Мотивуючі чинники кращого життя в Україні

Мотивуючі чинники кращого життя в Україні

(проблемна стаття)

 

ДОВГАЛЬ Олена,

студентка 4 курсу Білоцерківського інституту економіки та управління

Університету «Україна», м. Біла Церква, Київська обл.,

спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»

 

У сучасних умовах глобалізації життя суспільство характеризується багатьма проблемними моментами, які можна зустріти практично в усіх сферах життєдіяльності людини. Такі принципові зміни призвели до формування нового світосприймання. Сьогодні, здавалося б, бурхливий розвиток науково-технічного прогресу призвів до появи нових технологій, засобів, які значною мірою покращують життя, тим самим даючи змогу реалізувати себе на повну. Незалежність та демократизм покладалися на «нову» українську еліту. І саме тому, що вона почала було створюватися переважно як носій національно-культурних цінностей та ідей, а головне, прислухатися до потреб народу.

Тоді чому ж ми, українці, все більше починаємо нити про несправедливе кошмарне життя, що українській владі плювати на потріскані дороги, брудні вулиці, викручені лампочки з вуличних ліхтарів, перекриті дороги, бо якийсь великий чиновник приїхав?.. Та хоча б узяти звичайний буденний день: хтось проїхав на зелене світло для пішохода, тут перекрили велосипедну доріжку біотуалетами та фруктовими лавками, в автобусі хтось гучно кричить: «Агов, придурок, можеш не навалюватись на мене, і так тісно», в університеті знову по закінченню сесії процвітає корупція, на роботі одні телепні, як при моїх талантах можна з ними працювати, ніхто нічого не розуміє. У більшості на вустах звучить песимістичне: «Залишатись в Україні нема ніякої перспективи…»

Але велика істина полягає в тому, що якщо людям плювати на себе, то чому ж владі не плювати на них? Ми самі себе не поважаємо, то чому ж владі поважати нас? Це ж не влада смітить на вулицях та розмальовує огорожі, ламає дитячі майданчики. Це не Президент викручує лампочки… Ми самі дозволяємо кидати сміття де завгодно… Надати допомогу потерпілому чи викликати «швидку»? Яке там! Краще пройду тихенько повз, ніби я нічого не бачив. Навіщо поважати інших?

Я дійсно починаю замислюватися над усім тим, що трапляється в моєму житті, над тим, що бачу по «Новинах» та читаю в газетах. Це просто жах, до чого ми дійшли! Все! Досить скиглити! Тому що з такими темпами не зміниться нічого. Ні-чо-го! Поки не почнемо діяти. Я вірю, що над цим питанням багато хто замислювався, але, на превеликий жаль, реалізовувати беруться лише поодинокі відчайдухи.

Причому, я хочу сказати не про грандіозні проекти на майбутнє, які перевернуть світ, а саме про вчинки, які перевернуть світ у собі, у сприйнятті реальності та свідомості.

Ми легко можемо перевести бабусю через дорогу, варто тільки захотіти та виявити ініціативу. Поступитися місцем майбутній мамі чи дідусеві з палицею, кидати сміття в урну, а не десь біля неї, здавати на утилізацію енергозберігаючі лампочки та батарейки, перестати купувати так багато поліетиленових пакетів, посадити дерево біля будинку, користуватись автомобілями з меншим двигуном, пропускати пішоходів на дорозі, бути більш увічливим, поблажливішим, отримувати знання, розвиватися та пізнавати світ. Цей список можна продовжувати до безкінечності!

Якщо ми бачимо проблему в суспільстві, яку дійсно під силу вирішити – ти йдеш і вирішуєш. Чому ти повинен? Ти нічого не винен, нікому. А треба було б! Варто бути відданим своїй історії та культурі, своїм предкам, своїй державі, своїм нащадкам, котрим також доведеться тут жити. Мені прикро спостерігати, як більшість людей перетворилися на невиправних індивідуалістів, котрих турбує красива аватарка ВКонтакті, а те, що навколо – сміття та бомжі просять милостиню, − то нічого, то так треба! Дуже шкода, що з дитинства нас не привчили любити та берегти природу, поважати свою історію та культуру, як, наприклад, прививають це в країнах Азії. Мабуть, це і стало причиною таких проблем сучасності…

Також хотіла б зауважити, що з розвитком сучасних технологій, появою Інтернету, мобільного телефона з’явилося не стільки плюсів, скільки мінусів сучасної комунікації та розвитку особистості. А тим часом рівень читання книг безперервно падає – а навіщо воно треба, коли є комп’ютер із телевізором. Незначною мірою це скоригували, створивши електронні книги. Але все одно їх мало хто читає! Паніка! Але ж читання:

  • розвиває мислення;
  • знижує стрес, тому що багатство мови має властивість заспокоювати психіку і позбавляти організм від стресу;
  • збільшує словниковий запас, що в свою чергу підвищує грамотність;
  • надає впевненості, коли дійсно можна висловити свою думку, демонструючи глибокі знання того чи іншого предмета. Оцінка оточуючими такої якості знань значно підвищує самооцінку.

Взагалі знання – це сила, як би банально це не звучало. Відкрийте очі – світ змінюється. Наведіть порядок спочатку в собі, потім у будинку, потім у під’їзді, на вулиці, у місті та, в решті решт, у країні.

Ми звикли твердити, що один у полі − не воїн, тому дуже важко зрозуміти, що один студент, один працівник, хтось один у змозі якимось чином вплинути на країну. Тому потрібно усвідомлювати, що саме відчувши свою важливість, залучивши однодумців, ми зможемо змінити ставлення до нас і своє ставлення до оточуючих. Головне − зруйнувати ці марні стереотипи, які ми на себе самі ж і начепили!

Я дійсно вірю, що молодь здатна все змінити на краще, і все зміниться!

автор: Довгаль Олена, студентка 4 курсу Білоцерківського інституту економіки та управління Університету «Україна», м. Біла Церква, Київська обл., спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»

час видання: 2014


27/01/2014