Загроза для мови – загроза для незалежності (проблемна стаття)

Загроза для мови – загроза для незалежності

(проблемна стаття)

 

КРАВЧУК Олена,

студентка 1 курсу денної форми навчання

спеціальності «Журналістика»

Інституту філології та масових комунікацій

 Університету «Україна», місто Київ

 

«…Під загрозою опинилася не лише мова, а й незалежність і цілісність України…»

(Євген Сверстюк)

 

Державною справою на сьогодні в незалежній Україні є турбота про українську мову та культуру. Саме сьогодні це завдання – найактуальніше для нашої держави. Українська мова – друга мати для більшості українців, вона відіграє вагоме значення у долі кожної людини. Не потрібно забувати нашу історію… Утиски української мови з боку російської імперії. Накази, розпорядження, циркуляри та інші державні документи, які видавалися на державному рівні. Жодна країна світу не зазнавала упродовж сторіч такого масштабного, спланованого на державному рівні нищівного удару по українській культурі й мові. Ось далеко не повний перелік цих злочинів:

1729 року вийшов указ Петра II, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження; 1817 р. – закриття Києво-Могилянської академії, головного центру української культури (відкрилася знову лише 1991 р.). Запроваджено викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини Австро-Угорської імперії; 1907 р. – урядом зліквідовано українську періодичну пресу, конфісковано видану в роки революції (1905–1907) українську літературу, розпочалися репресії проти діячів української культури тощо. 350-річна політика русифікації триває, на жаль, і досі.

Її завжди називали малоросійською, намагались убити в серцях багатьох свідомих людей, але ми трималися міцно і дочекалися 15 століття, коли в Україну проникають реформаційні ідеї, що спричинює появу перекладів євангельських текстів староукраїнською літературною мовою, яка з однофункціональної (ділової) стає поліфункціональною, що значно розширює її словник і збагачує виражальні можливості. У 18 столітті вона широко використовувалась у науці, художній літературі, стала об’єктом наукового вивчення, викладалася як предмет.

Уже до цього часу були люди, які бачили у збереженні, захисті, розповсюдженні української мови сенс свого життя. Навіть готові були віддати власне життя, аби у майбутньому їхнє завдання було виконано. Творчістю, їхнім талантом нині пишається весь світ, а ми з гордістю знаємо, що це наші видатні українці – поети, письменники, наставники життя…

Однією з таких постатей є Іван Котляревський, який в умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови, поемою «Енеїда», п’єсою «Наталка Полтавка», написаними на основі живого усного мовлення народу, започаткував новий етап формування літературної мови.

Великий український письменник, людина, яка мала незвичайно тяжку долю, як і національна мова, культура. Людина, яка зрозуміла своїми думками всіх, хто хоче вільного, радісного та щасливого життя, яка готова була боротися за краще життя не тільки для себе, а й для всього народу, котра розуміла і відчувала краще від усіх проблеми нашої держави, особистість, яка завжди служила правді, справедливості, боролася за наше краще майбутнє – Тарас Григорович Шевченко. Народившись в Україні, отримавши з моменту народження ім’я Тарас, яке поширене майже виключно в Україні і значно менше в Росії, що з грецької мови – «бунтівник», він заздалегідь знав мету і завдання свого життя і був посланий нам від Бога, аби ми упродовж усіх століть, із покоління в покоління передавали любов та головне завдання пращурів – оберігати українську мову, літературу та культуру від репресій, деградації, занепаду. Любили і поважали людей, які зробили вагомий внесок для продовження нації.

Усе починається з сім’ї. Сучасні українські родини дуже відрізняються від сімей початку минулого століття. За короткий час змінилося дуже багато: сімейні цінності, пріоритети. Споконвіку в основі української сім’ї були взаємоповага, підтримка, взаєморозуміння, цінувалися звичаї та традиції нашої держави. Шлюби укладалися один раз і на все життя. Нині щороку в Україні реєструється близько 400 тисяч шлюбів. А близько 200 тисяч пар – розлучається. Третина сімей розпадається протягом перших чотирьох років шлюбу, а ще через п’ять років розбігаються 30% сімей. То як, скажіть, захистити нашу державу, нашу українську мову, культуру? Якщо на пальцях можна порахувати родини, де є інтерес до національної культури, родини, які вважають сім’ю однією з найвищих цінностей для України та мріють про двох і більше дітей, які в майбутньому виростуть справжніми патріотами своєї держави, не зрадять її. Людина деградує у своєму житті, своєму розвиткові, особистому житті.

Для мене дивно те, що більша частина маленьких дітей спілкується виключно російською мовою, з цього можна зробити висновок, що батьки цих дітей між собою також спілкуються не рідною для нас мовою. Невже ці люди не розуміють того, що впродовж тисячоліть наші прадіди віддавали своє життя, щоб ми жили у своїй країні без контролю інших держав? Невже їм не шкода стільки витраченого часу, зусиль інших людей? Чому сучасна українська сім’я перетворилася на пропагувальника російської мови для своєї дитини, яка народилася в Україні? Чому на ніч для своєї дитини не прочитати казки українською солов’їною мовою, де описується вся краса пейзажів, розмов між персонажами, не показати фільми українською мовою, не повести своїх дітей на фестивалі, чому не можна передати українську мову через сучасне і, до речі, цікаве мистецтво, наприклад, перформанс. Чому українська мова та культура стають на другий план після російської? Тому що чинна влада знищила всі механізми, які захищали українську мову.

«У зв’язку з цим під загрозою опинилася не лише мова, а й незалежність і цілісність України», – говорить Євген Сверстюк. І для того, щоб ми залишалися незалежною країною, зі своєю історією, культурою та свідомістю, необхідно, щоб кожна родина при народженні дитини стала виховувати з неї справжнього українця. На питання «Чи вчити українську мову?» багато батьків відповідають, що вона не така вже й потрібна дітям. Мовляв, краще нехай дитина вчить іще одну іноземну. Але якщо ваша мета – виховати справжню людину, то ще одна мова не зашкодить. Тим паче, що цю мову закладено в підсвідомості вашої дитини, адже ментальність у всіх, хто живе в Україні, – українська. Без національної складової неможливо виховати гармонійну особистість. Про це знають в усіх країнах. А чи знають сучасні батьки про те, що українська мова – друга за милозвучністю після італійської? Чим не аргумент за те, щоб віддати дитину в українську школу? Адже російську дитина вивчить однозначно, а ось літературні шедеври, якими захоплюється увесь світ, не вивчивши українську, прочитати в оригіналі не зможе. Наприклад, кіноповісті Олександра Довженка, філософські вірші Лесі Українки, Тараса Шевченка, Василя Стуса.

Діти люблять літо та розваги, ігри на свіжому повітрі. Дам корисну пораду – віддайте вашу дитину в один із таборів із національним вихованням, де вона порине у вир справжнього українського життя, традицій, подвигів і таємниць. У цих літніх таборах вивчають історію України, формують національну гордість, повагу до свого роду й народу, розуміння того, що всі ми – нащадки славного козацького роду й повинні бути гідними своїх предків. І все це – за майже символічні гроші. У засмаглому хлопчиськові або дівчинці ви свою дитину просто не впізнаєте! Нашим дітям просто необхідно прищеплювати любов до культури нашого народу, його звичаїв, щоб перед усім світом не було соромно, що в нас немає свого обличчя, своєї особливості, щоб не зливатися в сіру масу пострадянського простору. Тим більше, що звичаї у нас – унікальні. Ось, наприклад, звичай розписувати великодні писанки відомий тільки в Україні. До речі, пропоную вам разом із дитиною розписати писанки до Великодня, подивившись майстер-клас. Заняття і розвиваюче, і цікаве, і дитина дізнається більше про звичаї. І для дитини корисніше так провести час, ніж псувати очі в 3D-кіно або за комп’ютером.

Після прийняття закону про мови у Києві створено Конгрес дій на захист української мови. В установчих зборах конгресу взяли участь представники української інтелігенції, письменники, актори. «Наша місія в тому, щоб іти в народ і підвищувати його свідомість», – сказав у виступі на зборах громадський діяч, дисидент, філософ Євген Сверстюк. Він зазначив, що захищати українську мову як національну мову українського народу потрібно не словом, а ділом. На переконання учасників конгресу, захистити українську мову можна, виконуючи ряд простих правил:

  • Говорити українською мовою в публічних місцях і ніколи не переходити на іншу мову, крім розмов із іноземцями;
  • Обрати українську мову в налаштуваннях електронної пошти, в соціальних мережах, у мобільному телефоні, в банкоматах, платіжних терміналах, на сайтах;
  • Завжди писати українською мовою паперові документи та електронні повідомлення; шукати українською мовою інформацію в Інтернеті;
  • Спілкуватися державною мовою з владою і різноманітними сервісними службами;
  • Купувати пресу і книги українською мовою, дивитися фільми, дубльовані українською, купувати диски з українською музикою, відвідувати українські фестивалі;
  • Говорити з дітьми українською мовою, вимагати від педагогів у дитсадках і школах спілкування з дітьми і викладу навчального матеріалу саме українською;
  • Поширювати ці правила серед найбільшої кількості людей.

Ми народжені для щасливого та вільного життя. У нас є всі можливості та виражальні засоби, щоб зробити своє життя радісним, а кожен день – корисним. Усе, чим займається людина, – це мистецтво, і наша мова – теж мистецтво, яке намагалися назавжди знищити, стерти з історії світу. Тож як би сучасна влада не намагалася замінити українську мову, культуру на російську, нічого у неї не вийде. Говорячи сьогодні про відродження української мови, ми в першу чергу маємо усвідомлювати, що в цій великій, шляхетній, але важкій справі діють чинники двох різних порядків. Це суб'єктивні фактори, пов’язані з нашим людським бажанням відродити рідну мову, взяти участь у цьому процесі або принаймні не перешкоджати йому, а також із розумінням нинішньою українською елітою суті мовних процесів у сучасній Україні, здатністю еліти розробити та ефективно реалізувати правильний і системний підхід до відродження української мови. Це й об’єктивні фактори, що мають на увазі створення об’єктивних умов, необхідних для того, щоб процеси відродження мови йшли в усіх або, в усякому разі, у багатьох сферах.

У нашому реальному житті об’єктивний фактор – це насамперед достатня кількість українських шкіл і дитсадків, викладання українською мовою у вузах, використання її в держслужбі, україномовна реклама і вивіски, україномовне телебачення. Україномовна реклама, вивіски і телебачення не тільки забезпечують постійний контакт наших громадян із українською мовою, але і створюють знакову систему, що стабільно сигналізує українцям про те, що їхня Батьківщина – країна української мови.

Я хочу звернутися до всіх читачів зі словами про те, що ми, українці, незалежно від того, «російськомовні» ми або «україномовні», можемо назвати українськими словами «вишукана та шляхетна» тільки нашу рідну мову – українську.

Ці слова, скільки б ми не намагалися, ми не зможемо застосувати до жодної з інших мов, про які нам відомо на цій планеті. Адже кожен народ сам вибирає потрібні слова-характеристики для своєї мови.

Так, давайте ж зробимо все, щоб наші діти, наші онуки і правнуки повернулися, нарешті, до «вишуканої та шляхетної мови» наших дідів і прадідів. І тоді, якщо перефразувати слова нашого Національного Гімну, «українська мова стане поміж народáми!»

 

автор: КРАВЧУК Олена, студентка 1 курсу денної форми навчання спеціальності «Журналістика» Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна», місто Київ

час видання: 2012


11/12/2012