Мовний етикет українців

Мовний етикет українців

 

Мовний етикет справедливо вважають культурним обличчям нації. Він втілює риси мовної поведінки людини в найрізноманітніших життєвих ситуаціях. Увібравши давні традиції та звичаї, він є унікальною універсальною моделлю мовної діяльності українців. Мовний етикет будь-якої нації складає одну цілісну систему зі стійких мовних виразів. Знання цієї системи, а перш за все повсякденне її вживання, гармонія знань і внутрішнього світу людини - переконливий доказ духовної зрілості нації. І навпаки, нехтування законами і правилами мовного етикету, неприхована зневага до нього - ознака глибокого занепаду мови, що в останні десятиліття прогресує і виявляється в реаліях нашого життя. Основні причини цього явища - соціальні чинники, які знецінюють сьогодні поведінкові приписи, виплекані нашим народом упродовж століть.

Ввічливість - одне з найбільших людських надбань, і цю аксіому слід засвоїти з дитинства. Зрозуміло, що вона має гармонійно поєднуватися з іншими чеснотами людини і не перетворюватися на зовнішній ефект.

Мовний етикет (з франц. enqueue - ярлик, етикетка) - усталені мовні звороти, типові формули, які використовуються у певних ситуаціях спілкування і відповідають національно-культурним традиціям суспільства або окремої нації.

Правила мовного етикету, що творились українським народом, становлять особливу групу стереотипних, стійких формул спілкування, що реалізовуються в одиницях лексичного (''Добридень'', "Вибачте!", "Дякую"), фразеологічного ("Ні пуху, ні пера") і частково морфологічного рівнів ("Ви чарівні, бабуся стомилися, тато казали").

Спілкування можливе за наявності: мовця, адресата, до якого звернена мова; мети та теми мовленнєвої діяльності. Поняття "етикет" вужче, ніж "спілкування": етикетною вважається тільки та ситуація, для якої суттєвими є відмінності між мовцями (їхній вік, соціальний статус, стать тощо).

При зав'язуванні контакту між мовцями вживаються формули звертань і вітань; при підтриманні контакту - формули вибачення, прохання, понуки та ін.; при припиненні контакту - формули прощання, побажання тощо. Це - власне етикетні формули.

Дотримуючись правил мовною етикету, ми, передусім, засвідчуємо свою вихованість, увагу до співрозмовника, привітність, доброзичливість, прихильність, делікатність, тобто риси, віддавна притаманні нашому народові.

Важливо те, що мовний етикет, зберігаючи традиційну структуру етикетних виразів, не є закритою системою, бо йому властива динаміка та гнучкість. Як відомо, частина формул мовного етикету поступово забувається.

Мало кому із сьогоднішніх студентів відомі вирази: "З неділею будьте здорові!", "Добри-досвіток!", "Щоб легко почалося та вдало скінчилося!", "Уклінно прошу...", "Коли ваша ласка...". Інші донедавна належали до виразів-табу ("добродію", "добродійко", "пане", "панно", "гречна панно" тощо).

Прикметно, що частина етикетних виразів останніми роками, оновлюючись, знову виринає і активізується в словнику українців ("З роси й води", "Вельмишановні пані та панове", "Бажаю Вам усіляких гараздів ").

Протягом століть етикетні формули закономірно зазнали змін не лише в лексичному, а й у граматичному вимірах. Поява усічених етикетних виразів - результат дії закону економії в мові. Цей закон - один із виявів самозбереження, своєрідна реакція проти надмірної затрати фізіологічних зусиль. Проте як ланцюгова реакція породжуються й інші "шедеври мовної економії", які не мають нічого спільного із мовною закономірністю: "Драсьтє!", "Оль!", "Петь!" тощо.

Таким чином, вживання скорочених і розширених моделей мовного етикету повинне неодмінно відповідати вимогам доцільності й нормативності, що створюють гармонію знань і поведінки людини.

Особливе занепокоєння викликають часті жаргонні ("Ей, чувак!", "Чао, персик!", "Чао.какао!", "Покєдова!", "Салют, старий!", "Дико вибачаюсь!" - специфічні мовні "інтернаціоналізми") і просторічні (Колька, Петька, Сєрий, Ксюха) - етикетні вирази, такі популярні в наші дні.

Для етикету не менш важливим є також характер міміки і жестів, що мають національну специфіку. Жестикулюючи, мовці повинні враховувати тональність та рівні жестикуляції, придатні для ситуації.

Етикетні ситуації супроводжуються використанням етикетної атрибутики (одягу і його елементів), окремих предметів (наприклад, хліб-сіль при вітанні гостей), власне етикетних реалій (квітів, подарунків тощо).

Мовна поведінка народу поєднана з його загальною культурою, етнопсихологічними рисами, народними традиціями. На мовному рівні етнопсихологічні ознаки українців, зокрема доброзичливість, шанобливе ставлення до співбесідників і почуття власної гідності, виявляються в тому, що спорідненим центром багатьох висловів українського етикету є слова з коренем добр-, здоров-, ласк- (добридень, добривечір, на все добре; здоров був, доброго здоров'я, здрастуйте; будь ласка, ласкаво просимо, з вашої ласки та інше).

Багато суперечок дотепер викликає українськість форми звертання. Яка форма звертання - на ім'я чи на ім'я й по батькові - є традиційною для українців? Одні вчені категорично виступають проти вживання форми імені й по батькові, вважаючи її "московським звичаєм", засобом творення "безлицьої людини в СРСР". Прихильники вживання імені й по батькові переконують, що така форма є давнім українським звичаєм, позаяк вона трапляється у найдавніших писемних пам'ятках.

Суттєвим у вирішенні цієї проблеми має стати не книжна, а усно-розмовна традиція українського народу, яка надає перевагу звертанню на ім'я або пане/пані+ім'я (в товаристві, в родинному колі, серед друзів, колег) або пане/пані+прізвище, ім'я й по батькові (в офіційній обстановці). До того ж, зіставлення фольклорних українських і російських текстів, даність яких не викликає жодних сумнівів, дає змогу переконливо стверджувати, що звертання на ім'я здавна притаманне українцям. У той же час росіяни послуговувались звертаннями на ім'я й по батькові.

Здавна в Україні казали: мама просили, вони хочуть. Ви красиві, батько хворі. Це - один із традиційно-українських способів вияву шанобливості.

Зникнення "Ви" у звертанні до рідних, особливо в останні десятиліття, багатьма людьми сприймається значно болісніше, ніж звичайне руйнування граматичної форми, - як занепад моральних засад нашого суспільства.

Справді, звертання на "Ви" до рідних - одна з питомих ознак мовного етикету українців. Однак значно давнішою є форма звертання на "ти". Подібних прикладів в усній поетичній творчості можна знайти чимало: "Дякую тобі, мамо, що будила мене рано, більше не будеш"; "Терен, мати, коло хати, схочу - перескочу. Віддай мене, моя мати, за кого я схочу". Прикметно й те, що в молитвах до Господа звертаються на "Ти". У писемному тексті займенник "ти" завжди писали з великої літери, зокрема в текстах конфесійних, ділових, епістолярних. У Київській Русі звертання на "Ви" не знали. Традиція звертання на "Ви" була запозичена українською мовою з кінця XIV століття.

На превеликий жаль і подив, ми більше знаємо сьогодні про китайський церемоніал, японські поклони ввічливості, французький етикет, набагато менше про те, як личить за традицією поводитись українцеві в товаристві, з друзями, в гостях... Нам ніколи задуматись, чим відрізняється наш етикет з-поміж інших. Ми повинні відкинути все, що прийшло непрошеним гостем у наш етикет під гаслами примусу чи добровільного бездум'я та байдужості, і звернутись до невичерпного й цілющого джерела народного етикету.

 

Марина КІЧЕР,

студентка II курсу

(спеціальність "Документознавство та інформаційна діяльність"),

Газета «Університет «Україна», № 10-11, 2003

автор: Марина Кічер, студентка II курсу (спеціальність "Документознавство та інформаційна діяльність")

видання: Газета «Університет «Україна», № 10-11, 2003, час видання: 2003


24/02/2010