Стан культури на західноукраїнських землях Волині та Галичини у 1944-1953 рр. в українській історіографії

Стан культури на західноукраїнських землях Волині та Галичини у 1944-1953 рр. в українській історіографії

Жупник В.

Івано-Франківська філія Університету «Україна», канд. іст. наук.

 

В українській історіографії є ще багато тем, які залишаються під грифом “білих плям української історії” і чекають своєї черги. Серед таких, зокрема, і проблема вивчення культурного розвитку західноукраїнського регіону у 1944-1953 роках, яка все ще не стала предметом наукових комплексних досліджень.

Тема “культури” переважно згадується в плані дослідження соціально-політичних питань де, як правило, використовувалася з ідеологічною метою, наприклад у радянській історіографії, набуваючи викривлених форм та різного забарвлення з усіх боків, що й свідчить про актуальність та необхідність її незаангажованого висвітлення.

Переходячи до розгляду та аналізу історіографічних напрацювань радянського та сучасного періоду, присвячених культурним процесам, які проходили на території Волині та Галичини у досліджуваний період, слід відзначити ту обставину, що фактологічне забезпечення цих робіт було відмінним та специфічним. Різною також була ідеологічна мотивація та методологічні підходи до написання таких досліджень.

Всю вітчизняну історіографію питання, яке ми вивчаємо, умовно можна поділити на дві частини, а саме: праці радянського періоду та дослідження сучасних науковців. Якщо ж говорити про діаспорну історіографію, то будь-яких серйозних робіт, в яких би аналізувалися культурні процеси на західноукраїнських землях, нею не було видано, що, звичайно, було пов’язано з відсутністю джерельної бази та наданням переваги висвітленню політичних питань.

Процес накопичення історіографічної бази з цієї проблеми радянською наукою можна поділити на два етапи. Перший – друга половина 40-х – середина 80-х років ХХ ст. – етап, ознаменований пануванням в Україні офіційної версії радянської історіографії, яка позначалася відповідною однобічністю підходів та насильницькому підкоренню культури для служіння комуністичній ідеології. Тут треба зазначити і той факт, що майже у всіх дослідженнях радянського періоду культура тісно пов’язувалась з ідеологічними міфами та вигадками. Другий період – друга половина 80-х – початок 90-х рр. започаткував собою зростаючу критику соціалізму та “відхилень” від принципів марксизму-ленінізму, проте сфери культури це майже не торкнулося.

Починаючи розгляд праць істориків радянського періоду, присвячених темі “культурного будівництва”, потрібно відзначити їх декілька особливостей.

По-перше, в цьому історіографічному напрямі утвердився галузевий принцип у підході до вивчення історії культури, що певною мірою сприяло активізації досліджень окремих питань культурного розвитку.

По-друге, тут існували жорсткі ідеологічно-методологічні рамки та “лінія партії”, вихід за межі яких означав наукову смерть.

Сучасна українська історіографія на початку 90-х активно почала досліджувати питання, на які до розпаду Радянського Союзу було накладено табу, серед таких був і культурний розвиток західноукраїнських земель. Але спорадичність і несистемність вивчення призвела до того, що дослідження культурного поступу відбувалося без зв’язку з особливостями та обставинами, які супроводжували цей процес, перетворюючи все у “науковий хаос”.

Цієї тематики науковці торкалися в основному уході аналізу подій політичного та соціального характеру, надаючи цьому питанню статус другорядного, а роботи, які все-таки були присвячені цій проблемі, розглядали тільки окремі аспекти “культурного будівництва”, висмикуючи їх із цілісного контексту.

 

Журнал "Освіта регіону: психологія, політологія, соціальні комунікації", № 4, 2012

 

автор: Жупник В., Івано-Франківська філія Університету "Україна", канд. іст. наук

видання: Журнал "Освіта регіону: психологія, політологія, соціальні комунікації", № 4, 2012, час видання: 2012

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


04/04/2013