Що ж ми робимо, люди?..
«О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх»
Олександр Олесь
Так уже повелося у світі, що у кожного народу є своя мова. Мова, яку цей народ оберігає, цінує, пишається нею, а головне – поважає і розмовляє нею.
Мова також є символом державності. В Італії це італійська, у Франції – французька, в Росії – російська. А у нас в Україні – це наша рідна українська мова.
Важко сказати точно, скільки вона вже існує (близько 2000 років), але достовірний той факт, що шлях її – довгий і тернистий. У кожному столітті були люди, які своїми кістьми полягли, щоб захистити, не дати розіп’яти і знищити рідну мову Української нації. Інакше, ніж Героями, їх назвати важко. Багато їх імен і прізвищ, на жаль, не збереглися на сторінках нашої історії. Але всі вони були справжніми і достойними дітьми нашої Батьківщини – її дочками і синами, які не бачили життя України без української мови, шанували і захищали її, як шанують і захищають своїх батьків вдячні діти.
І недарма ж було все це! Вибороли, вистраждали, виплекали! Не зігнулися під гнітом заборон, арештів і знущань люди. І підняли вони з колін рідну мову, викохали, обігріли її. І розцвіла вона славними піснями українськими, загомоніла рідними степами і дібровами, заколосилася золотою пшеницею на полях, і заблищала, обласкана виступами талановитих українських артистів, співаків, письменників і поетів. Нарешті дочекалися! Жити б щасливо, але ж…
Почали люди зрікатися своєї рідної мови, одвертатися од неї, сміятися з неї. Як таке могло трапитися, що нам, «гордим українцям», почали свідомо нав’язувати чужу мову? Чому мова наших предків із нашої ж вини перестає бути для нас Вічною Мовою нашої могутньої української Нації? Той же таки О.Олесь писав у своєму вірші про рідну мову слова, які палають вогнем і обпікають пекучую правдою:
Як розлучимось з тобою,
Як забудем голос твій,
І в Вітчизні дорогій
Говоритимем чужою?!
Ці рядки якраз дуже нагадують наші теперішні часи. Часи, коли, здається, майже нікому немає діла до духовних цінностей, що прийшли до нас із давніх давен, коли й діда-прадіда ще не було, коли ще не було цього шаленого розвитку цивілізації з її новими технологіями. Було лише Слово. І Слово то було Українська Мова.
Тож ми повинні бути її гідними послідовниками, щоб не переверталися у трунах кістки наших пращурів, які життя віддали за неї і не гналися за престижем чужих мов!
До речі, шановні українці! Ми повинні розуміти, що тільки ми самі створюємо імідж і престиж як для себе, так і для нашої мови. Давайте, нарешті, будемо розмовляти українською, просуваймо нашу мову у світ. Бо ж тільки тоді, коли ми всі почнемо спілкуватися рідною мовою, коріння і дух нашої Нації зміцніє, і ми всі впененіше будемо підійматися вгору на нові щаблі нашої могутньої духовності, здобуваючи повагу всього світу. Це те, що не залежить від влади. Це наш дух, душа і патріотизм. Все ж бо в наших руках.
Давайте своїм прикладом покажемо всім, що наша українська мова – найкрасивіша і наймилозвучніша: тільки роздивіться її, вслухайтесь у неї, впустіть її у своє серце… Будьмо гідними дітьми для неї. Щоб не здригалася наша совість від грізних і страшних слів патріота і вічного українця Дмитра Павличка:
Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма –
В твій слід він кине сміх-погорду.
Ти зрікся мови рідної…
Альона Загребельна,
студентка-заочниця V курсу (спеціальність
«Видавнича справа та редагування»)
автор: Альона Загребельна, студентка-заочниця V курсу (спеціальність «Видавнича справа та редагування»)
видання: Газета "Університет "Україна", час видання: 2010
03/11/2010
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське