Функціонування української мови в Україні

ФУНКЦІОНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В УКРАЇНІ

 

Становлення державної мови та її повноцінне функціонування є одним із критеріїв успішного розвитку будь-якої держави та зміцнення її авторитету на міжнародній арені. Спробуємо простежити становище української мови в Україні в минулому та сьогоденні української держави. Протягом майже чотирьох століть українська мова зазнавала жорстокого переслідування та заборон. Коротко наведемо факти лінгвоциду української мови, тобто методичного і системного викорінювання її як мови українського народу:

1720 р. — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів із церковних книг.

1753 р. — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1769 р. — заборона Синоду РПЦ друкувати й використовувати український буквар.

1863 р. — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування українськомовної духовної і популярної освітньої літератури: «Ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може».

1876 р. — Ємський указ Олександра II про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.

1908 р. — чотирма роками після визнання Російською академією наук української мови мовою сенат оголошує українськомовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.

Подібну мету переслідувала і мовна політика більшовицького режиму, яка, починаючи з 30-х років, не обмежилася зовнішньою русифікацією, що поступово звужувала сферу застосування української мови. Паралельно було запроваджено керовану згори практику уподібнення її до російської, перетворення української мови на бліду копію мови сусідньої держави, що мало довести її вторинність і меншовартість, а відтак і непотрібність.

Отже, українська мова зазнала впливу настільки руйнівних процесів, що після проголошення її державною на порядку денному постає питання відновлення її у функції рідної мови для значної частини українців.

Сьогоднішній стан української мови в нашій державі можна визнати незадовільним. Той факт, що значна частина українських громадян використовує у своєму повсякденному житті мову сусідньої країни, повинен змусити всіх нас замислитися, чи достатньо ми працюємо задля популяризації української мови серед наших громадян, не кажучи вже про популяризацію її за межами України.

Слід відмітити, що з усіх сфер суспільного життя, в яких побутує національна мова, найважливішою для її існування і розвитку є родинно-побутова сфера. Побутова мова спілкування — це та перша мова, яку дитина засвоює в родинному колі і за допомогою якої пізнає світ. Вона формує елементарні структури мислення і світосприйняття у дитини.

Незважаючи на те, що ця мова проста і конкретна, вона посідає центральне місце в системі мовних стилів. Якою б розвиненою не була мова, якщо вона виходить з ужитку в родинно-побутовій сфері, то поступово відмирає.

Головним супротивником у справі реабілітації української у функції рідної виступає сформована російськомовна атмосфера наших міст, що породжує ефект мовного диктату середовища. Адже, згідно із законом соціалізації, «жодна з осіб не може ізолюватися від реакції на неї навколишніх осіб, яка впливає на її поведінку та видозмінює останню на всіх стадіях життєвого циклу». Українське урбаністичне середовище створює психологічно комфортні умови для російськомовної частини населення і дискомфортні для тих, хто зберігає вірність рідній мові. Говорити українською в усіх ситуаціях міських контактів означає повсякчас долати опір мовного середовища. Можна сказати, що мовно-культурна атмосфера наших міст зробила російську мовою пристосування, а українську мовою протистояння.

Звичка користуватися російською в побуті при вимушеному переході на українську в професійній діяльності породжує явище так званої «дерев'яної мови», мови, якій бракує природності вимови, виразності, гнучкості, достатнього лексичного запасу. Пародійні рядки Олександра Ірванця «Як ти звучиш калиново-дубово, рідна моя українська мова» асоціюються саме з таким поширеним типом мовлення, пов'язаним із натужним внутрішнім перекладом з російської.

Обмежене використання української мови в усному спілкуванні гальмує й ускладнює справу оздоровлення інших стилів, зокрема адміністративно-ділового і, особливо, наукового як незалежних, заснованих на власному ґрунті, мовних утворень. Внесення змін у наукову термінологію, необхідність припинення практики калькування російської термінології, завдання адаптації навали англомовних запозичень, зумовленої новими політичними умовами, — все це потребує повноцінного функціонування української мови не тільки в писемній, айв усній практиці наукового спілкування. Без нього переважна більшість слушних рекомендацій у галузі термінотворення зависає в повітрі.

Попри ту руйнацію, якої зазнала українська мова у XX ст., вона зберегла повновартісним і неушкодженим один надзвичайно важливий у житті суспільства стиль — художній. Як і розмовно-побутовий, він належить до базових у стильовій мовній системі. Але якщо перший охоплює прагматичні сфери життя, то другий належить царині мистецтва слова. Художній стиль є найбагатшим на засоби вираження, головна його роль — культуротворча. Відомий вислів Гайдеґґера «Мова, яка прагне охопити буття в усій його повноті, перетинає кордони вічності» стосується передусім літературної мови. Ці слова цілком можна віднести і до української мови, її літературна форма розвинена, багата і досконала.

На сьогодні формування в масовій свідомості престижного образу нашої культури, для якого вона має всі підстави, заблоковано дозволеною владою московською експансією в інформаційно-культурний простір України, що продовжує тримати населення на рівні пасивного споживача московської версії сучасної цивілізації і програмувати в масовій свідомості вигідний колонізаторові образ українців. Як зазначає О. Забужко, «характеристики, якими наділено «колонізованого» в «колонізаторському» сприйнятті: розважальний екзотизм (сказати б, мила втішність...), потенційна дискомфортність (прихована загроза) — і комічність».

У незахищеному культурному просторі асиметрична двомовність знайшла специфічний прояв у закріпленні кожної із двох конкуруючих мов за різними сферами — українська мова переважає в елітарній культурі, російська — в масовій.

Натомість із трьох основних сфер спілкування, які виділяє соціологія — родинно-побутовій, професійній і сфери масової культури саме остання надається до порівняно швидкої українізації і використання її у функції ефективного засобу активізації та поширення усно-розмовних форм побутування мови, оскільки вона найтісніше пов'язана з урбаністичною мовною стихією.

Масована інвазія російськомовного маскульту в Україну перекрила найефективніший шлях оздоровлення мовної ситуації і з кожним днем розширює «ту величезну прірву, яка існує між історично виробленою, досконалою літературною формою української мови та її живою щоденною реалізацією».

Лише популяризація української культури в різноманітних жанрових і стильових формах разом із .україномовною адаптацією іноземної телепродукції спроможна підняти престиж української мови, сприяти пасивному її засвоєнню і, таким чином, зупинити процес відмирання живих урбаністичних форм побутування мови.

 

Олег Поліщук,

викладач Дубенської філії Університету «Україна»

Газета «Університет «Україна» №3-4, 2011

автор: Олег Поліщук, викладач Дубенської філії Університету «Україна»

видання: Газета «Університет «Україна» №3-4, 2011, час видання: 2011


11/04/2011