Хоч лайка - не сварка

Хоч лайка - не сварка

 

У сучасному світі ненормативна лексика є досить поширеним мовним явищем. Хоч вона не має ні національних, ні класових, ні вікових меж, але стала сьогодні справжньою проблемою суспільства, бо дедалі частіше вживається молодим поколінням. Лихослів'я - одна з прикмет катастрофи, що насувається на культуру. Воно вже давно перестало бути "монополією" п'яного вантажника в овочевому магазині і процвітає не лише в групах тінейджерів на тусовках. Лайка вільно і легко звучить у коридорах і "курилках" престижних ВНЗ, зі сцени й екрану, зі сторінок нашої преси. Глибоким анахронізмом стало правило "не висловлюватися у присутності дам". Деякі "дами", особливо юні, здатні "перематюкати" будь-якого "кваліфікованого бомжа".

Історик і мислитель XVII ст. дяк Іван Тимофіїв серед пороків і гріхів, які ледь не згубили Росію, згадував не лише брехню, лицемірство, клятвопорушництво, ненаситне сріблолюбство, пияцтво і обжерливість, але й запаскудження мови непристойними словами. Звичайно, не все обумовлено соціальними, а й ідеологічними чинниками. Образлива і непристойна лексика існує в багатьох мовах і культурах. Це відповідно невелика група слів і виразів, на використання яких у культурному середовищі накладено табу. До них належать, зокрема, назви частин людського тіла, фізіологічних потреб, а також похідні від них слова.

Навколо матюка в буденній свідомості склалося чимало міфів. Зокрема про те, що найбридкіші лайки з'явилися в період татаро-монгольської навали і принесені саме ординцями. Але це не так: більшість нецензурних слів - індоєвропейського походження. До речі, далеко не всі з них раніше вважали непристойними. Наприклад, одна з найпоширеніших сьогоденних лайок - нецензурний синонім слова "повія" і похідні від нього - вільно вживалися у книжках ще наприкінці XVII ст. Однак, поступово ці слова стали сприйматися як "безсоромні" і з 1730 р. були заборонені до друку спеціальним указом. Другий міф чомусь протилежний першому: ніби особливо полюбляють матюки саме слов'яни. Мовляв, уже в глибокій давнині наші предки не могли обійтись без брутальних слів навіть у ритуальних діях, зокрема у весільних обрядах. Наприклад, на російських весіллях ще у XIX ст. співали так звані докірливі пісні, часто непристойні. Селяни, відлякуючи нечисту силу, вірили в те, що "чорт матюків боїться", тож могли для оберега використовувати нецензурні слова.

У наш час лихослів'я виступає у декількох іпостасях. Передусім - це звичайне лихослів'я, властиве малокультурним людям. Вони цього часто не помічають і вживають автоматично. Середовище, в якому формується лихослів'я, - родина, основна причина - культурний вакуум, який панує в ній. Тому воно таке живуче: дитина, яка щоденно чує матюк у своїй родині, звикає до цього і передає своїм дітям.

Широко розповсюджене так зване афектне лихослів'я, яке є емоційною реакцією людини на ситуацію, слова чи чиюсь поведінку, навіть на власні дії.

Кажуть, ніби матюки допомагають зняти сильне психічне напруження, і чим сильніше табу, тим більше емоційне розвантаження приносить порушення заборони. Тому, мовляв, у різних культурах створюються образи того, що є священним або життєво важливим для даного етносу: в українців це образ матері, у католиків - Мадонни і т. п.

Найбільш образливий вираз, який побутує у чукчів і ескімосів, можна перекласти приблизно так: "Ти невмійко".

Англійський медичний журнал минулого століття писав: "Хто першим у світі вилаяв сусіда по племені, замість того, щоб дрючком розтрощити йому череп, той заклав основи нашої цивілізації: адже, якщо комусь наступили на мозоль, він вас або вдарить, або вилає. Те і те зробити одночасно навряд чи можливо".

Хоч останнє твердження дуже сумнівне, матюк як різновид афектної поведінки реально існує. Він перебуває за межами "культурних меж". І це прекрасно розуміють ті, хто непристойно висловлюється. Тож і намагаються (це характерно і для дитячого середовища) витіснити некультурні слова, замінити їх іншими. Саме в цьому причина поширення слова "блін".

Мовлення сучасної молоді дратує викладачів, батьків, представників старшого покоління, тому що деякі вислови дійсно "ріжуть" вухо. Це й не дивно, адже молодіжне мовлення відбиває нестійкий культурно-мовний стан суспільства, що балансує на межі літературної мови і жаргону.

 

Євдокія НІКІТІНА,

студентка II курсу

(спеціальність "Українська мова і література"),

Газета «Університет «Україна», №10-11, 2003

автор: Євдокія Нікітіна, студентка II курсу (спеціальність "Українська мова і література")

видання: Газета «Університет «Україна», №10-11, 2003, час видання: 2003


24/02/2010