Біблія українською мовою

Біблія українською мовою

 

Для слов'янських народів Біблію переклали в IX ст. святі Кирило та Мефодій. Староболгарська мова цього перекладу на землях Київської Русі набула місцевого забарвлення і дістала назву мови церковнослов'янської, зрозумілої не лише письменним книжникам, а широким народним верствам. Православна церква започаткувала традицію поширення християнства саме церковнослов'янською або старослов'янською мовою, що зберігалася до XIX ст.

У XVIXVII ст. на хвилі боротьби за незалежність та національно-культурне відродження України й української православної церкви усвідомлюється потреба проповіді християнського вчення не польською або  латинською, а мовою рідною, зрозумілою українському народу. У 1556—1561 рр. у Пересопницькому монастирі за архімандрита Григорія з'являється «Пересопницьке Євангеліє». Цьому перекладу притаманні риси української мови XVI ст. Вплив народної мови, на думку вчених, помітний і у знаменитій «Острозькій Біблії» 1580-1581 рр.

Крім цих перекладів, для церковного і домашнього вжитку служили також першодруки Біблії білоруса Франциска Скорини. Мова його слов'янських перекладів Святого Письма була так наближена до тодішньої української мови, що дехто навіть вважав друки Скорини суто українськими.

У період великої національно-державної руїни, після приєднання України до Росії, справа перекладу Біблії занепадає.

Лише в XIX ст. із появою «Енеїди» Івана Котляревського, коли виникає полеміка навколо питання української літературної мови, знову постає питання про відповідний переклад Біблії. Брався за переспів біблійних Псалмів Петро Гулак-Артемовський. Його перекладам притаманні значні відхилення від оригіналу, надмірна українізація тексту. Поет Степан Руданський до своїх «Співомовок» включив власні перекази біблійних сюжетів, збережених народною традицією: розповіді про початок світу, про велетів, царів Давида і Соломона, про Бога та його пророків. За переклад біблійних книг майже одночасно бралися письменник Григорій Квітка-Основ'яненко у Харкові й Маркіян Шашкевич у Галичині. М.Шашкевич надрукував п'ять розділів Євангелії від св. Матвія й повну Євангелію від св. Іоанна. В 1859 р. у Петербурзі вийшли друком  «Псалми, переложеные на малорусское наречіе» Михайла Максимовича. В останній чверті XIX ст. над перекладом Біблії працювали український письменник і фольклорист Володимир Александров та інспектор Ніжинського ліцею князя Безбородька Федір Морачевський.

Тарас Шевченко здавна мріяв про Святе Письмо, перекладене українською мовою. Поетичний цикл Т.Шевченка «Псалми Давидові», поема «Марія», вірш «Пророк», поетичні переспіви уривків зі Святого Заповіту («Осії. Глава 13», «Ісая. Глава 35», «Наслідування Єзекиїля. Глава 19», «Наслідування 11-го Псалма»), численні цитування Святого Письма у прозових творах і в «Щоденнику», а також яскрава біблійна тематика в його образотворчому мистецтві (цикл малюнків «Про блудного сина» та інші), - усе це свідчить про глибоке знання Т.Шевченком Біблії, його любов до Божої Книги, а також непорушну віру в Бога. Можливо, Т.Шевченко вплинув на свого молодшого колегу, письменника Пантелеймона Куліша. Вони мали спільний план щодо повного перекладу Біблії українською мовою. Наші великі просвітителі розуміли: щоб створити українську літературну мову, потрібно видати нею Святе Письмо – найпоширенішу у світі книгу.

У 1846 р. Тарас Шевченко вирішив розпочати цю справу з чотирьох Євангелій, залучивши до перекладацької роботи трьох своїх приятелів. «З того часу,— писав П. Куліш,— почалося перекладування Святого Письма тихцем та нишком від Москаля. Перекладувано його скрізь по Вкраїні, що іноді трудолюбці Божі і не знали один про одного».

Арешт і заслання Т.Шевченка перешкодили здійсненню спільного задуму.

Але велична ідея залишилась у свідомості П.Куліша, який дивом уник арешту за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Він встиг виїхати до Варшави для роботи в польських королівських архівах.

Тарас Шевченко повернувся із заслання з підірваним здоровям і не мав можливості жити в Україні. Після смерті Т.Шевченка у 1861 році П.Куліш береться за здійснення перекладу Біблії, ясно розуміючи велике значення цієї Книги для справи національного і культурного відродження України. Про це свідчив і сам письменник, коли згадував членів Кирило-Мефодіївського братства, які глибоко знали Святе Письмо. Він усвідомлював, що надрукувати свій переклад на території Російської імперії, де переслідувалась українська мова, буде неможливо. Сам П.Куліш був родом із Чернігівщини. Оскільки Східна Україна входила до складу Російської імперії, він, природно, був громадянином Росії.

Проживаючи у Варшаві з дружиною О. Білозерською (літературний псевдонім – Ганна Барвінок), він знав, що сім мільйонів його земляків живуть на західних землях України і знаходяться під пануванням Австро-Угорщини. Мова і культура українців там розвивалися вільно, і саме це додавало П.Кулішу впевненості в успішному завершенні й виданні перекладу Біблії українською мовою. Його сподівання на допомогу і сприяння галицьких українців у наступні роки повністю підтвердилися. Здійснені ним переклади Біблії окремими частинами друкували у Львові і розповсюджували не тільки у «підавстрійсько-угорській», але й у «підросійській» Україні, таємно переправляючи через державний кордон. Копітка перекладацька праця над біблійними текстами тривала довгих тридцять років.

Відчуваючи на собі тягар великої відповідальності, П. Куліш у 1868 р. залишає у Варшаві прибуткову роботу та переїжджає до Венеції, аби впритул, а не епізодично, зайнятися українським перекладом Нового Заповіту. На жаль, приступаючи до такої серйозної справи, П.Куліш не проконсультувався з Лондонським Біблійним товариством, яке вже тоді координувало національні переклади Біблії. Він здійснив переклад не з давньогрецького оригінального тексту, а головним чином, із церковнослов'янської мови та інших неоригінальних текстів.

Пантелеймон Куліш замислив величезної ваги справу — дати українському народові повний текст Біблії тією мовою, якою наш народ творив пісні, думав і промовляв до Бога протягом довгих віків. У 1868 р. у львівському часописі «Правда» (себто у закордонному на той час виданні) П.Куліш видрукував переклад І і XIII «Давидових Псальмів». Ці переклади ввійшли до Псалтиря, видрукуваного П.Кулішем у 1871 р. під псевдонімом Павло Ратай. В умовах заборони української мови в Російській імперії та суворого контролю з боку Синоду РПЦ видань релігійної літератури свої ранні переклади окремих біблійних книг П.Куліш видавав анонімно, не вказуючи свого імені як перекладача.

У 1868 р. у часописі «Правда», а згодом окремим виданням П Куліш опублікував переклад двох Мойсеевих творів — «Пісні над Червоним морем» і «Пісні передсмертної», у 1869 р.— переклади XV і XVI Псалмів та Книги Йова (під псевдонімом Павло Ратай). Цього ж року в додатку до «Правди» з'являється інтерпретація П.Кулішем П'ятикнижжя Мойсеєвого під назвою «Святе Письмо, або Библія Старого і Нового Завіту. Русько-українською мовою переложена». У статті на восьмі роковини смерті Тараса Шевченка П.Куліш радісно писав: «Ось-бо стоїмо вже в дверях нового періоду бороття України за своє людське і народне право. Вже появила вільна преса початок нового твору невмірущого духу Українського — початок Святого Письма...».

Куліш хотів продати переклади Святого Письма Британському біблійному товариству, а на виручені гроші мав намір заснувати у м. Львові книгарню, а потім друкарню. Агент Британського біблійного товариства, прочитавши у рецензії професора Віденського університету, що переклад Куліша не зовсім відповідає грецькому оригіналу, відписав перекладачеві, що товариство тільки тоді купить український переклад Святого Письма, коли він буде абсолютно відповідати грецькому оригіналу.

Пантелеймон Куліш не розгубився й негайно приступив до вивчення грецької та давньоєврейської мов. Він досить швидко опанував оригінальні мови Біблії і знову взявся до роботи. Глибоке й щире переконання П.Куліша у найвищій вартості надбань культури світової для розвитку культури української стало тим стимулом, який надав йому поступового поштовху у цій тяжкій, але потрібній рідному народу праці. Він мав всеосяжну ідею перетворити українців із нації етнічної на націю політичну шляхом послідовного відтворення нетлінних національно-культурних надбань. Для здійснення цього задуму сім’я переїжджає до Відня.

П.Куліш почав переклад із давньоєврейської від перших книг Біблії. У 1869 р. у Львові коштами місцевої української газети «Правда» був надрукований переклад П’ятикнижжя Мойсея.

Наприкінці 1860-х років у Відні починає сходити зоря молодого Івана Пулюя, громадська діяльність якого з усіх українських діячів на Австро-Угорських землях була найвизначнішою. Він послідовно й наполегливо відстоював культурні права української нації, домагався дозволу відкрити українські школи. У 1867 р. він у Відні об’єднав місцевих українців у товариство «Січ». Головним у діяльності організації була справа національного відродження, консолідації українців.

У 1869 році П.Куліш знайомиться з Іваном Пулюєм. У них була велика різниця у віці, вони належали до різних українських церков – православної та греко-католицької. Вони були громадянами двох держав, які поділили між собою Україну, але цих двох велетнів українського духу, видатних діячів науки і культури Пантелеймона Куліша та його молодшого друга, побратима, колеги й сподвижника Івана Пулюя поєднувала любов до Слова Божого і любов до України.

На відміну від уродженця Східної України Пантелеймона Куліша, Іван Пулюй народився в Західній Україні, в селі Гримайлові, неподалік від Тернополя. Цікавився природничими науками, але на вимогу батька навчався на богословському факультеті Віденського університету, де вивчав давньогрецьку, давньоєврейську та латинську мови. Будучи від дитячих років натурою глибоко й щиро реліґійною і страждаючи від прикрого розриву з батьками через незгоду висвятитися після закінчення курсу теології у Віденському університеті, Іван Пулюй написав у 1869 р. українською мовою «Молитовник для руського народу» і готував його до друку для греко-католицької церкви. Паралельно з богослов’ям І.Пулюй професійно цікавився фізикою. Думки про потребу наукового пізнання світу уводили І.Пулюя від теології до філософії, натурфілософії, фізики, астрономії, електротехніки. Він продовжував навчатися на філософському факультеті, де разом із гуманітарними науками викладали й природознавство. Це давало йому можливість проводити практичні досліди у лабораторіях Відня.

У 1869 р. до перекладу Біблії поталанило П. Кулішу залучити І. Пулюя, який, окрім своїх глибоких досліджень у галузі фізики, знав п'ятнадцять мов. Пропозиція спільної праці надійшла від П.Куліша, який, захоплений ідеєю перекладу Біблії, перебував у складному пошуку високоосвіченого богослова з добрим знанням давніх мов. Іван Пулюй, глибина знань якого викликала щирий подив сучасників, виявився вдалою кандидатурою для такої роботи. І.Пулюй погодився попрацювати на благо українського народу і прилучитися до перекладу книг Нового Заповіту. Їх творча співпраця тривала понад чверть століття. І.Пулюй виявився дуже пунктуальним у роботі, жодного разу він не затримав переклад дорученого йому тексту з Євангелій. Обоє перекладачів вирішили, що після завершення кожної із книг Заповіту, будуть зразу друкувати її.

У 1871 р. у Відні у друкарні Соммера громадським коштом виходять друком «Євангелия по св. Матфеєві (Святе Письмо). Переклад український», «Євангелия по св. Маркові...», «Євангелия по св. Луці...», «Євангелия по св. Іоаннові...». Співпраця П. Куліша та І. Пулюя тривала і завершилася виходом у світ усього Нового Заповіту 1880 р. у Львові під назвою «Святе Письмо Нового Завіту. Мовою русько-українською переклали вкупі П. Кулиш и И. Пулюй. Відень 1871 р. Печатано у Львові в друкарні Товариства имени Шевченка 1880». Обсяг цього видання — 464 сторінки. Два видання вийшло в 1912 р. і, нарешті, третє – в 1919 р. Про цей переклад неодноразово писав Іван Франко, зазначаючи, що «отсю книгу (вона дуже дешева) повинна мати кожна читальня і кожний поодинокий чоловік».

Видання своїм власним коштом результатів багаторічної праці не принесло перекладачам належної втіхи. Незважаючи на те, що у Галичині українська мова була дозволена, проте священики у церковному богослужінні задовольнялися церковнословянською з українською вимовою. Уніатські священики не поспішали переходити на українську мову. Проте ні бойкот перекладацької праці, ні заборона поширювати це видання на території Російської імперії не спинило запалу П.Куліша будь-що сповна реалізувати задумане. У 1871 р. у Львові був виданий «Псалтир» українською мовою. Після того, як новообраний митрополит греко-католицької церкви Йосип Сембратович офіційно підтримав переклад Біблії українською мовою, П.Куліш і І.Пулюй ніби дістали нове дихання. Натхнені зростаючою увагою до своєї нелегкої праці, перекладачі не шкодували ні сил, ні часу, аби швидше завершити велику справу. Вони були переконані, що народ, який має Біблію рідною мовою, не може бути знищений. Мова, якою перекладена Біблія, безсмертна.

Після численних переробок і доповнень, після 14 років листування з Біблійним товариством останнє таки погодилося у 1885 р. купити переклад Нового Заповіту. Видання це побачило світ у Відні у 1887 р., а потім було повторене через п'ять років.

Отже, за чотири роки (1869-1872), проведені у Відні, Пантелеймон Куліш та Іван Пулюй здійснили переклад Нового Заповіту з давньогрецької мови. Одночасно П.Куліш перекладав книги Старого Заповіту. Закінчивши переклад Старого Заповіту, П.Куліш вирішив повернутися на Чернігівшину, на свій хутір Мотронівку, щоб поступово редагувати переклад і готувати його до видання під егідою Лондонського Біблійного товариства. Але сільське життя, велике господарство, наче трясовина, затягли письменника. Літературне опрацювання перекладу відкладалося. У 1880 р. на запрошення П.Куліша та його дружини Ганни Барвінок до Мотронівки на відпочинок приїздив Іван Пулюй, як вони його називали «чоловік-самоцвіт». Друзі спостерігали зірки на вечірньому небі, говорили про наукові дослідження гостя в галузі квантової фізики.

У память про перебування І.Пулюя  на хуторі Мотронівки Пантелеймон Куліш написав Молитву, яку присвятив своєму молодому другові:

 

МОЛИТВА

(Присвячена д-ру Полюєві на спомин зоряної ночі в Україні, в хуторі)

 

Всесильний! Я тобі молюся,

Молекул космоса Твого

Де Ти, хто Ти, – даремно бюся...

Ні, не збагну вовік цього!

Вовік науці не обняти

Всього, що Ти создав єси...

Даремно розум наш крилатий

Шукає краю небеси;

Знемігшися, на ту пилинку

Спускаєшся, що ми звемо

Вселенною, що на хвилинку

Її в імперії рвемо.

І тут безодня животвору,

І тут премудрість без кінця...

Однаково горі і долу

Сіяє світ Твого лиця.

Молюсь, не дай мені з розпуки

Зректися розуму мого:

Нехай не гасне світ науки

В проміннях сяєва Твого!

Нехай мій дух в земній юдолі

Не знижується до звірят,

З Твоєї пресвятої волі

Нехай вовіки буде свят!

 

Іван Пулюй присвятив Пантелеймонові Кулішеві свою книгу "Нові і перемінні зьвізди". Видання залежалого рукопису Старого Заповіту було відкладене на невизначене майбутнє. Наступного 1881 р. П. Куліш написав І.Пулюю всього кілька рядків: «Священне Писання нехай іде в світ із двома нашими іменами. Надрукуйте на титульній сторінці: Священне Писання Нового Заповіту мовою русько-українською переклали разом П.Куліш і доктор І.Пулюй». Про Старий Заповіт він не згадував.

У листопаді 1885 р. під час загадкової пожежі, яка охопила будинок і господарські будівлі хутора Мотронівка, загинуло все майно П.Куліша і єдиний примірник рукопису з перекладу чотирьох п’ятих загального обсягу біблійних текстів Старого Заповіту. П.Куліш не знаходив жодного виправдання своїй 13-літній бездіяльності. За цей час можна було не тільки відредагувати й переписати начисто рукопис, але й надрукувати його. Розпач П.Куліша змінився великим бажанням ще раз перекласти Старий Заповіт. За дванадцять останніх років життя він удруге переклав більшу частину Старого Заповіту, долаючи життєві труднощі й хвороби. У 1895 році П.Куліш повідомив Британське Біблійне товариство, що підготував переглянутий переклад Старого й Нового Заповітів. Це вселяло П.Кулішу надію видати повну Біблію. Помер Пантелеймон Куліш у 1897 р., не завершивши багаторічної праці, сім із тридцяти девяти книг Старого Заповіту залишилися неперекладеними. Після смерті П.Куліша рукопис придбав Чернігівський краєзнавчий музей. У 1901 р. представник Біблійного товариства підписує контракт на видання Старого і Нового Заповітів українською мовою.

До справи завершення перекладу І.Пулюй професор, декан електротехнічного факультету Німецького політехнічного інституту у Празі запросив відомого українського письменника і богослова, вихованця Київської духовної академії Івана Нечуй-Левицького. У 1898-1901 рр. І.Нечуй-Левицький переклав Першу і Другу книги Хронік, книги Ездри, Неємії, Естери й Даниїла, а Іван Пулюй — Псалтир. На той час у 1887 р. у Відні вже був виданий однією книгою Новий Заповіт українською мовою, який швидко розійшовся по всіх містах і селах серед українських християн. Тепер належало додати до нього ще 39 книг Старого Заповіту і видати повну Біблію. Керував друкуванням книги Андрій Служарчук. Він же редагував  окремі частини перекладу.

Іван Пулюй, на той час видатний фізик, астроном, теолог, громадський, культурний, релігійний і державний діяч, людина, яка відкрила невидимі Х-промені раніше за німця Конрада Рентгена та першу відому елементарну частинку – електрон, вирішив видрукувати весь Старий Заповіт українською мовою.

Незабаром настав щасливий день виходу Кулішевої Біблії, як її одразу почали називати. За згодою Лондонського Біблійного товариства й за повної його підтримки у 1903 р. у Відні у друкарні Адольфа Гольцгаузена була видана так довго очікувана християнами України перша Біблія українською мовою. На твердій обкладинці її було відтиснено українські слова: «Святе Письмо Старого і Нового Завіту. Переклад П. Куліша і І. Пулюя. Відень, 1903». Проте в умовах дії ще жорстокішого від Валуєвського (1863 р.) Емського антиукраїнського цензурного циркуляру фактично до революції 1905 р. жоден примірник цієї книги не міг бути офіційно ввезений до Росії. Не допомогло навіть особисте звернення до імператриці вдови покійного перекладача. В Росії Святе Письмо розповсюджувалося 42 мовами і діалектами, але Біблія українською мовою була заборонена. «Деспотичне царство хоче обездушити український народ, воно краде в нього останнє і найдорожче майно – його рідну мову», - писав І.Пулюй.

Оцінюючи внесок Пантелеймона Куліша у справу перекладів пам’яток світової літератури, Михайло Грушевський назвав П.Куліша «провідником єднання України з Вселюдством на ґрунті культури». Перевидання цієї Книги було здійснене також у Відні 1912 року. Відомі перевидання цього перекладу в Берліні (1921, 1930 роки), а також Нью-Йорку й Лондоні (1947 рік), у Києві (2000 рік).

«Книга Мойсея, Книга Пророків, Псалтир Давида … Це була зовсім не та щоденна українська мова, яку ми вживаємо, … а щось правічне, могутня магічна стихія, з якої колись витворились ми самі, українці, і не ми створили цю мову, а вона створила нас», – так висловив свої враження від прочитаного перекладу Пантелеймона Куліша й Івана Пулюя Павло Загребельний.

Дочекалася видання Біблії українською мовою і вдова Пантелеймона Куліша Ганна Барвінок, яка так опікувалася виданням усіх творів П.Куліша. Перший примірник видання доктор Іван Пулюй надіслав їй на хутір Кулішівку (колишню Мотронівку). «Немає слів, — написала вона у відповідь, — щоб висловити почуття хвилювання, яке переживало моє серце, коли я побачила у своїх руках Старий і Новий Заповіти... та ще в Кулішівці, у власному будинку Пантелеймона. Я саме знаходилась навпроти столу, за яким він перекладав Біблію; крісло, на якому він сидів, тепер завжди перев'язане чорною стрічкою. Коли я подивилася в той бік, тримаючи в руках його працю, мені здалося, що я побачила його самого за письмовим столом...». І ще вона писала: «Тяжко було би подумати, що чоловік бився п'ятдесят літ і так і слід його почез без Вашої підмоги великої. Казав один дуже освічений чоловік науковий: Не було б Куліша, не було б і Біблії. А я тепер скажу: Не було б Пулюя, не було б Біблії. Так у нас рідкі блюстителі добра і чести другого. Тисячу раз Вам спасибі».

Минуло трохи більше сторіччя від часу першого видання Святого Письма, і всі ці роки Біблія допомагала українському народові долати тяжкі шляхи його трагічної історії ХХ сторіччя.

 

Тетяна Коваленко,

студентка ІІ курсу (спеціальність „Видавнича справа та редагування”),

Газета «Університет «Україна», №3-4, 2007

автор: Тетяна Коваленко, студентка ІІ курсу (спеціальність "Видавнича справа та редагування")

видання: Газета "Університет "Україна", №3-4, 2007, час видання: 2007


24/02/2010