Українська мова – це модно! (твір-роздум)

Українська мова – це модно!

(твір-роздум)

 

ХАЛАЄВСЬКА Вікторія,

студентка 1 курсу денної форми навчання

спеціальності «Журналістика»

Інституту філології та масових комунікацій

Університету «Україна», місто Київ

 

Напередодні виборів тема української мови і культури дуже актуальна, адже кожен із кандидатів намагається знайти найболючішу тему для основи своєї передвиборчої компанії.

Що ж таке сучасна українська мова? Українська мова – це модно. Зараз її все частіше можна почути від молодих людей, успішно перекладаються на українську мову зарубіжні видання, і з кожним роком все більше авторів видають україномовні книжки. Моє серце починає битися частіше, коли я чую рідну мені мелодію гімну, або коли, виїхавши за місто подалі від метушні, чую крізь мерехтіння сонячних променів ніжний спів соловейка.

Україна – це територія, що поєднала в собі родючі чорноземи, височенні гори, моря. Україна – жовта пшениця на блакитному тлі небес. Землі, які виховали могутніх козаків, талановитих кобзарів, мужніх солдатів. Наша держава має багату історію, наші предки ціною життя заплатили за волю України, щоб вона гордо називалася незалежною, але все частіше я розумію, що багато людей не цінують свою державу, традиції, мову та історію. Усе це вже нині негативно відбивається на українській культурі.

Історично склалося так, що Україна розташована на основних шляхах між Європою та Азією – це призвело до того, що Україна ставала об’єктом впливів різних, часом протилежних культур. У тому числі – мовних впливів. Через Причорномор’я вона зазнавала впливів грецької цивілізації – як античної, так і візантійської. Історія розвитку української мови – це основа розвитку всієї культури українського народу.

Але чому солов’їну мову забороняли, принижували та намагалися втоптати в землю протягом століть?

На початку 18 ст. указом російського царя Петра І у Східній Україні було заборонено друкувати українською мовою релігійну літературу. Це дуже позначилося на книговидавничій справі. Українська мова функціонувала фактично лише на західноукраїнських землях, які перебували у складі Австро-Угорщини.

Гортаючи сторінки історії, я розумію, що, попри натиски, солов’їна мова вижила, але не судилося нам жити спокійно і навіть у 21 ст. нашу мову ніяк не залишають у спокої. Невже, попри пережиті заборони і приниження, вирішальним роком для української мови стане 2012 рік, коли влітку депутати Верховної ради прийняли згубний для української культури та мови закон про регіональні мови, що вщент розтоптав серця людей, які вірою та правдою все своє життя відстоювали честь мови та України в цілому. Чому люди, які вирішують долю нашої держави, стають справжніми ворогами для української культури, яка формувалася віками і може бути знищена одним законом?

У пострадянських країнах традиційно вважається, що все імпортне набагато краще за вітчизняне, напевно, це заклалось і передалось генетично у свідомості людей з часів тотального дефіциту, але ж як можна зрадити рідну мову, якою писав свої твори Тарас Шевченко, говорив Богдан Хмельницький, з цієї мови розпочалася незалежність України.

Зберегти та відродити українську культуру можна, лише її вивчаючи та розвиваючи. Потрібно подавати приклад іншим людям – розмовляти українською мовою, створювати безкоштовні освітні програми для громадян, які могли б розкрити очі на історію нашої держави, – як школярів, так і тих, хто вже давно закінчив школу, і тоді солов’їну мову не згубить ніякий закон. Не останню роль у формуванні патріотизму відіграє освіта. Мені здається, що завданням школи в житті дитини є не лише здобуття основних навичок та знань, а ще й виховання свідомого українця, а як можна його виховати в російськомовній школі, де традиції та звичаї, притаманні нашому народу, ігноруються? Тому я виступаю проти можливого введення російської як другої державної мови, адже в серці у кожного українця є лише одна мова – українська.

Залишилися в Україні люди, які готові боротися за українське. Хорошим прикладом для наслідування я вважаю Олега Скрипку, який протягом багатьох років власним коштом проводить етнічний фестиваль «Країна мрій», що дозволяє зібратися небайдужим українцям і разом доторкнутися до української культури.

Важливу роль у формуванні української культури відіграв Богдан Сильвестрович Ступка – світла йому пам’ять, – який протягом 1999–2001 років був міністром культури і мистецтв України. Внесок Богдана Сильвестровича в українську культуру важко переоцінити, адже він – людина-епоха, феномен та справжній провідник національного колориту і неповторності. Він – утілення найкращих рис характеру наших дідів-прадідів: їхньої незламної волі, гідності, невичерпної мудрості та працьовитості.

Також визначною постаттю є письменник і поетеса Ліна Василівна Костенко. Її творчий здобуток та вплив на культуру безмежні, адже з самого початку творчої діяльності і донині Ліна Костенко є провідним автором української літератури, незважаючи на політичні та соціальні натиски.

Отже, підбиваючи підсумки, хочу сказати, що в Україні є багато талановитих людей, і для збереження української культури потрібна лише спільна віра всіх громадян у щасливе майбутнє!

автор: ХАЛАЄВСЬКА Вікторія, студентка 1 курсу денної форми навчання спеціальності «Журналістика» Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна», місто Київ

час видання: 2012


11/12/2012