Рідна мово… Рідне слово… (твір-роздум)

 

Рідна мово… Рідне слово…

(твір-роздум)

 

ПОНОМАРЕНКО Віталій,

студент 4 курсу денної форми навчання

спеціальності «Українська мова та література»

Інституту філології та масових комунікацій

Університету «Україна», місто Київ

 

У мене душа болить за рідну мову. Чому вона занедбана, чому страждає? ХІХ і ХХ століття були важкими для неї. Її нищили царські сатрапи, більшовицькі орди та радянські бюрократи-чиновники. І тепер вона здригається під грозовими ударами: закон про регіональні мови, прийнятий Верховною Радою, загрожує її існуванню.

Наша рідна мова сягає трипільської культури. Ми – нащадки трипільців-аріїв, етрусків, слов’ян, адже наша мова належить до слов’янської групи індоєвропейської мовної родини. Ми – частина слов'янського світу. Якби не було української мови, не було б народу та держави – України. Без мови ми не можемо жити, адже з її допомогою думаємо, спілкуємося, без неї ж не зможемо існувати. І як же можна не любити рідну мову – милозвучну, зіткану зі співучих слів, неповторну красою!

Нову українську літературну мову започаткував Iван Котляревський, а основоположником її став Тарас Шевченко. Їхнє слово повнилося народною мовою на основі українських середньонаддніпрянських говірок. А самі говірки пережили тисячоліття. Справжнім скарбом для всіх нас є народні говірки і діалекти. Коли ми говоримо про древність української мови, шукаємо її коріння у глибині тисячоліть.

Знання рідної мови – найперша ознака освіченої, гордої і свідомої людини. Як приємно спілкуватися з тим, хто правильно, чітко й виразно висловлює свої думки рідною мовою. У рідній мові чується душа наших великих попередників, українських письменників та історичних діячів – Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки і ще багатьох. У мові викарбувана історична місія України та українців – утвердження культури, науки, моралі, мистецтва, особливо ж літератури. У 1989 році законом про мову українська мова в Україні була проголошена державною, тобто мовою народу і держави, усіх державних установ. Державною мовою держава заявляє про свій суверенітет.

Мова не тільки споконвіку об’єднувала різні українські території, вона зберегла українську свідомість народу. Ми – українці. А водночас ми – слов’яни. Слов’яни ж разом із багатьма іншими народами – індоєвропейці. Різними мовами, що походять із праукраїнського кореня – кожен своєю – вони творять наш прекрасний сучасний  духовний світ. Адже мова – один із найвизначніших божественно-людських витворів, універсальне надбання людства й універсальна реальність суспільного існування. Ще великий світовий мовознавець Вільгельм Гумбольдт зазначав, що мова кожної нації – її генетичний код, вона існує у клітинах головного мозку, передається від покоління до покоління, від батьків до дітей. Дитина вивчає мову – і розшифровує код. Але це ще не все: мозок людини має ділянки, запрограмовані на майбутнє, духовний світ людини кожної миті творить такі ж світи своїх дітей та онуків. Мова забезпечує буття нації у вічності. Занедбати рідну мову – занапастити себе, забути рідну мову – те саме, що зламати гілку, занечистити джерело, образити матір… Ще у древніх міфах українців, єгиптян, індіанців, греків стверджується, що мова дається людині у час її народження і на все життя. Для них питання виникнення мови – це питання створення Всесвіту. Мова – це явище стабільне, довговічне, загальноприйняте, спільне для довгого ланцюга предків і нащадків. У мові закладено історичні уроки кожної нації.

Тому мову слід не лише любити, а й берегти, як бережуть рідну матір. Історичні уроки незалежної України виявилися у недружності та роз’єднаності українських сил, недалекоглядності в державному управлінні. Але віримо: всі українські патріоти, які єднаються зараз під прапором національної ідеї, не допустять занепаду рідної мови. Ми разом відстоїмо її!

 

 

автор: ПОНОМАРЕНКО Віталій, студент 4 курсу денної форми навчання спеціальності «Українська мова та література» Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна», місто Київ

час видання: 2012


11/12/2012