Діяльність Української соціалістично – радикальної партії в Західній Україні в умовах польського окупаційного режиму (1926 – 1939 рр.)

ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНО – РАДИКАЛЬНОЇ ПАРТІЇ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ В УМОВАХ ПОЛЬСЬКОГО ОКУПАЦІЙНОГО РЕЖИМУ (1926 – 1939 рр.)

 

К.і.н. Федько А. В.к.і.н. Каліберда Ю.Ю., Федько Ю.М., Хвостенко О.

ДФ Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

 

В  20-30-ті роки ХХ століття на території Західної України, незважаючи на жорстокий польський окупаційний режим, за підрахунками сучасного канадського історика українського походження О. Субтельного діяли близько 12 українських політичних партій та багато різних політичних організацій і груп, які в своїх рядах ідеологічно охоплювали прихильників від крайніх лівих до крайніх правих поглядів [1, с. 376].

Серед них важливе місце посідала Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП) – впливова лівоцентристська політична організація, яка поруч з Українською військовою організацією–Організацією українських націоналістів (УВО-ОУН), Українським національно-демократичним об’єднанням (УНДО) та Українською соціалістично-демократичною партією (УСДП) мала значну вагу та вплив на західноукраїнське суспільство. Стратегічною метою цих партій була боротьба за державну незалежність України, для досягнення якої вони використовували різні форми та методи політичної боротьби.

Завданням цієї статті є спроба розглянути політичну діяльність Української соціалістично-радикальної партії – другої після УНДО центристської національної партії з багаторічним досвідом парламентської боротьби в Західній Україні в умовах польської окупації, діяльність якої до її розпуску у вересні 1939 році, у зв’язку зі входом західноукраїнських земель згідно пакта Молотова-Рібентропа до складу СРСР, мала помітні позитивні наслідки для зростання національної свідомості українського населення.

Історія дослідження діяльності цієї політичної організації почалася ще в довоєнний період. Поштовхом для цього став вихід політичних брошур «Чого хоче українська радикально-соціалістична партія?» (Львів, 1926), «Право народу. Приступний виклад програми УСРП», в яких доступно роз’яснювались положення політичної програми, питання стратегії і тактики цієї впливової в Західній Україні політичної партії.

Серед цих праць довідково-інформаційного характеру дещо окремо стоїть робота «До джерел нашої сили. Замітки до основних думок програми УСРП», яка вийшла у Львові у 1936 році. Її автор Матвій Стахів (1895-1978) – відомий український правник, історик і суспільно-політичний діяч у Галичині робить огляд партійної діяльності Української соціалістично-радикальної партії в Західній Україні протягом десяти років її існування.

В радянській історіографії історія політичного руху в Західній Україні в міжвоєнний період грубо фальсифікувалась і замовчувалась. В численних працях радянських істориків (М. Борця «Молодь на Західній Україні» (Харків, 1931), С. Даниленка «Дорогою ганьби і зради» (Київ, 1970), М. Олексюка «Єдність інтернаціональних устремлінь» (Львів, 1982) та ін.) діяльність українських партій у тому числі і УСРП подається у викривленому вигляді – як буржуазних, куркульських та соціал-фашистських політичних організацій.

Більшість закордонних дослідників в своїх працях значну увагу приділили діяльності націоналістичного підпілля. Діяльність Української соціалістично-радикальної партії напередодні Другої світової війни висвітлюється тільки в праці історика В. Косика «Україна і Німеччина у Другій світовій війні» (Париж, 1989) [2].

Об’єктивному дослідженню діяльності УСРП в Західній Україні в міжвоєнний період присвячені праці, дисертації, монографії та статті сучасних українських та закордонних істориків Т. Гунчака [3], О. Субтельного [1], М. Швагуляка, О. Зайцева, М. Рожика, І. Соляра [4], Я. Грицака [5]  та ін. [6].

Саме з цих праць відомо, що Українська соціалістично-радикальна партія як політична організація виникла у 1926 році внаслідок об’єднання Української радикальної партії з групою соціал-революціонерів, що діяли на Волині.

Її головою став український політичний діяч, адвокат Лев Бачинський (1872–1930), а після його смерті у 1930 році І. Макух. Відомими діячами УСРП у 1920-30-х роках були депутати сейму С. Жук, І. Власовський, М. Рогуцький, О. Когут, К. Стефанів, Д. Ладик та ін. Традиційно, «як за австрійських часів, у центристському таборі радикали творили опозицію до націонал-демократів» в українському русі в міжвоєнний період [5, с. 193].

Українська соціалістично-радикальна партія заснувала власну організацію молоді «Каменярі» і «Союз українських жіночих громад» [8, т. 2, с. 558]. Друкованими органами УСРП були – газета «Громадський голос» (видавалась у 1895-1939 рр.) і журнал «Живе слово» (виходив у 1938-1939 рр.).

У своїй програмі соціал-радикали основну увагу приділяли соціальним реформам, розвитку національного культурного життя [6, с. 16]. В національній політиці партія відстоювала право самовизначення націй і «Соборності України» [7, с. 448].  В організаційному плані члени Української соціалістично-радикальної партії намагалась брати активну участь в чисельних українських організаціях, мати вплив серед молоді та жінок.

Велика увага приділялась розвитку кооперації, підтримці українських профспілок і товариств. Соціал-радикали вважали, що землю потрібно віддати українським селянам без викупу.

В ідеологічних питаннях члени УСРП хоч і стояли на соціалістичних позиціях, але не йшли на співпрацю з комуністами, а також з тими українськими силами, яких вважали буржуазними, виступали з критикою комуністичного режиму в радянській Україні у кінці 1920 – на початку 1930–х років. Прикладом цьому може служити спільна антирадянська заява Української соціал-радикальної партії та УСДП від 16 вересня 1933 року на знак протесту проти голодомору в УРСР [8, т. 2, с. 562].

Разом з Українською соціалістично-демократичною партією УСПР репрезентувала ліве крило західноукраїнського національно-визвольного руху. У квітні 1931 року Українська соціалістично-радикальна партія вступила до ІІ Соціалістичного інтернаціоналу.

В основному радикали мали вплив на українське селянство та селянську інтелігенцію. Про це свідчить така динаміка росту чисельності її членів:  в  1929 році партія нараховувала 7500 зареєстрованих членів [9], у 1934 році їх кількість збільшилась до 20 тисяч осіб [7, с. 448].

Починаючи з березня 1928 року, УСРП бере активну участь у виборах до польського сейму й сенату. Під час виборів 1928 року українцям вдалося провести до сейму 48 своїх послів, серед яких 8 були від Української соціалістично-радикальної партії [8, т. 2, с. 569].

Депутати від УСРП разом із депутатами від УНДО на першому ж засіданні польського сейму зробили «заяву про те, що вони стоять на позиції української державності й соборності всіх українських земель та що їх змаганням буде здійснення цього найвищого права української нації» [8, с. 569].

На початку 1930–х років внаслідок економічної кризи становище західноукраїнського населення помітно погіршилося. Відбулися масові страйки і виступи робітників та селян. УНДО, УСРП та УСДП оголосили про створення єдиного фронту в боротьбі за права українського народу. Їх представники в польському парламенті, члени Української Парламентарної Репрезентації (УПР) голосували проти прийняття бюджету уряду. ОУН розпочинає масовий військовий вишкіл свого членства, а влітку 1930 року здійснює протестаційно-саботажну акцію проти польської окупаційної влади.

З боку польської влади розпочинається політика «пацифікації», внаслідок якої було заарештовано багатьох визначних західноукраїнських діячів, екзекуції над мирним населенням призвели до жертв серед мирного населення та нищення майна, була закрита низка українських закладів тощо.

Українські політичні сили Західної України одностайно виступили на міжнародній арені на захист становища українців під владою Польщі, чим завдали удару по моральному авторитетові поляків у світі.

Відомий західноукраїнський політичний діяч того часу М. Стахів у своїх спогадах згадує, що саме члени Головного секретаріату УСРП виступили з ініціативою про надіслання до Ліги Націй у жовтні 1930 року представника від всіх українських сил, який би розповів про порушення громадських прав та свобод польським урядом щодо корінного населення Західної України. Фінансову допомогу в цій справі надав полковник А. Мельник [10, с. 136-137].

У 1930 році вперше і востаннє об’єдналися у виборчий блок УНДО, УСРП та УСДП, які провели до парламенту 20 послів (серед яких 17 були з Українського національно-демократичного об’єднання, а 3 – від Української соціалістично-радикальної партії) та чотирьох сенаторів [6, с. 19].

В другій половині 30-х років посилюється конкурентна боротьба між українськими політичними силами за впливи в західноукраїнському суспільстві. УСРП та УСДП, зближуючись в своїй діяльності, в основному висувають тільки господарські вимоги: провести земельну реформу, дати свободу торгівлі, усунути всі обмеження в промисловості, сільському господарстві, кооперації, реорганізувати місцеве самоврядування та ін.[6, с. 20].

Соціал-радикали закидали членам Українського національно-демократичного об’єднання прихильність до несправедливого капіталістичного ладу, а оунівців вважали фашистами. Організація українських націоналістів звинувачувала УСРП в тому, що вона разом з українськими соціал-демократами своїми соціалістичними гаслами торувала шлях комуністичним агентам в Західну Україну.

У січні 1935 року партія фактично розпалася на дві фракції – УСРП-лівицю і УСРП-опозицію. Разом з більшістю українських партій, соціал-радикали виступають проти політики нормалізації українсько-польських стосунків, ініціатором якої була УНДО, і для координації своїх дій в 1936 році створюють Комітет Контакту [8, т. 2, с. 565].

Але партія значно втрачає свій авторитет. Як і більшість поміркованих політичних партій Західної України члени УСРП прорахувались в тому, що поляки підуть на поступки в справі української автономії. Не допомогли цьому і заклики їх лідерів до українського населення про виконання свого обов’язку щодо Польської держави в разі агресії з боку Німеччини [5, с. 212].

Подальший перебіг історичних подій засвідчив, що соціал-демократи вичерпали можливості впливу на західноукраїнське суспільство в кінці 30-х років, а ініціативу перехопила ОУН, яка і очолила національно-визвольну боротьбу українського народу за державність в Другій світовій війні (1939-45).

Зі входом радянських військ на територію Західної України у вересні 1939 року Українська соціалістично-радикальна партія, як і переважна більшість інших українських політичних партій, припинила своє існування.

 

Література:

1. Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю. І. Шевчука; Вст. ст. С. В.

Кульчицького. – Київ; Либідь, 1991. – 512 с.

2. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж – Нью-Йорк – Львів, 1993. – 659 с.

3. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії. – - Київ: Либідь, 1993. – 288 с.

4. Див.: Швагуляк М. В. Партійні поділи і загальнонаціональні інтереси // Сучасність. – 1995. №2. – С. 77-82; Зайцев О. Ю. Представники українських політичних партій Західної України в парламенті Польщі (1922-1939) // Український історичний журнал. – 1993. - №1. – С.72-84; його ж Парламентська діяльність політичних партій Західної України (1922-1939). Автореферат на здобуття наукового ступеня канд. істор. наук. – Львів, 1994. – 23 с.; Рожик М. З історії діяльності українських партій і організацій в 20-30-х роках ХХ ст. на Західній Україні // Республіканець. – 1994. - №3-4.- С. 73-79; Соляр І. Спроба консолідації національно-державницьких сил Західної України 1923-1925 рр. // Україна в минулому. Вип.5. – Київ-Львів, 1994. – С. 123-131.

5. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ – ХХ століття: [Навч. посібник для учнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, студентів історичних факультетів вузів, вчителів]. – Київ: Ґенеза, 1996. –   360с.

6. Гаврилів І. О. Діяльність українських політичних партій та організацій Західної України в умовах польського окупаційного режиму (1921-1939 рр.). Автореф. на здобуття наукового ступеня канд. істор. наук. – Львів, 1996. – 23 с.

7. Довідник з історії України. Т. 3. (Р - Я). / За ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. –

 Київ: Ґенеза, 1999. – 688 с.

8. Енциклопедія українознавства. Загальна частина: У 3-х т. / Гол. ред. проф.

д-р В. Кубійович і проф. д-р Кузеля. Перевидання в Україні – Київ, 1995. – Т. 2.

– С. 555 – 566.

9. Громадський Голос. – 1929. – 16 лютого.

10. Стахів М. «Пацифікація» Західної України і моя співпраця з пол. Мельником // Андрій Мельник. Спогади та документи. – Київ: Фундація ім. О. Ольжича, 1995. – С. 134-139.

 

Джерело: веб-сайт RUSNAUKA.COM:

http://www.rusnauka.com/13_NPT_2008/Istoria/31714.doc.htm

автор: К.і.н. Федько А. В., к.і.н. Каліберда Ю.Ю., Федько Ю.М., Хвостенко О., Дніпропетровська філія Університету "Україна"

видання: RUSNAUKA.COM, час видання: 2008

адреса видання: http://www.rusnauka.com/13_NPT_2008/Istoria/31714.doc.htm


23/08/2013