Привітають - й сонце заясніє

ПРИВІТАЮТЬ – Й СОНЦЕ ЗАЯСНІЄ

 

Неважко уявити, що почуває людина, коли зранку, зустрівши сусіда, не почує звичного "Добрий день!" у відповідь на власне привітання. Мовчання закономірно посіє сумнів: щось трапилось? Звідки ота неприязнь? І на душі стане незатишно, повіє прохолодою й сонячної днини. І навіть мимохіть кинуте опісля випадковим знайомим "Драстє" або "Добридень" не зігріє вже вашого серця.

У міському транспорті вам додасться "ей, девушка, подвинься" або "чувак, не толкайся" або "женщіна, не пріться", ще "приємніші слова" - і гарний настрій немов рукою зняло.

Хоч кожному відомо, що із глибини віків наші пращури з особливою увагою й шанобливістю ставились до мовних етикетних виразів, зокрема вітань, вірили в магічну силу, що таїться у кожному слові, жили переконаннями, що добре слово потрібне людині, "як хліб і сіль, як жива вода" (О. Довженко).

В Україні, зокрема в селах, із давніх-давен вітання було ознакою вихованості і шляхетності. Навіть незнайому людину в селі зустрічали (від старого до малого!) щирим і світлим "Добрий день!". Мабуть, через те так гірко, буваючи в українських селах в останні роки, помічати, як поволі відмирає ця добра традиція нашого народу, і тільки старші люди зігрівають вітальним словом незнайомого подорожнього...

Вітання, повітання - це "слова або жести, звернені до кого-небудь під час зустрічі на знак прихильного ставлення, доброзичливості" (Словник української мови).

Вибір вітального виразу залежить від різних чинників, передусім від часу їх вживання. Вранці ми обов'язково скористаємось однією з таких форм: "Добрий ранок" або "Доброго ранку!". Вітальне "Доброго ранку" первинно пов'язане з побажальною формою. Кажучи "Доброго ранку", ми не просто вітаємо ближнього. Ми бажаємо доброго, гарного ранку, добра на весь день. Тим прикріше чути у відповідь: "Не такий він уже і добрий!".

Удень до наших послуг -"Добрий день," "Доброго дня!", "Добридень", "На добридень".

Увечері знадобляться "Добрий вечір!", "Вечір добрий!", "Добривечір!".

О будь-якій порі дня доречними будуть привітання, нейтральні щодо часових характеристик, як-от "Здрастуй!" , "Здрастуйте!", "Здоровенькі!", "Здоровенькі були!". Однак, уживаючи їх, потрібно враховувати стиль спілкування і комунікативні умови.

До близьких знайомих, вітаючись, звертаються на ім'я чи ім'я по батькові, приязно посміхаючись: "Доброго здоров'я, Петре!". Якщо адресат - родич або знайома людина, старша за віком, перед іменуванням уживають ще слово, яке вказує на родинні взаємини або "вікову дистанцію", як-от: "Здорові, дядьку Іване!", "Доброго дня, тітонько Ганно!"

Є в українців дуже ввічливе і сповнене гідності привітання, що вказує на неофіційність обставин та невимушеність взаємин між мовцями - "Моє шанування", "Моє шануваннячко", "Моє вшанування", відоме сьогодні хіба що з художньої літератури. Іноді вживається також форма "Моя пошана!" (Л. Українка) з відтінком офіційності.

Вітати - означає "звертатися до кого-небудь під час зустрічі з привітом, виявляючи доброзичливість" і своє шанування. Це слово є результатом видозміни давнішньої форми вітати під впливом спорідненої основи - віт.

Слова "привіт" і "вітання" етимологічно, тобто за походженням, пов'язані зі словами віть, вітка - "гілка" і "вітати" - "прибути з символічною гілкою". Давно втратилося у словах вітатися, привітання, привіт значення вихідного складника "гілка", але семантика "прийти з добром", "зустрічатися з добром" залишилася. І тому, коли ми сьогодні вимовляємо коротке слово "Привіт!", ми вкладаємо в це вітання "прихильне, доброзичливе ставлення". Звичайно, так вітаються молоді люди або добре знайомі товариші, колеги, ровесники.

У мові інтелігенції (старшого віку) можна почути "Моє вітання!", яке звучить піднесено, урочисто. В офіційній ситуації, зокрема у звертаннях до великої аудиторії, використовуються вирази: "Дозвольте привітати вас!", "Радий вітати вас!", "Вітаю вас!".

Своєрідною формою привітання є дієслово наказового способу з відтінком побажання щастя, хоча воно вже виходить із активного вжитку мовців. Наприклад: "Щасти тобі, доню, сину, внучко!".

Співробітники, колеги, які неодноразово зустрічаються упродовж дня, можуть скористатися вітанням-запитанням, що супроводжується посмішкою, як-от: "Ми вже бачились із Вами сьогодні?". Зустрічаючись уперше на початку дня, давні друзі замість привітання можуть висловити радість від зустрічі: "Радий вас бачити!" або "Як справи? Як здоров'я?".

Названі вітальні вирази можна вважати буденними, тобто розрахованими на щодень, залежно від ситуації спілкування. Натомість український мовний етикет пропонує чимало празникових, святешних привітань. А свята, як відомо, бувають різні. Щонайперше - неділя. В цей день вам знадобиться давнє українське вітання "З неділею будьте здорові!" або "Будьте здорові, з неділею Вас!".

У день народження згадаймо бодай таке: "З іменинницею Вас!". У день весілля, яке припадало на Покрову, колись вітали: "Добридень з весіллям, та ще й з Покровою!".

Кожне річне свято, принаймні найголовніші, потребує особливого вітального виразу. Скажімо, на Різдво, зустрічаючись, кажуть: "Христос рождається!". Відповідь: "Славіте його!". На Великдень - "Христос воскрес!" (тричі промовляють, у відповідь звучить - "Воістину воскрес!" і тричі цілуються). Так вітаються аж до вознесіння Ісуса Христа. На Миколу вітались: "З Миколаєм, будьте багаті!".

Особлива увага українського народу - до вітань у Святвечір на Коляду, на Щедрий вечір. Такі вітання мають відтінок побажання. Наприклад: "Будьмо здорові зі Святим вечором!", "На щастя, на здоров'я з Святвечором!".

У давнину, вітаючись, великої уваги надавали не лише фразі, а й умовам спілкування, що визначали вибір обох виразів. Для людини, що зайнята була якоюсь роботою, зберігали одне з таких вітань: "Бог на поміч! Помагай Бог! Боже, поможи!".

Вітальні вирази у людей різних країн нерідко супроводжуються жестами. При зустрічі одні вітаються, приклавши палець до землі, а потім піднявши до неба. Інші - знімають капелюха, висуваючи язика, а ліву руку тримають за вухом. Люди з племені "Масат" перед вітанням плюють на руку. Малайці одягають головний убір, підходячи до батька й матері.

Зустрівшись, декотрі люди вклонялися, інші падали навколішки і бились об землю лобом, треті підносили руку до чола і до серця, четверті торкалися носами, п'яті показували язика.

Офіцери королівських гвардій дзвінко цокали каблуками й опускали, як підтяту, голову на груди.

Великосвітські дами присідали у глибокому реверансі.

Доблесні мушкетери, елегантно схилившись, помахували своїми розкішними капелюхами.

Лицарі підіймали заборола важких шоломів та знімали з рук бойові рукавиці.

Вітаючись, українці найчастіше вдаються до поклону, рукостискання, обіймів, цілування, шапкування. І не менш бажана усмішка. Найуживаніший - легкий уклін. Такий поклін супроводжується вітанням чоловіка, плавний нахил голови - вітання жінки, трохи нижче вклоняється старшим молодь.

Низький уклін можливий на запросинах молодої на весілля, молодих — батькові-матері на весіллі.

У товаристві, де багато незнайомих людей, варто одразу зробити загальний уклін (трохи схилити голову і привітатися).

Вітаються за руку здебільшого чоловіки (якщо один із них сидить, то неодмінно повинен встати), незалежно від того, хто з ним вітається. Вставання — не лише вияв уваги до того, хто до вас підійшов привітатися, а насамперед — вияв власної гідності.

Жінці, дівчині, якщо вона подасть вам руку, цілують пальці, злегка нахиливши голову. Вітаючись із жінкою, дівчиною, чоловіки, юнаки, повинні встати, незалежно від того, подасть вона вам руку чи ні. Сісти належить лише після того, як сяде жінка. Потиску руки цілком достатньо для щоденного вітання. Водночас рукостискання - це ще і звичка. Дехто з чоловіків полюбляє при зустрічі поплескати рукою по плечу співрозмовника.

Дотепер в Україні поширені привітання "за козацьким звичаєм": зустрівшись у гостині, добре знайомі обіймаються й цілуються.

Традиційним елементом вітань українців є також шапкування. Люди старшого віку, проходячи один повз одного, трохи піднімали головний убір, чемно нахиляючи голову. На жаль, ця традиція останнім часом вийшла з ужитку, знецінилась серед молодшого покоління.

Не можна здороватися через поріг (вважається, що ти посваришся з цією людиною). Не варто гукати у транспорті, побачивши знайомого. Для вітання в такій ситуації достатньо кивка голови.

І насамкінець нагадаймо, з ким і коли потрібно вітатися за українським звичаєм. Насамперед, із тими, кого добре знаємо. Зранку, прокинувшись, вітаємось із рідними, у школі - з друзями, однокласниками, вчителями, знайомими; на роботі - з колегами, співробітниками. Бажано вітатися також із продавцями в магазині, де ви частенько купуєте хліб, молоко.

 

Наталя СЕМЕНА,

студентка І курсу відділення

економіки і менеджменту

(спеціальність "Облік і аудит"),

Газета «Університет «Україна», №6, 2002

автор: Наталя Семена, студентка І курсу відділення економіки і менеджменту (спеціальність "Облік і аудит")

видання: Газета «Університет «Україна», №6, 2002, час видання: 2002


24/02/2010