Краса - ключ до справжнього розуміння істини

Краса - ключ до справжнього розуміння істини

 

Розмірковуючи над тим, що є для мене краса, раптом згадала, як колись одна людина навчала мене грати в шахи. Тривалий час я не могла зрозуміти, як «правильно ставити» фігури. Мій вчитель був не тільки терплячим, але, що ще важливіше, справжнім художником у душі. Він сказав мені: «Ти можеш відчувати красу? Тоді тобі треба так поставити фігури, щоб виникло це відчуття. Красивий хід і є правильний...».

Отже, давайте, як говорив відомий психолог Р. Мей, на хвилину припустимо, що почуття краси саме по собі є шляхом до досягнення істини. Припустимо, що краса - це ключ до справжнього розуміння реальності. Реальності в її багатозначності, діалектиці, динаміці. Давайте поміркуємо над цим.

З одного боку, зазвичай існує певний автоматизм усіх наших переживань (за дослідженнями відомого вченого В. Б. Шкловського). Враження людини, коли вона вперше бере у руку перо або вперше говорить незнайомою мовою, дуже відрізняється від відчуття, яке з'являється тоді, коли людина повторює це у десятитисячний раз. Кожного дня речі проходять повз нас, ніби запаковані, ми знаємо, що вони є, але ми бачимо тільки їхню поверхню... Для того ж, щоб повернути смак життя, відчути речі, для того, щоб зробити камінь кам'яним, існує те, що називається мистецтвом. Метою мистецтва є дати відчуття речі як бачення, а не як впізнавання. Прийомом мистецтва є «відсторонення» речей і ускладнення форми, за рахунок чого ускладнюється і збільшується тривалість сприйняття.

З іншого боку, зокрема, відомий мистецтвознавець А. А. Потебня вважає, що мистецтво є особливим способом мислення, який зрештою приводить до того ж, до чого приводить і наукове пізнання, але тільки іншим шляхом. Так, естетичний розвиток особистості формує її здатність мислити не за однією чи декількома обмеженими мірками, а за міркою будь-якого виду; здатність розмовляти мовою предмета, виражати своєрідність його сутності. Подібне вміння називають почуттям форми. Воно дає змогу надати предмету творчості структурну гармонійність, досягти функціональної та конструктивної досконалості.

Крім цього, можливість миттєвого схоплювання у думці речей в цілому відкривається у предметно-образному мисленні, а це підвищує вірогідність появи несподіваної, але корисної асоціації. Адже інформація, необхідна для розв'язання проблеми, нерідко перебуває у більш глибоких шарах свідомості. Тривалі зусилля, пов'язані зі встановленням зв'язку між проблемою і зоровими, слуховими й іншими образами та поняттями, дають змогу включити до пошуку периферійні пласти досвіду і маловірогідні ракурси розгляду проблеми та обставин, що до неї відносяться. Як пише М. Пруст, магія відкриття полягає не у виявленні нових ландшафтів, а у набутті нових очей.

Загалом же естетична культура сприяє розвитку в особистості образного мислення, мислення за аналогією та асоціацією, цілісності сприйняття конкретних образів, розвитку фантазії, зорового уявлення, інтуїції.

На жаль, як зазначав відомий німецький філософ і поет Ф. Шиллер, розвиток нашої цивілізації відбувається на шкоду особистості людини за рахунок того, що не приділяється необхідна увага розвитку почуття прекрасного в неї. Він писав про суспільні, соціокультурні тенденції, що визрівають у праці і спрямовують розвиток людства тільки на одну сферу діяльності. Це веде до однобічності. Суспільство вимагає лише окремі якості особистості (пам'ять, «розум, спроможний до рахунку», «механічну спритність» тощо). Людина розвивається на шкоду власній вихідній цілісності. У результаті відбувається втрата особистістю її сутнісної потенції до універсального і цілісного (естетичного) світосприймання і світовідчуття.

Краса ж, зокрема, на думку Шиллера, є найефективнішим посередником між інтелектом і пристрастями, розумом і чуттям. Він спеціально вводить поняття «естетичної гри» як акту, завдяки якому утверджується краса і відповідно знищується протилежність розумового і чуттєвого, моральної свободи і фізичної необхідності.

На жаль, ми взагалі схильні надавати перевагу розуму перед емоціями і вважаємо, що наші спостереження будуть більш точними, якщо ми відмовимось від емоцій. Тобто наші судження мають бути найменш хибними тоді, коли ми повністю позбавимося від емоційного ставлення до об'єкта спостереження. Але, як твердить Р. Мей, це є кардинальною помилкою. Він наводить дані, за результатами теста Роршаха, що досліджувані спостерігають точніше, коли вони емоційно заангажовані, й інтелект працює краще, якщо присутні почуття. Людина бачить гостріше і точніше, якщо до гри додаються емоції. І взагалі, ми навіть нездатні добре роздивитися предмет, поки з ним не налагоджений емоційний контакт.

Крім того, важливо й те, що з прадавніх часів людина шукала не просто «знання» - вона шукала гармонії: гармонії душі, гармонії світу. Та й дотепер продовжуються пошуки. Напевно, саме цим можна пояснити такий інтерес громадян нашого суспільства до західних вірувань та психологічних технологій, до східної філософії і релігійної практики.

Так, мета існування людині часто видається то близькою і нібито зрозумілою, то далекою і неосяжною. І, ймовірно, у можливості сприймати своє життя як шлях до цієї мети, відчувати свою причетність до Вищого, до Кращого і, в кінцевому рахунку, до Світової Гармонії.

Людина, котра має естетичний світогляд, здатна відчути власну глибину і неповторність. Вона живе у безперервному потоці краси, у світі захоплюючих сюжетів, насолоджуючись зв'язком із непізнаною основою буття, глибиною миттєвостей, надійністю гармонійних зв'язків. Все це пов'язано з докорінними змінами у чуттєвій сфері, піднесенням «локальних» емоцій до рівня емоцій безмежних - естетичних почуттів, що долають трагізм небуття. Саме така метаморфоза відбулася з японським художником, який ледь не закінчив життя самогубством, але раптом побачив, як сходить багряно-червоне сонце і його промені освітлюють лани. У ту мить він вирішив «не йти» з життя: хіба ж можна попрощатися з такою красою! І часто потім малював гори й землю в освітленні цього багряно-червоного сонця, усвідомлюючи, що у світі є дещо безцінне, чому не можна знайти назви, але воно існує.

Саме естетичне ставлення до буття дозволяє людині вийти за межі звичайного буденного життя, відчути себе особливою в особливому світі, пізнати цю особливість. Краса зеленого листя за вікном, яблука на столі, посмішка дитини, картини на стіні, що раніше якось не помічались, можуть змінити звичайний день, зробити його незвичним, значним, таємничим. Пошук краси у простому раптом може зробити людину щасливою, а її життя - сповненим сенсу.

Також переживання краси життя є дуже важливим для людини; не тільки з точки зору оновлення бачення світу, речей, але й просто як джерело позитивних емоцій, оскільки при спогляданні прекрасного виникає гостре почуття радості, щастя.

Що ж, людське серце рветься, серце бажає гармонії життя, його краси. І зовсім неважливо, чи то буде щось, що вона створить, чи людина, яку вона буде любити, чи ситуація, в якій вона опиняється і має діяти. О, Гармоніє життя, Гармоніє краси - без тебе здається все сірим і майже нічого не вартим! Адже «нерозфарбовані» будні так само важко перенести, як і втрату когось або чогось важливого.

На жаль, у сучасному світі ми часто відчужуємося від глибинних переживань. Сильних душевних вражень ми уникаємо як небезпечних операцій, душевних хвилювань прагнемо позбутися як зубного болю. Іноді ми вдивляємося у дивовижні барви осіннього лісу і готові заплакати, слухаємо чудову мелодію і нас переповнює сум. І в цей самий момент полохлива думка проникає у нашу свідомість: а може краще було б взагалі не бачити лісу і не чути музики?

З одного боку, таке відчуження від глибинних переживань нібито йде людині на користь: людина позбавляється «непотрібних» почуттів та емоцій (наприклад, гніву, сильної образи або недоречної закоханості, нерозумної прихильності, нещасливого кохання тощо), а з іншого боку - вона втрачає спонтанність, жертвує нею заради стабільності. Так, сучасна людина автоматично уникає й безпосереднього сприйняття неоднозначності буття, його непередбачуваності, незаданості, яка породжує відчуття поезії життя.

Щодо цього, Анрі Бергсон зокрема зауважував, що людина нескінченно опрацьовує сферу своєї свідомості, втягує себе у трагічні протиріччя, поглиблює розрив між собою і природою. І, на щастя, природа мистецтва утримує людину від того, щоб «не пересерйознювати» життя. Зваживши на цю позицію, можна сказати, перефразуючи відомий вислів, що мистецтво весь час рятує світ. Адже, на думку багатьох дослідників, нескінченна, нічим не зрівноважена рефлексія, може руйнувати життя і в кінцевому рахунку є шкідливою для людини.

Спілкування людини з красою природи, будучи для нього важливим джерелом позитивних емоцій, має і певний психотерапевтичний ефект. Відомі випадки, коли гострий стрес, важкі хвороби зцілювались красою морських берегів, гір, пустель.

Справді, при спогляданні, скажімо, неба людиною оволодіває священне захоплення; вона відчуває блаженство. Дух її відключається від усього земного, відчуваючи себе мізерним перед творцем світу і зоряної поезії країною. Те саме при спогляданні моря, у віддалених межах якого небо, вода, повітря зливаються у невизначеному, неясному окресленні. Просто в певний момент, як вважає В. Франкл, людина розуміє, що її життя наповнене як сенсом справ, праці, творчості, так і її почуттями, взаємодією з істиною, добром та красою світу, її взаємодіями з іншими людьми, які мають унікальні якості. Так, ще відомий стародавній філософ Арістотель вважав, що необхідно навчити людей за допомогою естетичного виховання правильно любити, ненавидіти та насолоджуватись. А його вчитель - відомий грецький філософ Платон - любов до прекрасного розглядав як шлях зростання душі.

Отже, можливість відчувати красу життя є невичерпним джерелом можливостей у житті кожної людини і людства взагалі. Це можливості віднайти себе, зрозуміти сенс існування, відчути свою причетність до Гармонії Світу, осягнути власну неповторність і побачити «звичайне» новими очима. А за цими можливостями відкривається безмежний світ нових можливостей щось по-новому, по-справжньому побачити, зрозуміти, відчути...

 

Тетяна ЧЕРКАСОВА,

викладач Хмельницького інституту соціальних технологій,

Газета «Університет «Україна» №7-8, 2006

автор: Тетяна Черкасова, викладач Хмельницького інституту соціальних технологій

видання: Газета «Університет «Україна» №7-8, 2006, час видання: 2006


25/02/2010