому поступово минають протягом декількох годин, днів або тижнів. Якщо ж травма була сильною, або травмуючі події повторювалися багаторазово, хвороблива реакція може зберегтися на багато років.

14. Основні симптоми та методи лікування ПТСР.

Різні групи симптомів ПТСР:

• нав'язливі спогади про подію;

• зациклення (людина відчуває і / або поводиться таким чином, начебто психотравмуюча подія відбувається знову просто зараз);

• нічні кошмари (або інші речі, що лякають);

• почуття сильного психологічного стресу й напруги, коли людина згадує про психотравмуючу подію;

• інтенсивні фізіологічні реакції при згадці про психотравмуючу подію (прискорене серцебиття, прискорене дихання, нудота, м'язова напруга, посилене потовиділення та інші).

Існує група симптомів, пов'язаних із униканням нагадувань про психотравмуючу подію. Серед них:

• уникнення дій, місць, речей, думок і / або відчуттів, які нагадують про психотравмуючу подію;

• неможливість згадати важливі моменти психотравмуючої події;

• втрата інтересу до життя, апатія;

• відчуття відокремленості від інших людей та емоційної екзальтованості;

• відчуття обмеженості в майбутньому (людина не думає, що проживе нормальне життя, створить сім'ю, зробить кар'єру та інше).

До ще однієї групи симптомів ПТСР належать хворобливі ознаки, що йдуть від збільшеного занепокоєння, тривоги та емоційного збудження. Це, зокрема:

• проблеми зі сном (складності із засинанням; прокидання посеред ночі, інше);

• дратівливість і / або спалахи гніву;

• труднощі з концентрацією / зосередженням уваги;

• гіперпильність/ гіперконтроль;

• відчуття нервозності і швидкої збудливості.

Серед інших симптомів посттравматичного стресового розладу також відзначають гнів, дратівливість, вину, сором, самобичування, відірваність від світу, недовіру до інших, а також думки про суїцид.

Перша допомога – психотерапія, яка в даній ситуації проводиться з метою зміни руйнівних думок, почуттів, типів поведінки, пов'язаних із пережитою психотравмуючою подією.

Лікують ПТСР і медикаментозно. Часто використовуються такі препарати, як анксіолітики (протитривожні) і антидепресанти. Але вони в основному спрямовані на те, щоб вилікувати від захворювань, який супроводжують ПТСР (як, наприклад, у випадку з депресією).

І хоча особливої різниці між ПТСР у військових чи журналістів немає, журналісти мають можливість запобігання розвитку розладу. Постановка реальний завдань і термінів їх виконання, мінімізація контактів із зонами безпосереднього проведення бойових дій, перерви в роботі допоможуть підтримати емоційне і фізичне здоров'я в нормі.

10 помилок у зоні надзвичайних ситуацій (військових дій)!

Ці 10 правил краще не порушувати, якщо ви перебуваєте в зоні військових дій, потрапили під артобстріл, перетинаєте кордон у районі бойових дій, працюєте там журналістом.

1. Не надягайте військовий одяг

Ні в якому разі не можна, щоб вас приймали за військових. Будь-який військовий або людина в камуфляжі – головна мішень на війні.

2. Не надягайте дорогі, яскраві речі

Постарайтеся не привертати зайвий раз їх увагу: невідомо, що для них дорожче – ваше життя чи ваша обручка.

3. Не ховайтеся під найвищою будівлею, щоб сховатися від куль

Ці будівлі помітні і можуть бути орієнтиром для стрілянини. Бажано уникати економічно привабливих для грабіжників місць: бензозаправок, продуктових складів, торгових центрів. Всі ці будівлі – часто друга після військових об'єктів мета для обстрілу. Краще ховатися в зелені, вона погано проглядається снайперами.

4. Не беріть кілька фотографічних сумок

Ваша сумка з фотоапаратурою не повинна важити більше 10 кг. Громіздкі речі сильно ускладнюють пересування і знову ж привертають увагу мародера, а також стануть додатковим об'єктом для снайпера.

Найголовніше, що повинно бути у вашому рюкзаку, це фотоапарат зі змінною оптикою, спалах, карти пам'яті, запасні акумулятори до фотоапарата і спалаху, зарядні пристрої для акумуляторів, картрідер, невеликий нетбук із діагоналлю 10.3 дюйма, необхідний набір медикаментів, засобів, що допомагають зупинити кровотечу (джгут), знеболююче.

Потрібно завжди мати із собою пачку цукру, чорний чай, ложку, виделку, ніж (краще брати розкладний, щоб прикордонники не конфіскували його у вас як холодну зброю), сірники і пляшку горілки (в першу чергу для дезінфекції, у крайніх випадках як знеболююче, якщо більше зовсім нічого немає під рукою), 1,5 літра води, теплу ковдру.

Не зайвим буде, якщо ви йдете з рюкзаком, обернути його білим простирадлом, щоб було здалеку зрозуміло, що це не зброя.

Руки повинно бути завжди видно, тому не ховайте їх у кишені, щоб зайвий раз ніхто не подумав, що ви ховаєте зброю.

5. У жодному випадку не ходіть без документів

Акредитація повинна бути у вас завжди із собою. Бажано (навіть обов'язково) мати жетон PRESSA або ж аналогічний напис на спині і грудях.

Деякі думають, що щось у документах може не сподобатись одній із протиборчих сторін, тому просто не беруть із собою паспорт або водійські права. Насправді відсутність документів викликає куди більше запитань, ніж будь-які відмітки в паспорті.

Крім документів важливо мати при собі або жетон із номером групи крові, або, якщо такої можливості немає, напишіть у своєму паспорті на будь-якій сторінці групу крові – це значно збільшить шанси на порятунок, якщо буде отримано поранення.

6. Не тікайте від військових

Потрібно виконувати накази будь-яких людей у камуфляжній формі, навіть якщо вам не зрозуміло, що це за війська. З тієї простої причини, що вони озброєні. Не сперечайтеся, військовим може здатися, що ви – провокатори, розвідники, хто завгодно.

Дайте зрозуміти, що ви – не учасник бойових дій ні з якого боку, ви журналіст. Тут же не зайвим буде показати всі документи, щоб остаточно розвіяти всі сумніви.

7. Не перетинайте кордон і не їздіть по території на джипах, вантажівках або мікроавтобусах

По-перше, за правилами війни, всі подібні засоби конфіскуються. Будьте готові до цього. Якщо це ваш особистий джип, або Hummer, або інша велика машина, її, швидше за все, конфіскують на першому ж блокпосту, що не важливо, з якого боку. Різниця буде у формі звернення: жорстко у вас його відберуть чи попросять в інтересах батьківщини. Якщо на транспорті є розпізнавальний знак: білий прапор, наприклад, знак, то все це може бути невірно витлумачене озброєними людьми. Просту наклейку можуть сприйняти за логотип угруповання, партії, підпільної організації. Не ризикуйте.

8. Не пересувайтеся вночі

Деякі сподіваються, що в темний час доби легше перетнути кордон або дістатися до потрібного місця. Це не так: вночі стріляють по всіх без винятку. Будь-який підозрілий шум можуть прийняти за дії противника і відкрити вогонь на ураження.

9. Не цурайтеся контактів із іншими людьми, які вас оточують

Взаємовиручка – це обов'язкове явище в умовах надзвичайних ситуацій.

Не зайвим буде сповістити вашому супутникові або напарнику мінімальні відомості про вас (тиск, алергія на медикаменти), яка стане у нагоді лікарям в екстреній ситуації. Особливо це стосується журналістів – для них обов'язковими є жетони. Тим більше, майже завжди виїжджає пара – кореспондент і оператор (фотограф), вони зобов'язані знати групу крові один одного, у кожного повинен бути набір для надання першої допомоги, вони повинні вміти її надавати.

10. Не нехтуйте знанням мови

Обов'язково потрібно знати мінімальний набір висловів на мові будь-якого вашого супротивника. Наприклад, як сказати «я – журналіст, у мене немає зброї». Це в деяких випадках може врятувати життя, особливо якщо ви говорите мовою іншої мовної групи: військові навіть приблизно не зможуть зрозуміти, погрожуєте ви їм або прийшли з миром.

 

Ігор Александров (Конвісер Ігор Олександрович)

автор: Ігор Александров (Конвісер Ігор Олександрович)

час видання: 2017


10/05/2016