Найбільший національний скарб

Найбільший національний скарб

 

Нашому поколінню випало складне й відповідальне завдання відродження української мови, державності, нації.

Передусім, через мову ми пізнаємо рідний народ, його ментальність, культуру, історичний досвід. Крізь призму слова сприймаємо одну з граней краси, що представлена в художній літературі. Наші моральні переконання формуються на основі моральних понять та ідей, що пізнаються завдяки мові. Чим краще ми опановуємо мову, тим досконалішим стає наше мислення, бо мова і мислення нероздільні.

Мова народу кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворюється весь народ і вся його батьківщина; у ній втілюються творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори і долини, її ліси й ріки, її бурі та грози - весь той глибокий, повний думки й почуття голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, у рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте у світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, а й вся історія духовного життя народу.

Покоління народу проходять одне за одним, але результати життя кожного покоління залишаються в мові у спадщину нащадкам. У скарбницю рідного слова складає одне покоління за одним плоди глибоких сердечних рухів, плоди історичних подій, вірування, погляди, сліди пережитого горя й пережитої радості, одним словом увесь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в народному слові. Мова найважливіший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одне велике, живе історичне ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, але є якраз саме це життя.

Коли зникає народна мова народу більше нема! Ось чому, наприклад, наші західні брати, витерпівши всі різноманітні насильства від чужинців, коли це насильство, нарешті, торкнулося мови, зрозуміли: йдеться тепер уже про життя чи смерть самого народу. Поки мова народна в устах народу, до того часу живий і народ.

І нема насильства нестерпнішого, як те, що хоче відібрати в народу спадщину, створену численними поколіннями предків. Відберіть у народу все і він усе може повернути; але відберіть мову і він ніколи більше не створить її. Нову батьківщину навіть може створити народ, але мови -ніколи: вимерла мова в устах народу вимер і народ. Але якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна б почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової історичної особистості народу цього найбільшого з усіх створінь Божих на землі?

Краще оволодіння мовою досягається завдяки вивченню літератури та історії. Від нас самих залежить, щоб наші знання не обмежувались шкільною програмою. В той же час мова — це не тільки засіб спілкування, а й бездонна криниця, яка містить інформацію про світ, насамперед про свій народ. Розвиток нашої мови гальмувався у 30-70-ті роки XX століття. Перед нашим поколінням стоїть завдання виправити таке становище, повернувши українській мові престиж і рівноправність не на папері, а в житті.

На довгі роки царські заборони й укази закували наше слово в кайдани, перекрили йому подих, не пускали його до літератури, мистецтва, школи, але воно бриніло, звучало, співало на Україні.

На жаль, хоча українська мова й отримала статус державної, але скрізь: і на вулиці, і в магазині, і на базарі, і в транспорті, і навіть у державних установах ми чуємо російську.

Це серйозна проблема. Адже завдяки мові розвивається людське суспільство, бо попередні покоління можуть передати наступним свої здобутки, свої духовні надбання і слова: «Жива мова - живий і народ», не просто слова. Це істина. Не дарма ж передові люди України, наші письменники, постійно піклувалися про мову, збагачували й оберігали її, закликали не засмічувати примітивними словами вуличних жаргонів.

Отже, найсвятіший обов'язок кожної молодої людини берегти і розвивати свою мову, дбати про неї, як про рідну неньку, звеличувати й оспівувати її красу. Ще нам потрібно завжди пам'ятати, що ми українці, й об'єднує нас саме мова. І не дай Боже її втратити, бо, як сказав О Гончар: «Мова народу — це найбільший національний скарб».

Мова запорука існування народу. Захищаючи її, ти захищаєш свій народ, його гідність, його право на існування, право на майбутнє. Не ухиляйся від цієї боротьби!

Захист рідної мови найприродніший і найпростіший, найлегший і водночас найнеобхідніший спосіб національ­ного самоутвердження й діяльності в ім'я народу.

Володіння рідною мовою — не заслуга, а обов'язок патріота. Розмовляй рідною мовою своєю і свого народу: скрізь, де її розуміють, з усіма, хто її розуміє. Не поступайся своїми мовними правами заради вигоди, привілеїв, лукавої похвали. Ставлення до рідної мови має бути таким, як до рідної матері; її люблять не за якісь принади чи вигоди, а за те, що вона мати.

 

Світлана ЧУРІКОВА,

студентка 4 курсу

спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність»

Кіровоградського інституту розвитку людини «Україна»

Газета «Університет «Україна», № 12, 2009

автор: Світлана Чурікова, студентка ІV курсу спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» Кіровоградського інституту розвитку людини «Україна»

видання: Газета «Університет «Україна», № 12, 2009, час видання: 2009


24/02/2010