Про мовленнєву культуру пересічних українців

Про мовленнєву культуру пересічних українців

Ніна Головченко

Становлення української мови в нашій державі пройшло декілька болісних етапів, але остаточного вирішення ця проблема, мабуть, не матиме ще довго. Після офіційного проголошення незалежності України було здійснено низку актів про запровадження української мови у справочинстві на всіх рівнях державного управління, у всіх навчальних закладах (дошкільних, початкових, середніх, вищих) тощо. Було започатковано низку україномовних періодичних друкованих видань, на радіо та TV також переконливіше зазвучала українська мова. Зринула когорта молодих талановитих українських письменників: Марія Матіос, Сергій Жадан, Юрій Андрухович та ін. Українською мовою намагалася співати навіть вітчизняна «попса» (Ірина Білик, Павло Зібров), не лише традиційний андеґраунд («Плач Єремії», «Океан Ельзи», «Воплі Відоплясова» та ін.)

У ментальності нашого народу є така риса: сподіватися на «батька», покладатися на «батька», слухатися «батька», − тобто лідера молодої незалежної держави. Через те частково коливання мовної культури українців можна пояснити мовними та політичними пріоритетами наших президентів. За Леоніда Кравчука, виваженого політика, який очолив тільки-но проголошену незалежну країну й намагався в цьому процесі дотриматися усіх атрибутів, мова почала утверджуватися. «Червоний директор» Леонід Кучма переймався більше економічними питаннями, й усі мовні процеси протікали без особливої уваги з боку держави. В умовах жорсткого політичного протистояння між наступними лідерами нації – Віктором Ющенком і Віктором Януковичем – питання державної мови набуло не лише особливої гостроти, а й особливого маніпулятивного характеру.

І ось уже кілька років поспіль крикливі політичні маріонетки різної статі в усіх можливих ЗМК і ток-шоу шельмують «солов’їну», хто як може. Але суспільство вже стомилося від крикливих гасел та брехливих тирад, за якими криється насамперед «основний інстинкт» − бажання влади та грошей, і, здається, усвідомило головне: в Україні – політики, чиновники – це один народ, а решта – це інший народ.

Саме серед представників реальної еліти ми й поцікавилися думкою про мовленнєву культуру пересічних українців.

Марина (учитель): У мовному питанні мене турбувало завжди одне: підміна понять. Політики різного штибу у засобах масової інформації товкмачать у різних варіантах одну примітивну тезу: якщо ти говориш українською мовою – ти хороша людина, і навпаки. Я глибоко переконана, що поняття людської порядності та доброти, тобто поняття «хороша людина» − не має національної чи мовної ознаки.

Ірина (домогосподарка): Плинність мовного процесу в Україні я відчуваю часом у модних бутиках. На початку 90-х років, завітавши до «модної точки» Києва і звернувшись до продавчині українською мовою, − почувалася ідіоткою. Бо те дівча дивилося на тебе зневажливо, згорда, робило паузу й відповідало «па-русски» (без усвідомлення того, що її російська вимова вкрай недосконала). Згодом роботодавці дівчаткам у брендових магазинах поставили вимогу спілкуватися з клієнтами й українською. В окремих торговельних установах персонал говорить і українською, й російською, й англійською, − тобто тією мовою, якою звертається до них потенційний покупець. Але останнім часом, коли я, як завжди, звертаюся до продавчинь українською мовою, бачу ув їхніх очах якусь особливу повагу…

Микола (лікар): Для мене питання мови – не проблема, це мова моїх батьків. Правда, медінститут я закінчував ще за радянських часів, навчався російською мовою, дисертацію та статті писав російською мовою. Але, коли постало питання державної української мови, ми з колегами дружно потихеньку долучилися до цього процесу. Спершу було складно, адже медицина – це насамперед термінологічний, категоріальний апарат. Іноді було й смішно: скажеж хворому «мискокульшовий суглоб» замість «тазобедренный сустав», − не розуміє. Але процес пішов, і вороття йому не буде: в Україні державною мовою має бути українська мова.

У питанні мови я б загострив іншу проблему: культура мовлення, культура слововживання. Ідеш у столиці (!), в Києві (!) вулицею, чи їдеш у метро/маршрутці, чи підходиш до якогось кіоска, і не почуєш жодної фрази без інвективи, без росіянізмів, без суржику, без модненьких англійських словечок чи молодіжного сленгу!

Настя (студентка): Мене турбує перенасичення мовленнєвого простору пересічного українця англійською мовою. Ми переживаємо якісь шалені амплітуди: від формування несприймання російської мови (до речі, мови міжнародного спілкування) до емоційних закликів шанувати українську мову та тотального пропагування англійської.

Одна з форм англійської мовної присутності − це паралельне звучання англійського та перекладного українського (російського) текстів у численних кінофільмах і телесеріалах. Ми весь час чуємо з наших телеекранів англомовні пісні, причому частину з них виконують українські співаки. Поширенню латинки в нас сприяють власні назви іноземних торговельних марок − McDonalds, Sony, Coca-Cola, Nokia тощо. Такими назвами рясніє й телереклама. Навіть українські виробники надають перевагу англомовним назвам. Деякі з них нічого не означають, являючи собою просто набір літер (Shauma Persil Rex), інші мають змістовне навантаження, розраховане на знання глядачами англійської мови − orbit winter fresh (зимова свіжість), rex blue power (блакитна сила), only you (тільки ти). Англомовні назви пишуть іноді навіть кирилицею або комбінують обидві абетки − Skoda Єврокар (європейська машина).

Англомовні інтелектуальні «збагачення» часто викликають огиду й несприйняття. Кількість англіцизмів в одній фразі часом сягає такого числа, що глядач (слухач) уже не здатен сприймати інформацію: «Генеральний директор холдингової, консалтингової чи трастової компанії організовує тренінгові курси, наділяє бізнес-планами, складає лістинг котирувань відповідно до маржі, встановленої Нацбанком, укладає ф'ючерсні контракти, які набувають сили при виїзді до офшорних зон». Чи не зрозуміліше та простіше було б сказати: «Генеральний директор розпорядчого, дорадчого чи довірчого товариства організовує навчання, складає список вартісності відповідно до допуску, встановленого Нацбанком, укладає майбутні угоди, які набувають чинності при виїзді до непідлеглих зон»?

Іноді людям, які вже звикли до таких запозичень, здається, що неможливо дібрати українських відповідників. Та це зовсім не так. Скажімо, популярне слово «консалтинг» має в українській мові сім відповідників (деякі з них − синоніми): порадництво, дорадець, порадник, радний, дорадчий, порадний, порадчий.

Телереклама привчає нас, наприклад, до нового латинського слова: есенціальний препарат «Береш плюс». Те саме можна сказати українською, вживши слова необхідний, конче потрібний, невід'ємний, істотний, цінний, важливий. Коментатор повідомляє, що спортсмен вийшов «до кола серії masters» (колись ми казали «майстер», а тепер нас привчають до «мастерс»).

Ведучі теленовин раз у раз розповідають про «РР-кампанії та про електорат». Ще недавно ми говорили про те саме зрозумілішими словами: «рекламна кампанія та виборці».

Молодіжні програми закликають відвідати «шоу», під час яких є змога задурманитися всілякими «римейками старих шлягерів», де можна «забалдіти від кліпів», які зайняли перші місця в «чарті», крім того, обрати улюбленого «диджея», який запропонує вам свій «мікс».

Англійські слова безперешкодно входять у нашу мову. Більшість із нас уже, здається, і не помічає, що говорить напівіноземною мовою. Слова «бойфренд, сингл, гамбургер, ток-шоу, провайдер» та сотні інших серед основної маси телеглядачів не викликають подиву, не зроджують потреби протидії. Навпаки, подеколи спроби замінити їх українськими відповідниками викликають обурення.

Отже, англіцизми дістали широкий ужиток чи не в усіх сферах життя і в різних професійних та вікових (молодіжному, дитячому) середовищах. Таким чином, до українського діалогу дедалі помітніше долучається англійський «голос». Вплив англійської мови позначається на мовленнєвій діяльності, мовній свідомості й на системі української мови. Український мовознавець Богдан Ажнюк називає це явище «полікодовість» або «перемикання кодів». Співіснування трьох кодів (українського, російського, англійського), часте перемикання їх, змішування і значна інтенсивність міжкодових запозичень, на його думку, провокує моду на інтертекстуальність, що розхитує українську мовну норму, знижує поріг чутливості до її порушень.

Ольга (кухар):

Саме мовна культура є відображенням усіх процесів, які відбуваються в Україні. На моє переконання, за її станом можна визначити, що буде з нацією, країною через певний час.

Нині українська мова знаходиться у критичному стані, тому що, по-перше, більша частина населення просто не вважає її державною і віддає перевагу російській, яка, у свою чергу, в інтерпретації пересічного українця не є абсолютно чистою. По-друге, дуже рідко можна зустріти людину, яка б розмовляла еталонною українською мовою. Як правило, вона розбавлена суржиком або іншомовними словами, переробленими на український лад, типу «хав ту ю деньки, океюшки…» або ненормативною лексикою.

І саме на цьому аспекті мовленнєвої діяльності − вживанні ненормативної лексики – хотілося б зупинитися. Спочатку ці грубі слова було призначено для того, щоб увиразнити грубість мовлення або аморальні вчинки. І їх використовували лише за призначенням. Наприклад: слова «шльондра» або «б…» вживалися на означення жінки легкої поведінки.

Потім ці слова видозмінювалися («блін», «капец»), і їх почали використовувати вже як вставні слова для того, щоб сильніше підкреслити або жахливість становища або, навпаки, його успішність. Також дуже часто інвективу використовують для зв'язки слів, коли маленький словниковий запас. Для підтримки свого іміджу та для вираження емоцій, коли не вистачає аргументів. Ще це є своєрідним віянням моди, що розвивається в певних тусовках. (Мене, наприклад, дивує телепроект «Пекельна кухня», де учасники змагань кухарів активно вживають лайливі слова. Хто з нормальних людей хотів би пригоститися стравою, присмаченою матюками?..)

Таким чином, можна вважати, що українська мова зараз переживає не найліпші часи. Адже українська мова − це мова інтелігентної людини, яка поважає себе як носія і провідника державомовності. А мовненнєва культура переважної більшости сучасних українців – це трансформована імітація російської мови, що змішана з діалектизмами, англіцизмами, жаргонізмами та лайками.

Валерій (виконроб): Мовою повсякденного спілкування для мене є українська мова, бо я – українець, працюю в Україні. Народився я на Івано-Франківщині, а навчався у Києві (фах – інженер-теплоенергетик). Працюю нині в будівельній компанії. І хочу сказати одразу основне: якщо ти постійно говориш добірною українською мовою в будь-якій ситуації – в компанії друзів, у громадському транспорті, на виробничій нараді, на переговорах із замовниками, росіянами, турками чи євреями тощо, − до тебе ставляться із повагою. А якщо люди бачать, як фахово та відповідально ти вмієш працювати, − ця повага подвоюється. Тобто, якщо ми хочемо, щоб у нашій державі запанувала гарна українська мова, нам треба навчитися поважати самих себе, послуговуватися рідною мовою постійно і гідно представляти будь-яку сферу діяльності в Україні.

Які проблеми я б зауважив, оскільки спілкуюся з робітничими бригадами з різних куточків України. По-перше, на побутовому рівні зникає чиста еталонна українська мова. Регіони, де вона ще частково збережена, − це Черкаська, Львівська області, частина Київської. По-друге, мовне середовище впливає на культуру мовлення. Наприклад, були у мене бригади хлопців, які зовсім не вживали лайливих слів (хоча у будівельників це рідкісне явище). А були бригади, де що не слово – то матюк. І якось мені дружина каже: «Валерію, ти хоч помічаєш, що ти ляпнув?...» Через те свого роду оази чистої української мови мають продукувати, мені здається, засоби масової комунікації – TV, радіо, реклама, друковані та електронні періодичні ЗМІ тощо. Деклараціями на державному рівні та зусиллями шкільного учителя української мови цієї проблеми не вирішити.

Хоча за роки незалежності щодо мови варто відзначити ще один аспект: російська мова стала викликати менше агресії та незадоволення. Очевидно, що мої співвітчизники дещо переакцентували мовленнєву проблему й усвідомили, що збереження і розвиток рідної української мови − це наше завдання, а не провина сусіда чи брата.

автор: Ніна Головченко

час видання: 2011


10/08/2011