Життя як творчість

ЖИТТЯ ЯК ТВОРЧІСТЬ

 

Ми робимо себе або

сильними, або слабкими.

Кількість роботи однакова.

К. Костанеда.

 

Чи часто ми замислюємося над тим, як відбувається наше життя! А якщо замислюємося, то чи робимо для себе якісь висновки, чи шукаємо причини своїх успіхів та невдач, чи формулюємо для себе рекомендації, як досягти перших та уникнути останніх? Нарешті, чи вистачає нам волі та мудрості реалізувати їх у власному житті, не віддавати свою долю під владу не завжди доброзичливого середовища та часто цілком випадкових обставин, а бути її господарем, „конструктором" власного буття!

Гадаю, що багато хто з нас неодноразово задавав собі ці питання. Але так само закономірно, що далеко не кожен міг відповісти на них. І зовсім небагато людей зможуть сказати, що живуть саме так, як вони цього хочуть. Бо між роздумами, рефлексією з приводу власного існування, його оцінками та уявленнями про бажаний варіант здійснення життя і життям реальним, буденним у багатьох із нас пролягає прірва. І роздуми над власним життям не полегшують його, а погіршують, невротизують людину: вона бачить проблеми, але не здатна знайти вихід, розробити та реалізувати дії, необхідні для їх реального вирішення.

Ця стаття написана для тих, хто не задоволений власним життям. Для тих, хто прагнув би змінити його на краще і не боїться при цьому планувати свою життєдіяльність, ставитися до власного життя як до проекту, який можна самостійно і творчо розробити і виконати. Звичайно, для цього необхідні знання та вміння, досвід.

Досвід приходить у ході практичної діяльності - всі ми живемо, і всі ми отримуємо досвід життя. Але не кожен може при цьому похвалитися, що його досвід є лише позитивним, що у нього не було помилок, важких життєвих втрат. Тобто життєвий досвід, який не поєднується і не організується знанням життя, отримується шляхом проб і помилок та не гарантує оптимального здійснення особистістю її життєдіяльності. Інакше кажучи, озброєні знаннями та вміннями раціональної організації власної життєдіяльності ми змогли б уникнути багатьох помилок (тобто не вчитися на них) і отримати саме той життєвий досвід, який би був для нас необхідним.

Але хто ж дасть ці знання, хто допоможе формуванню необхідних умінь?

Відповідь на це питання приходить сама собою - ті соціальні інститути (а, отже, люди, які до них причетні), що займаються вихованням та освітою особистості, які можуть суттєво вплинути на соціалізацію індивіда. Це - сім'я, заклади освіти та соціальної роботи (державні установи та громадські організації, які здійснюють соціальну та соціально-педагогічну роботу, надають психологічну допомогу).

Втім подумаємо, чи готові вони допомогти нам набути вміння жити, чи здатні передати знання та вміння раціональної організації власної життєдіяльності, планування та творчого здійснення власного життя?

На жаль, більшість сімей не здатні надати ці знання та вміння своїм вихованцям. Справа полягає в тому, що багато батьків самі не вміють раціонально організовувати власне життя, не набули необхідних навичок у своєму дитинстві. Отже, вони не здатні допомогти своїм дітям. І якщо не розірвати це коло, то їхні діти теж не допоможуть власним...

Щодо тих батьків, які оволоділи мистецтвом життя, спроможні організувати, спланувати своє життя на тривалий час, досягли життєвого успіху (відомі політики, науковці, бізнесмени, митці, спортсмени), то значна частина з них через зайнятість теж не передає ці знання та вміння своїм дітям. Таким чином, хоча сім'я є найважливішим осередком соціалізації дитини і, потенційно, може сприяти набуттю дитиною здатності управляти власним життям, поки що покладатися на неї у цьому відношенні не варто.

Багато для становлення людини в якості творця власного життя можуть зробити освіта та наука. Відходить у минуле уявлення про те, що призначення середньої і вищої освіти полягає винятково в тому, щоб дати нам великий обсяг знань із різних наукових дисциплін, сформувати у нас уміння та навички (у т.ч. професійні).

Сучасна освіта (і це визнано у багатьох країнах Європи та світу) повинна вчити людину творчо адаптуватися до умов суспільства; розкривати, розвивати та сприяти реалізації її особистісного потенціалу, що передбачає набуття особистістю вміння визначати і здійснювати власне життя, навичок планування власної життєдіяльності.

Зміни у системі освіти України, її поступова інтеграція до освітнього простору Європи свідчать, що подібні вимоги до освіти скоро запанують і в нашій державі. Підтвердженням цьому є концептуальні засади розбудови системи освіти нашої країни, зазначені у Державній національній програмі "Освіта" (Україна XXI століття), створення ряду інноваційних середніх та вищих навчальних закладів, особливе місце серед яких займає наш Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна".

Ініціатором і керівником розробки програми, ініціатором створення нашого інноваційного вищого навчального закладу є перший міністр освіти незалежної України, академік Петро Михайлович Таланчук, який є Президентом Університету "Україна". Тому не дивно, що розвиток і функціонування університету відбувається у відповідності з проголошеними програмою принципами, спрямовані на становлення демократичних стандартів реалізації права людини на освіту, наскрізність (від дитячого садка до університету), доступність (наприклад, за допомогою дистанційного навчання), якість освіти.

Звичайно, що виконання гуманної місії - навчання людей із особливими потребами, яку університет свідомо взяв на себе, передбачає не лише передачу студентам наукових знань, формування у них професійних умінь та навичок, але і їхню адаптацію до умов суспільства, розвиток здатностей самостійно і творчо визначати власне життя через свідомий вибір та розбудову своєї професійної кар'єри, компетентне входження в різноманітні суспільні відносини (у т.ч. бізнесові - організацію власної справи, самозайнятість). Для цього в університеті ведеться плідний науково-практичний пошук, останніми подіями якого стали семінари-тренінги розвитку кар'єри, які проводилися під егідою університету досвідченим викладачем із США, волонтером Корпусу Миру в Україні Джонатаном Перником.

Засобом розв'язання життєвих проблем та реального поліпшення життя багатьох людей може стати самоосвіта і самовиховання поза закладами освіти, в ході яких можливо здобути уміння та навички вирішення різних життєвих проблем, набути уміння життєвого планування (проектування), знання, необхідні для раціональної організації життєдіяльності. Основою для самонавчання мистецтву життя, самовиховання особистістю себе як його творця, суб'єкта, на нашу думку, стане наукова література, присвячена проблемі життєтворчості особистості.

Всім, хто не є байдужим до свого життя, хто прагне змінити його на краще, раджу прочитати книги, які створені у 80-х роках минулого століття великим авторським колективом українських учених під керівництвом доктора філософських наук, члена-кореспондента НАН України Лідії Василівни Сохань. Ці книги, опубліковані видавництвом "Наукова думка", "Образ жизни", "Стиль жизни личности", "Жизнь как творчество", "Жизненный путь личности", "Культура жизни личности", "Рациональная организация жизни личности" - є не лише важливим внеском авторів у розвиток вітчизняної науки, але і джерелом надзвичайно необхідних людині знань.

У 90-х роках Л.В. Сохань та відомий український педагог, кандидат історичних наук І.Г. Єрмаков очолили колектив учених, який розробляв проблематику педагогіки та психології життєтворчості. Результатом їхньої роботи стали книги "Психологія та педагогіка життєтворчості", "Мистецтво життєтворчості особистості", "Життєві кризи особистості", які являють собою чудові посібники як для вчителів та викладачів-практиків, так і кожної небайдужої до власного буття людини. Ці книги дають широкий спектр знань про сутність творчої організації особистістю власного життя, сприяють набуттю людиною необхідних для реалізації цього процесу життєвих умінь та навичок, формуванню ціннісного ставлення людини до свого життя. Вихід у світ посібника "Життєва компетентність особистості", який відбувся кілька місяців тому, дозволяє сподіватися на подальший розвиток теорії життєтворчості, можливість надання кожній бажаючій людині науково обґрунтованих рекомендацій щодо оптимального визначення і здійснення власного життя. Всім, хто прагне поліпшити його, ще раз раджу знайти та прочитати ці книжки - вони того варті.

Особливо складним напрямком вирішення життєвих проблем особистості є соціальна робота. До соціального працівника, соціального педагога чи практичного психолога звертаються ті люди, які через свої фізичний або психологічний стан, соціальне становище (а, часто, через усі разом) неспроможні самостійно вирішити свої життєві проблеми, через брак знань та умінь жити - не здатні змінити своє життя на краще. Тому оволодіння клієнтом (тобто людиною, яка звернулася по допомогу) знаннями та вміннями, необхідними для самостійного вирішення складної життєвої ситуації, допомога соціального працівника у вирішенні цієї ситуації - це не що інше, як оволодіння мистецтвом життя. Фактично, про це може свідчити будь-який приклад успішної взаємодії соціального працівника з клієнтом.

Такий погляд на соціальну роботу розкривається у життєтворчому підході до неї, який на основі психології та педагогіки життєтворчості розробили на кафедрі соціальної роботи Відкритого міжнародного університету розвитку людини, де завідуючою професор Лідія Тимофіївна Тюптя. Вибудована ними на основі життєтворчого підходу життєтворча модель взаємодії соціального працівника і клієнта зможе суттєво збільшити можливості позитивного впливу на життєдіяльність клієнта, можливості вирішення його проблем, а, отже, ефективність соціальної роботи.

Я недаремно виніс в епіграф статті вираз К. Костанеди. Попри неоднозначність, суперечливість творчості цього філософа, деяку одіозність його постаті, під цими його словами, думаю, міг би підписатися не один я, оскільки: по-перше, вони стверджують здатність людини впливати на власне життя, бути його "автором"; по-друге, наголошують на тому, що життя - це праця, і як у будь-якій праці, - найкращого результату у ньому досягає той, хто має необхідні знання і вміння та не лінується працювати, не чекає, доки все якось минеться, а щоденно працює над собою та над своїми життєвими обставинами. І не варто розуміти вислів "бути сильним" буквально як заклик до фізичної могутності - я розумію його інакше: "бути сильним" - це бути сильнішим за обставини, це мати свої життєві цінності та принципи і не поступатися ними, це досягти успіху, реалізувати себе, але зробити це у відповідності із загальнолюдськими цінностями, потребами та інтересами інших людей. Бо "бути сильним" - це нести моральну відповідальність за суспільство і природу, за слабших за нас людей. Сила, яка не зважає і не дбає про інших, стає небезпекою. Успіх, який не можуть розділити ближні, обертається заздрістю.

Отож, будьмо сильними та успішними - але нехай від цього покращиться не лише наше життя, але і життя інших людей, і чим їх буде більше, тим більшими будуть наші успіхи та наша сила.

 

Дмитро ПУЗІКОВ,

магістрант Університету "Україна"

(спеціальність "Соціальна робота"),

Газета «Університет «Україна», 8, 2004

автор: Дмитро Пузіков, магістрант Університету "Україна" (спеціальність "Соціальна робота")

видання: Газета «Університет «Україна», №8, 2004, час видання: 2004


25/02/2010