Віталій Дончик, член-кореспондент НАН України

Зростає кількість суржику на душу населення

 

Погляньмо на нинішню ситуацію. По-перше, сфера вживання української мови розширюється, коло нових мовців поповнюється, і багато з них, звісна річ, не володіють нею бездоганно. По-друге, як ніколи, зростає кількість суржику «на душу населення»: з депутатської та інших трибун, із найвищих вуст він, ніби діставши верховну санкцію, з’являється скрізь, де тільки можна. І нарешті агресивно, не інакше як зі спеціальним руйнівницьким прицілом його стали впроваджувати через екран та сцену.

Поза сумнівом: чистота, багатство, культура мови – це наша спільна справа, і її можна зрушити й просунути вперед тільки об’єднаними зусиллями всієї громадськості, насамперед безпосередньо причетних до неї організацій, установ і закладів: від академічного Інституту української мови до «Просвіти».

Від ЗМІ багато що залежить. Українська преса (досить вказати на сам факт появи такого часопису, як «Урок Української» або мовного розділу у газеті «Хрещатик»), радіо більше чи менше приділяють уваги питанням культури слова, а ось сучасне майже суціль приватизоване телебачення є цілком глухим і чужим до них. Саме телевізія відчиняє широкі двері різного роду «сміхоробам», які, здається, іших засобів досягти комічного ефекту в гуморі на українську тему, як суржик, не знають.

З усіх ЗМІ телебачення вирізнюється найбільшою мовною безграмотністю: тут і неправильне вживання слів, і русизми, й абсурдні наголоси: прийняти участь, на слідуючий рік, згідно указу Президента, на протязі багатьох років, рік назад, підняти налоги, нарядні діти, передуючись, не стали виключенням, заборгованість по пенсіям, до Дніпропетровську, осень, мост, поважних особ, тенисисти, уряд Ющенко, удар Кличко, відношенням до них, позіхання на життя людини, площадь воріт, ударив по воротам, від цього не уйде, шестя…Тут і далі я наводжу, за поодинокими винятками, «перли», підслухані якраз у ведучих, кореспондентів, оглядачів, дикторів, коментаторів політичних подій, погоди і спортивних змагань, тобто тележурналістів, яким припускатися помилок не просто не личить, це свідчення професійної непридатності.

Певне, не перебільшу, якщо скажу, що на першому місці за поширеністю слово знаходитися. «Ми знаходимося в студії», «Питання знаходиться в центрі уваги», «Ти знаходишся так далеко», «Делегація знаходиться в столиці Чилі», «Проблема довго знаходиться в стадії розв’язання», «Радіаційні відходи знаходяться у сховищі» і т. ін. Український варіант – або пропуск дієслова, де це можливо («Ми в студії», «Ти так далеко»), або перебувати, бути тощо («Делегація перебуває в столиці Чилі», «Питання перебувало (було)…, «Проблема довго залишатиметься (буде)…»), або міститися, зберігатися (радіаційні відходи, рукописи, архіви містяться, зберігаються), або розташований («Музей розташований на Печерську», «Чернігів розташований на півночі України») та ін., уживання у цих випадках слова знаходитися неправомірне. На місці воно буде в таких, наприклад, реченнях: «Знайшлися кошти на видання журналу» чи «Знаходяться ще люди, які вірять у повернення минулих порядків», тобто там, де є семантична близькість до основного значення лексеми знаходити (щось, когось).

Дуже багато прикладів невідповідного слововживання пов’язано зі словом відноситися та похідними від нього. Зрозуміло, що ми не відносимося (сумлінно чи несумлінно) до роботи, до обов’язків, а ставимося. Щоправда, диктори й ведучі майже не припускаються в цьому разі похибок, більше грішать тут запрошені до студії співрозмовники. А ось в іншому значенні замість належати слово відноситися («До цієї категорії відносяться…») вживається часто, що є звичайно, помилкою. Бо правильно: «Ячмінь належить до родини злакових», «Ця подія належить до початку 20-х років».

 

Віталій Дончик,

член-кореспондент НАН України

Газета «Університет «Україна» №5-6 (181-182), 2017

автор: Віталій Дончик, член-кореспондент НАН України

видання: Газета «Університет «Україна» №5-6 (181-182), 2017, час видання: 2017


09/07/2017