Жіночі об'єднання Галичини останньої третини ХІХ – 30-х рр. ХХ ст. у сучасній історіографії

Жіночі об'єднання Галичини останньої третини ХІХ – 30-х рр. ХХ ст. у сучасній історіографії

Колибаб'юк С.

Івано-Франківська філія Університету «Україна».

Викладач кафедри гуманітарних наук.

 

Вивчення “ролі жінки в історії“ як окремої суспільної проблеми розпочалося на межі XVIII-XIX cт., згодом вона відокремилася і навіть стала протиставлятися іншій — “чоловічій“ історії (у сенсі всього історичного процесу).

Посиленню уваги до “жіночої історії“ сприяла низка спеціальних наукових конференцій, що відбулися в 1993-1995 рр. у Києві, Львові, Одесі. Видані за їхніми результатами матеріали виявили доволі вузьке коло фахівців, що  спеціалізувалися на вивченні цієї теми, тож більшість учених зверталися до неї, так би мовити, “принагідно“ - у розрізі своїх “основних наукових зацікавлень“. Вони засвідчили переважання серед них та громадських діячів, що брали участь у конференціях, романтично-позитивістських уявлень про роль жінки в історії, тому лише окремі виступи вказували на готовність вивчати цю проблему з позиції української феміністичної традиції. Утім ця тенденція швидко набирає обертів і незабаром стає домінуючою. Розвиток досліджень у цьому напрямі також стимулювала поява спеціальних тематичних збірників, зокрема, приміром, й історико-документальних, де зібрані матеріали про Український жіночий конгрес 1934 р. у Станіславі.

“Жіноча історія“ поступово перетворюється на самостійну комплексну галузь знань, охоплюючи всі прояви суспільної життєдіяльності жіноцтва.

Прийнятним уважаємо трактування Л.Смоляр, що визначила жіночий рух як колективну діяльність жінок для поліпшення їхнього становища та зміну чоловічого домінування в суспільстві. Дослідниця розуміє його у двох вимірах: “вузькому“ — як усі види діяльності, що мають феміністичний характер, автономні, незалежні від політичних організацій, та інституцій змішаних за ознакою статі та в “широкому“ — як різні історичні і сучасні прояви жіночої активності. Ідейну основу організованого руху жінок учені вбачають у теорії рівності двох статей — фемінізмі (О.Рибак). Він також трактується і як “концептуальне підґрунтя“ українського жіночого руху, який подекуди розуміється доволі абстрактно — як активна участь жінок-українок у відстоюванні права на свій власний внесок до скарбниці загальнолюдських і національних цінностей та співвідповідальність нарівні із чоловіками за долю своєї Батьківщини (З.Нагачевська). Такі погляди сучасних дослідників на сутність жіночого руху, зокрема й на західноукраїнських землях, за досліджуваного періоду мають важливе концептуальне значення для аналізу сучасного історіографічного процесу.

Маємо чимало статейних публікацій з історії “Союзу українок“ та інших жіночих організацій і форумів, що діяли й відбувалися в Галичині за 1920-30-х років, зокрема П.Дутчак, О.Маланчук-Рибак та ін.

Така тенденція притаманна і узагальнюючим комплексним працям. З-поміж них до тематики нашого історіографічного дослідження чи не найближче стоїть монографія Б.Савчука (1998), де зроблена одна з перших спроб вивчення різнобічної ролі жіноцтва в суспільному житті Західної України в останній третині XIX — 30-х роках ХХ ст. Відтворюючи його “соціологічний портрет“, автор показав, як ідея емансипації оволодівала жіноцтвом та зумовлювала характер та етапність розгортання жіночого руху. Його витоки й організаційно-ідеологічне становлення показуються у властивому західноукраїнській і діаспорній літературі позитивістсько-романтичному дусі та супроводжуються значним приростом фактографічного матеріалу. З ідеями фемінізму цей процес пов’язується лише за довоєнного періоду розвитку жіночого руху, а його поступ за міжвоєнної доби ХХ ст. розглядається головним чином у площині розгортання національно-визвольних змагань.

Висновок. Таким чином, нагромаджено значний обсяг літератури з історії жіночого руху Галичини останньої третини XIX — 30-х років ХХ ст.

У сучасній вітчизняній історіографії простежується тенденція дослідження проблеми в різних тематичних розрізах — культурно-просвітницькому, суспільно-політичному тощо. Червоною ниткою через історіографію жіночого руху проходить дилема пріоритетності “феміністичного“ та “національного“, яка вирішується залежно від ідейних поглядів дослідників та під впливом національно-політичних обставин.

 

Журнал "Освіта регіону: психологія, політологія, соціальні комунікації", № 4, 2012

 

автор: Колибаб'юк С., Івано-Франківська філія Університету "Україна", викладач кафедри гуманітарних наук

видання: Журнал "Освіта регіону: психологія, політологія, соціальні комунікації", № 4, 2012, час видання: 2012

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


04/04/2013