ВЕЛИКИЙ СКІФ ГОМЕР І ЛАТИНЯНИН ВЕРГІЛІЙ: НАСЛІДУВАННЯ ЧИ ПЛАГІАТ?
Валерій Бебик,
професор, проректор Університету «Україна»,
головний редактор журналу «Освіта регіону:
політологія, психологія, комунікації»
УДК 316.32
Анотація: У статті доводиться, що «батько літератури» Гомер був скіфом. Латинянин Вергілій запозичив текст «Енеїди» у Гомера. Міф про те, що Гомер був греком, створили латинські історики під час протистояння Священної римської імперії з Османською імперією.
Ключові слова: Гомер, скіф, грек, Вергілій, латинянин, Антична Україна-Еллада, Греція, Рим.
Аннотация: В статье доказывается, что «отец литературы» Гомер был скифом. Латинянин Вергилий заимствовал текст «Энеиды» у Гомера. Миф о том, что Гомер был греком, создали латинские историки во время противостояния Священной римской империи с Османской империей.
Ключевые слова: Гомер, скиф, грек, Вергилий, латинянин, Античная Украина-Эллада, Греция, Рим.
Abstract: This paper argues that the "father of literature" Homer was the Scythians. Latynyanyn Virgil borrowed text of "Aeneid" in Homer. The myth that Homer was Greek, Latin historians created during the confrontation with the Holy Roman Empire, the Ottoman Empire.
Keywords: Homer, Scythians, Greeks, Virgil, latynyanyn, Ancient Ukraine-Hellas, Greece, Rome.
Є поети, і є літературні критики, які живуть з божественного слова поезії. Сьогодні ми будемо досліджувати творчість людини, яка через своє поетичне слово донесла до нас таємниці античної української історії. Це – Гомер, якого канонічна історична наука називає «греком»…
Словники свідчать, що Гомер - найвидатніший і найлегендарніший співець античності і, напевно, самий цитований поет світу [14; 15]. А герої гомерівських поем "Іліада" та "Одіссея": Ахіллес, Агамемнон, Одіссей, Гектор, Паріс, Пріам, Єлена Прекрасна, Пенелопа, Андромаха, Гекуба - давно стали хрестоматійними персонажами.
Освіта в античності починалася з поем Гомера й ними ж і закінчувалась. Видатний скіфський філософ Аристокл, якого ми знаємо під псевдонімом Платон, стверджував, що цьому поету Еллада зобов'язана своїм духовним розвитком [31].
В Стародавній Елладі слово "поет" асоціювалось зі словом "Гомер", а поеми "Іліада" і "Одіссея" вважались священними. Між іншим, коментар архієпископа Євстафія до гомерівських праць нараховує 7 томів. Непоганим був хліб у критиків Гомера, чи не так?..
Не зважаючи на популярність Гомера, про нього майже не існує достовірних відомостей. Немає єдиної думки ні про час його народження (між XII і VI століттями), ні про місце народження, хоча більшість джерел називають Іонію. В античній літературі існує аж дев'ять біографій Гомера, які складаються з міфів та казкових оповідок. Загальна ж думка античності малювала його сліпим і старим співцем, натхненним музою, який мандрував Елладою, сам складав і виконував свої поеми [26].
Археологічна наука свідчить, що культи еллінських богів Зевса, Аполлона, Артеміди, Афродіти, Геракла і Ахілла зародилися в Українському Причорномор’ї [3; 4; 37]. Проте, вона нічого нам не говорить про національність Гомера.
Якщо взяти до уваги слова історика А.Вельтмана, що «Іліада» спочатку була написана не грецькою мовою…», ясно, що Гомер – не грек. Але хто?...
За свідченням Лікурга, греки упродовж трьох століть нічого не знали про «грецьку» літературну пам’ятку видатного античного автора Гомера - «Іліаду». Це підтверджують і слова А. Вельтмана, який пише: «…Самі греки кажуть, що «Іліада» спочатку була написана не грецькою мовою…» [38].
Водночас, С. Бондар і П. Кралюк «…Елліністичні тенденції у Північному Причорномор’ї виявилися ще раніше, ніж у «материнській» Греції» [7].
Одним з покровителів Трої був сонячний бог Аполлон/Купало, релігійний культ якого народився в українському Причорномор’ї. В цьому зв’язку цікаво, що видатний скіфо-еллінський філософ Аристокл/Платон стверджував, що підтримує священний зв'язок з богом Аполлоном і є його служителем [31].
Сонячний культ бога Аполлона був нерозривно пов’язаний з місячним культом богині Артеміди, який в ті ж самі часи виникає на території Прадавньої України. Як справедливо відмічають С. Бондар і П. Кралюк, культ бога Аполлона був не грецького, а Північно-Причорноморського походження [7]. І цей культ сонячного бога Аполлона був головним в усіх, так званих, мілетських, а, на нашу думку, мелітопольських колоніях у VI-I ст. до н.е.
Відомий шумеролог А.Кифішин, досліджуючи тисячолітні петрогліфи Кам’яної Могили [3], звернув увагу, що в найдавнішому храмі планети зберегся текст про Троянську війну, яку описує Гомер. Там є про десятилітню війну двох родів, про царство мишей, про „вигнаних жінок” тощо.
Чи не парадокс: Троя з’явиться лише через 2 тис. років, а міф про троянську війну вже викарбуваний в Українському Запоріжжі?!. Звичайно, парадокс, але – лише на перший погляд. Якщо взяти до уваги, що троянці були вихідцями з Прадавньої України, то все стає на свої місця. Вони прийшли в Малу Азію із своїми міфами і світоглядом, формами суспільного устрою та матеріальної культури.
Своєю чергою, на думку А.Кифішина, Троя „запозичила” елементи своєї релігійно-філософської культури Стародавньому Єгиптові та Античній Греції [3]. І в цьому зв’язку навряд чи можна вважати випадковістю той факт, що сучасна археологічна наука серед восьми основних локальних груп трипільської культури, зокрема, виокремлює і Троянівську локальну групу трипільської культури [6].
Своєю чергою, не зайвим буде нагадати свідчення археологів, що Троя була заснована у ІІІ тис. до н.е., що значно пізніше виникнення трипільської культури, котра, як відомо, виокремлюється істориками, починаючи з VІ тис. до н.е.
В цьому зв’язку варто звернути увагу на той факт, що в стародавный літературный пам’ятці „Слово о полку Ігоревім” всі руські князі іменуються Дажьбож’їми онуками. А головний герой - князь Ігор в цьому стародавньому тексті називається онуком Трояна, що однозначно свідчить про спорідненість українців і троянців [24; 38].
Це, власне, і не дивно, оскільки праукраїнське троянське плем’я, що заселило свого часу Анатолію – територію сучасної Туреччини (там і досі в місті Бергам/Пергамон стоїть храм Бога Трояна), теж походить від свого племінного бога Трояна!
А останній, за міфологією стародавньої України, був Богом землі, підземелля і повітря (три - в одному, звідси й ще одна версія символізму тризуба?). Йому вклонялися, зокрема, й амазонки, які допомагали боронити Трою (так ось що їх об’єднувало?)...
Як свідчить римський історик Тіт Лівій, першого царя Трої звали Теукром. Римляни, які вважали троянців своїми предками, саме так їх і називали - теукри. А одним з покровителів Трої, між іншим, був сонячний бог Аполлон/Купало, релігійний культ якого народився в українському Причорномор’ї [26].
Аналізуючи тексти гомерівських поем, український дослідник П.Гарачук звернув увагу, що опис територій, клімату, рельєфів узбережжя Трої не збігаєтьсяз реальною картою Малоазійської Трої [11].
Натомість територія Троя, оспіваної Гомером, дуже схожа на Українське Причорномор’я, зокрема, район археологічної Ольвії, де твори Гомера були дуже популярними [7]. Звідси й висновок дослідника, що Ольвія, ймовірно, стоїть на руїнах Трої, а Гомер, напевно, був мешканцем Прадавньої України [11].
Гомер писав свої праці, як свідчать історики, не грецькою мовою. А про його «Іліаду» протягом перших 300 років її існування так звані греки не знали взагалі. А головний епос Риму – «Енеїда» Вергілія - побудований на сюжетних лініях «Одісеї» та «Іліади» Гомера [27].
Антична історія, яку фальсифікували у 15-16 ст. н.е. історики Священної римської імперії германської нації, містить безліч невідповідностей і перекручень. Більше того, на думку М. Постнікова, вся так звана Римська імперія практично не мала своєї власної історії, а її царі приписали собі біографії царів української Трої [33].
З кінця Х ст. і до початку ХІХ ст. н.е. на території Західної та Південної Європи існувала Священна Римська імперія (962-1806), яка в XVI ст. отримала назву Священна Римська імперія германської нації (1512-1806). Її керівники називали себе «римськими імператорами», так само, як і султани Османської імперії, які в 1453 р. захопили землі Малоазійської України та взяли штурмом Константинополь, збудований ще в VI ст. до н.е. і відомий античним історикам як Візантія [2; 4; 8; 9].
Візантія була збудована недалеко від Трої, прославленої Гомером. І заснувало це місто українське плем’я антів, які в І тис. до н.е. проживали між Дністром і Азовським морем [6; 7].
Російські історики Л. Гіндін і В. Цибурський, переконують: «Приблизительно около 2300 г. до н.э. прагреки, прамакедонцы, прафригийцы движутся со стороны Подунавья из западных областей Северного Причерноморья в Северо-Западную Грецию и на юг Дардании в числе народов "курганной волны IV". …Тут мы должны вспомнить слова Геродота (VII.20) о том, как в некие времена всю Фракию и Северную Грецию до ионийского моря и фессалийской реки Пенея заполонили племена "тевкров", т.е. выходцев из Троады…» [16].
Археологи підтверджують слова Геродота, що Фракію і Північну Грецію у ІІІ тис. до н.е. заполонили племена теукрів, які були вихідцями з Троади. Їх історичною батьківщиною було Північне Причорномор’я. Звідти ж у ІІ тис. до н.е. вийшла друга - дорійська хвиля української цивілізації, яка заснувала славетну Спарту [23; 38].
Археологи також свідчать, що дорійці є представниками Сабатинівської локальної археологічної культури, яка належала до Трипільської цивілізації України [6].
Отже, результати досліджень істориків та археологів фактично підтверджують версію, що засновниками Трої були праукраїнські племена, які кількома хвилями завоювали Малу Азію та Середземномор’я.
Батько історії Геродот, як відомо, згадує у своїй праці про теукрів. Римський історик Тіт Лівій стверджує, що першого царя Трої звали Теукром. А римляни, які вважали троянців своїми предками, теж називали їх – теукрами [5].
Загалом, порівняльний аналіз «канонічної» історії Риму та «Історії» Геродота свідчить, що римляни просто привласнили історію інших народів, зокрема, скіфів-дорійців, до яких, зокрема, належав «батько історії» Геродот!
Як стверджує російський дослідник Михаїл Постніков, в первісній історії Риму дуже багато запозичень з праць Геродота. Зокрема, опис подій, пов’язаних з так званим «царським періодом Риму», в якому розповідається про перших царів Риму [33].
За даними римського історика Тіта Лівія, перші 260 років в Римі правили етруські царі, які, ймовірно, прийшли з території Античної України [26]. Враховуючи це, чи варто дивуватися, що римський поет Вергілій запозичив у великого скіфа Гомера сюжетну лінію «Енеїди»?..
У 1903 р. історик Ніколай Радциг у своїй книзі «Початок римского літопису», зокрема, писав: «Римляни в якості потомків троянців отримували моральне виправдення у підкоренні Сходу.Все це чудово усвідомлював поет Вергілій, вибираючи сюжетом своєї римської національної поеми саме пригоди Енея. З іншого боку, пихаті патриціанські роди почали навіть виводити себе від супутників Енея, а род Юліїв – прямо від Енеєва сина, якому чомусь безпідставно змінили ім’я. Таким чином, вже на самому походженні Риму позначився шкідливий вплив знайомства з грецькою історією» [34].
Підручники та словники стверджують, що Пу́блій Вергі́лій Маро́н , який жив у 70-19 ст. до н.е., є найвидатнішим поетом стародавнього Риму, автором епосу «Енеїда», що оспівує легендарне походження римського народу [1].
Відомостей про Вергілія небагато:
- кілька цитат пізніших римських авторів,
- життєпис від римського автора Светонія, який приписують Елію Донату через те, що текст цього життєпису зберігся в його рукописі,
- фрагменти біографії Вергілія, що містяться в «Життєписі» Бернського рукопису.
Серед імен Вергілія, Публій - звичайне для римлянина, інші два, напевно, мають етруське походження. Батько поета був, імовірно, латином, чий рід декількома поколіннями раніше осів у північній Італії, яка називалася тоді Цізальпійською Галлією. Ім'я матері, Магія Полла, звучить на етруський штиб; у Вергілія ще були щонайменше два брати.
Як переказують «канонічні історичні джерела», Вергілій отримав гарну освіту, а коли було йому 19 років, приїхав до Риму навчатися риторики. Тоді це вважалося вищою освітою, яка була необхідна для політичної кар'єри. В Римі він приєднався до гуртка епікурейців, і зрозумів, що через свою природну сором’язливість, не хоче бути ні політиком, ні адвокатом [1; 2].
Доля призначила його для виконання важливої суспільної функції епічного поета, на якого була покладена історична місія формування державної свідомості римлян. Проте, не все так просто з державним міфом і державною свідомістю Риму, на яку працювала «Енеїда» Вергілія.
Як стверджує російський дослідник Михаїл Постніков, ніякої Римської імперії у І-ІІ ст. не існувало: «Реальне існування мала лише Римська імперія IV-V ст. н.е., імперия I-II століть є лише її фантомною тінню» [33].
Все це лише підтверджує, на перший погляд, сенсаційну версію, що в 16 ст. н.е. іудео-християнський історик Ієронім Вольф (1557р.) поміняв Південно-Чорноморський та Середземноморський Рим місцями і назвав справжній Рим – Візантією/Константинополем, а маленьке італійське провінційне місто Рома – Першим Римом [4].
Якраз, для провінційної італійської Роми, на нашу думку, і писав свою «Енеїду» латинський гал - Публій Вергілій Марон.
Лауреат Ленінської премії 1961 р. Михаїл Постніков правий, коли стверджує, що реальна Римська імперія з’явилася лише в IV ст. н.е. Адже саме в цей час формується на троянських земліх іудео-християнська Візантійська імперія (395-1453рр.), у якої історики Священної римської імперії германської нації вкрали назву та історію [33].
Отже, вся ця історія з «історіями» свідчить, що фактично злодій – крав у злодія: греки вкрали історію у троянців, а римляни – у греків.
Іудео-християнська імперія Велика Романія (столиця –Константинополь / Візантій) - привласнила історію знищеної нею античної української Трої (на землях якої вона і розташувалася). Натомість, Священна римська імперія германської нації, привласнила історію Трої та Романії (яку для відвода очей назвали - Візантією). І порівняльний аналіз текстів «Ілліади» та «Одісеї» Гомера та «Енеїди» Вергілія якраз про це і свідчить.
Зокрема, як звернув увагу історик Ніколай Радциг, наприклад, паралелі між Троянською війною та Вейянською війною більш ніж очевидні. Скажімо, осада ахейцями - троянського міста Іліон та римлянами - етруського міста Веї триває 10 років. А загалом весь хід війни римлян з Веями дуже нагадує хід війни ахейців проти Трої, виписаний в поемі великого скіфа Гомера [34].
Між іншим, у Гомера немає жодної згадки про так званого «Троянського коня», завдяки якому ахейці змогли взяти Трою. Зато з’являється цей персонаж у Вергілія, котрий, перераховуючи поіменно воїнів Одісея, які вилазіть з «Троянського коня», називає останнім архітектора цього коня - Енея.
Але ж Еней був троянцем і воював проти ахейців! – Залишаємо читачам самим оцінити масштаби перекручень і фальсифікацій латинськими «літературними редакторами» праць Гомера та результатів троянської війни.
Список використаних джерел та літератури:
- Альбрехт М. фон. История римской литературы. / Пер. с нем. Т. 2. [Текст] / М. фон Альбрехт. - М., 2004. С. 735—780.
- Балух В.О. Византиністика: Курс лекцій [Текст] / В.О. Балух. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 606 с.
- Бебик В. Тисячолітня Україна: доісторичні цивілізації та глобальні релігійно-політичні доктрини: [Навчально-методичний посібник]. – Київ-Ужгород. – 2012. – 280 с.
- Бебик В. Як і чому з Великої Романії зробили «Візантію», а з провінційної Роми — «Великий Рим» // Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації. – 2012. - №2. – С. 8-16.
- Бебик В. Теукри і «Всесвітня історія»: у пошуках істини // Віче. – 2009. – №2. - С. 19-22.
- Білоусько О. Україна давня: євразійський цивілізаційний контекст. – К., 2002.
- Бондар С.В., Кралюк П.М. Біля витоків української мудрості. Філософська та релігійна думка народів Північного Причорномор’я VII ст. до н.е. – ІІ ст. н.е. : [Текст] / С.В. Бондар, П.М. Кралюк. – К. : Світ знань, 2009. – 272 с.
- Васильев А.А. История Византии. Падение Византии. Эпоха Палеологов (1261—1453) : [Текст] / А.А.Васильев. - Л., 1925.
- Васильев А. А. Лекции по истории Византии : [Текст] . – 1830, Т. I. - С. 175.
- Васильев Л.С. История Востока. В 2-х т. : [Текст] / Л.С. Васильев. – М., 1998.
- Гарачук П. Еллада Стародавньої України. – Ананїв, 2001. – 267 с.
- Геродот. Історія: в дев'яти книгах : [Текст] / Геродот; Ред. П. П. Толочко ; АН України. Ін-т археології. — Київ : Наукова думка, 1993. — 575 с.
- Геродот із Галікарнасу. Скіфія : [Текст] . – К.: Довіра, 1992. - 72 с.
- Гомер. Илиада. – М.: Наука, 1986.
- Гомер. Одиссея. – М.: Наука, 1986.
- Гиндин Л.А., Цымбурский В.Л. Троя и «Пра-Аххиява» // Вестник древней истории. - 1995. - № 3. – С. 14 – 36.
- Граков Б.Н. Каменское городище на Днепре // МИА. – 1954. – №36. – 240 с.
- Диодор Сицилийский. Историческая баблиотека. – СПб., 1775.
- Дионисия Галикарнасского суждения о Платоне, Геродоте, Фукидиде, Ксенофонте, Филисте и Феопомпе [отрывки]. / Пер. с греч. // ЖМНП. 1838, ч.19. С. 586-614.
- Дю Бурге, Пиер. Коптите : [Текст] / П. дю Бурге. – София, 2006.
- Ілля В. Атлантида, скіфи-боги-велетні та греко-римська міфологія // Основа. – 1993. - № 23 (1). – С. 108.
- Киндер Г., Хильгеман В. Всемирная история: [Текст] / Пер. с нем. Науч. ред. пер. : А.И.Слюсаренко, А.Ф.Иванов. – М. : Рыбари, 2003. – 638 с.
- Клочко В.І. «Народи моря» та Північне Причорномор’я // Археологія. – 1990. - №1. – С. 10 – 17.
- Ковбасенко Ю.І. Антична література. — К.: Київський университет ім. Б.Грінченка, 2012. — 248 с.
- Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу : [Підручник]. - К.: Либідь, 2000. – 592 с.
- Ливий Тит. История Рима от основания города. В 3-х томах : [Текст]. – М., 2005.
- Морозов Н.А. Христос. История человечества в естественно-научном освещении. Т. 1-7 / Н.А.Морозов. - М.-Л.: Госиздат, 1924-1932, т.1: 1924 (2-е издание: 1927), т.2: 1926, т.3: 1927, т.4: 1928, т.5: 1929, т.6: 1930, т.7: 1932. – М.: Крафт, 1998 (репринт).
- Надеждин Н.И. Геродотова Скифия, объясненная через сличение с местностями // Записки Одесского общества истории и древностей. - 1844. – т.1.
- Павел Орозий. История против язычников. / Пер., вступ. ст., комм. и указ. В. М. Тюленева. 2-е изд., испр. и доп. : [Текст]. - СПб.: Издательство Олега Абышко, 2004. - 544 стр.
- Охотников С.Б., Островерхов А.С. Святилище Ахілла на острове Левке (Змеином) : [Текст] / С.Б. Охотников, А.С. Островерхов. – К. : Наукова думка, 1993. – 140 с.
- Платон. Диалоги /Платон : [Текст]. – М. : Мысль, 1986. – С. 476-477.
- Плутарх. Сравнительные жизнеописания. В 2 т. / Изд. подг. С. С. Аверинцев, М. Л. Гаспаров, С. П. Маркиш. Отв. ред. С. С. Аверинцев. (Серия «Литературные памятники»). 1-е изд. В 3 т. — М.-Л.: Издательство АН СССР. 1961—1964. 2-е изд., испр. и доп. : [Текст]. — М.: Наука, 1994, Т.1. - 704 с.; Т.2. - 672 с.
- Постников М.М. Критическое исследование хронологи Древнего мира // М.М.Постников [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.chronologia.org/postnikov/1p01_04.html
- Радциг Н. Начало римской летописи. - М., 1903, С. 8.
- Фалльмерайер О. О славянском элементе в Греции : [Текст] / О. Фалльмерайер. – М., 1850. – С. 14, 42.
- Цицерон, Марк Туллий. Избранные сочинения / Сост. и ред. М. Л. Гаспарова, С. А. Ошерова, В. М. Смирина. Вступ. ст. Г. С. Кнабе: [Текст] / Марк Туллий Цицерон. — М.: Худож. лит, 1975. — 456 с.
- Чмыхов Н.А. Древнейшие проявления мифов о Зевсе в материалах Украины // Отечественная философская мысль ХI-XVII вв. и греческая культура: [Текст] / Н.А.Чмыхов. – Киев, 1991. – С. 109 – 122.
- Энциклопедический словарь (Ф.Брокгауз, И.Эфрон). – СПб., 1893.
- Юстин. Эпитома сочинения Помпея Трога "Historiae Philippicae" / пер. А. А. Деконского и М. И. Рижского // Вестник древней истории. – 1954. - № 2—4.
- Nilsson, Martin P. Greek popular religion : [Текст] / Martin P. Nilsson. - New York : Columbia University Press, 1940 // Переклад російською С. Клементьєвої. – СПб : АЛЕТЕЙЯ, 1998 // Режим доступу : http://annales.info/greece/nilsson/index.htm
Джерело: Український науковий журнал «Освіта регіону:
політологія, психологія, комунікації», №2 (32), 2013
автор: Валерій Бебик, професор, проректор Університету «Україна», головний редактор журналу «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації»
видання: Український науковий журнал «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації», №2 (32), 2013, час видання: 2013
адреса видання: http://www.social-science.com.ua/
15/08/2013
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське