Парламентаризм та шляхи його розвитку в сучасній Україні

ПАРЛАМЕНТАРИЗМ ТА ШЛЯХИ ЙОГО РОЗВИТКУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

 

К.і.н. Каліберда Ю. Ю., к.і.н. Федько А. В., Анікіна Д. О.

ДФ Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

 

 «Парламентаризм, - як визначає Велика Енциклопедія Кирила та Мефодія (Москва, 2007), – це система політичних органів, при якій чітко розмежовуються функції законодавчих та виконавчих влад при привілейованому становищі парламенту» [1].

Саме парламентаризм, його сутність, соціальне призначення, форми діяльності та розвитку викликає до себе самої прискіпливої уваги, суперечливих оцінок та суджень експертів і науковців всіх рангів серед усіх інших політичних явищ, що відбуваються в Україні останнім часом.

В чому ж полягає важливість цієї теми для сучасної України?

По-перше, здобуття Україною незалежності в серпні 1991 року після розпаду Радянського Союзу надало їй вперше за багато років бездержавного існування реальний шанс розвинути і затвердити власні демократичні інституції. Значним поштовхом у цьому напрямку стали такі доленосні події останнього часу як «Помаранчева революція» (листопад 2004 – лютий 2005 рр.), розпуск Президентом України Верховної Ради 5-го скликання та її дострокові вибори в 2007 році, отримання Україною статусу країни з ринковою економікою та її запрошення в лютому 2008 року до вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). Саме ці події стали початком реальних перетворень суспільно-політичного життя України, зміни підходів до державного будівництва, посиленням ролі громадянського суспільства на шляху до розвитку демократичної та правової держави.

По-друге, тема розподілу влади та посилення її відповідальності перед виборцями стає як ніколи актуальною в нашій країні. Саме без цього сьогодні стає неможливим процес подальших реформ всіх сторін українського життя на шляху до інтеграції в загальноєвропейське та загальносвітове суспільство.

Отже через це поняття парламентаризму в нашій країні набуває більш якісного та ключового характеру як основи розвитку демократії.

Парламентаризм як елемент політичної структури держави часто розглядають крізь призму організації найвищих органів влади і ототожнюють з парламентською республікою, в якій на відміну від президентської республіки посади голови держави і голови уряду роз’єднані між собою і обираються безпосередньо парламентом. Проте це не дає можливості ставити під сумнів значущість парламенту і парламентаризму за умов президентської чи змішаної (як в Україні) республіки.

В той же час серед сучасних політологів сьогодні немає одностайної думки щодо однозначної оцінки цього політичного явища. Так, на думку сучасного вітчизняного вченого Ю. Шемшученка парламентаризм – це широке за змістом поняття, яке охоплює і форму організації державної влади, і конкретний спосіб управління державою, і механізм взаємодії парламенту з інститутами виконавчої влади, і систему взаємодії держави і суспільства [2].

В свою чергу політологи М. Головатий та О. Антонюк пропонують розглядати парламентаризм як політичне явище у двох підходах: широкому та вузькому. У широкому значені – це система державної влади, за якої вельми суттєва роль належить народному представництву (парламенту), у вузькому – це система владних відносин, за якою чітко розподілено функції законодавчих і виконавчих органів, коли провідну роль відіграє парламент як постійно діючий представницький, законодавчий і контролюючий орган влади [3].

В умовах перехідного періоду класичний аналіз парламентаризму як у правовому, так і в політичному аспектах на думку М. С'єдіна вимагає певної корективи його діяльності не тільки за допомогою законів та адміністративних методів з боку держави, але і за допомогою «агентів впливу» - політичних партій, з членів яких рекрутуються парламентарі [4].

Проте, не дивлячись на ці відмінності безперечним є той факт, що український парламент залишається єдиним органом народного представництва і згідно статті 75 Конституції України «єдиним органом законодавчої влади в Україні» [5].

В той же час показовим є те, що становлення і розвиток парламентаризму в Україні історично здійснювались у руслі загальносвітових процесів і напряму

пов'язані з українським державотворенням.

Ідея українського парламенту в історичній ретроспективі не розвивалася по висхідній лінії, а мала дискретний характер. Це зумовлено тим, що Україна протягом історії існувала як самостійна держава тільки невеликі проміжки часу.

Отже, окремими фрагментами українського парламенту протягом його історії були народні віча Київської Русі, сейми польсько-литовської держави, козацькі ради часів Гетьманщини, пізніше вищі законодавчі органи Австро-Угорської та Російської імперій, Української РСР в складі Радянського Союзу.

Наслідком започаткування практики парламентаризму в новітній історії стало створення та діяльність протягом березня 1917 – квітня 1918 рр. Української Центральної Ради – своєрідного національного протопарламенту, який пройшов еволюційний шлях від громадсько-політичного об’єднання до «представницького» органу українського народу [6]. Її поява та діяльність стали закономірним кроком консолідації українського народу на шляху до національно-державної незалежності в ХХ столітті.

Саме цю історичну традицію Української Центральної Ради продовжує в сучасних умовах Верховна Рада України.

В Україні сьогодні треба продовжити процес утвердження демократичних інститутів, чітко розмежувати гілки влади, посилити їх контроль та відповідальність за результати діяльності, забезпечити наявність представництва громадян в усіх органах влади.

Важливо не тільки визначити структуру парламентської коаліції, але і законодавчо закріпити інститут опозиції як органа контролю за урядовою діяльністю. Саме конструктивна опозиція разом з демонополізованими ЗМІ будуть не тільки критикувати уряд та доводити свою позицію до широкої громадськості, але і суттєво впливати на політичний курс країни в цілому.

Завдяки побудованій системі суспільного контролю як наслідок в недалекому майбутньому стане можливим звільнення з посад певних членів уряду, діяльність яких є незадовільною, визнання недієздатною парламентську коаліцію та відправка у відставку всього складу уряду, зміна пріоритетів урядового курсу, оголошення імпічменту президенту країни тощо.

Внутрішній потенціал парламентаризму ще не цілком розвинутий в Україні. В першу чергу йде мова про його невикористану роль в інтеграції населення і управлінських прошарків у загальну мережу традицій і правил парламентського життя, консолідації суспільства, конструктивному врегулюванні політичних конфліктів та зміцненні політичних систем за допомогою мобілізації населення на підтримку демократичних інститутів.

Отже парламентаризм в Україні передбачає в недалекому майбутньому наступні шляхи свого подальшого розвитку:

1. Вдосконалення всієї політичної системи і підготовки всіх її інститутів до парламентаризму.

2. Завершення становлення парламенту як важливого і повноправного суб’єкта політичної системи України.

3. Кардинальні зміни в суспільній свідомості, політичній і правовій культурі громадян по усвідомленню необхідності функціонування парламентаризму в політичній системі України як найважливішого каналу впливу на владу.

 

Література:

1. http://www.VIP.KM.Ru.

2. Політологічний енциклопедичний словник /Упоряд.: В.П. Горбатенко; За ед.. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – Київ: Генеза, 2004. – С. 463.

3. Політологічний словник: Навч. Посібн. Для студ. Вищ. Навч. Закл. / За ед.. М.Ф. Головатого, О.В. Антонюка. – Київ: МАУП, 2005. – С. 563.

4. Сьедин Н.А.  Особенности  становления и развития парламентаризма в России и Украине (сравнительный политологический анализ): Автореф. … канд. Полит. Наук. – Москва, 2002. – С. 24.

5. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – Київ: Преса України, 1997. – С. 28.

6. Румянцев В. Центральна Рада: становлення українського парламентаризму // Вісник Академії правових наук України. – 1997. - № 4. – С. 71.

 

Джерело: веб-сайт RUSNAUKA.COM:

http://www.rusnauka.com/8_NMIW_2008/Politologia/28260.doc.htm

 

автор: К.і.н. Каліберда Ю. Ю., к.і.н. Федько А. В., Анікіна Д. О., Дніпропетровська філія Університету "Україна"

видання: RUSNAUKA.COM, час видання: 2008

адреса видання: http://www.rusnauka.com/8_NMIW_2008/Politologia/28260.doc.htm


23/08/2013