А вона ж державна

А вона ж державна

 

У статті 10 Конституції України зазначається, що державною мовою в Україні є українська мова. Отже, держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування її в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Мова – це засіб спілкування, передачі інформації. Державна мова - не тільки інструмент спілкування, це інструмент злагоди, єднання всіх громадян держави навколо загальнодержавних успіхів та проблем, інструмент добробуту й захисту інтересів держави. Громадянином Ізраїлю може стати єврей, який вивчив єдину державну мову ідиш. Навіть США, де мешкають десятки мільйонів нігерійців, китайців, мексиканців, поляків, зрозуміли, що в державі повинна бути єдина державна мова – оберіг держави і добробуту її громадян. Тому недавно в США був ухвалений закон про єдину державну мову – англійську. І в Російській Федерації є єдина загальнодержавна російська мова. Виникає запитання, чому ж у нашій державі взагалі постає питання про двомовність?

Звернімося до історії. Українська мова як основний чинник ідентичності нації, її культури й духовності зазнавала всілякого гноблення протягом сотень століть. Імперіалісти, грабіжники знають, що зі втратою мови народ втрачає національну гідність, перетворюється на глину, з якої можна зліпити зрадника, раба, бо патріотично свідома людина може віддати життя тільки за Батьківщину. Після підписання Переяславської угоди з Московією верхівка, яка жила за рахунок використання праці трударів, в Україні накладає заборону на українську мову в навчальних закладах, церквах, державних установах. Фактично з мовою нищаться пісня, звичаї і культура цілого народу. Для цього було видано понад 170 царських указів і постанов ЦК КПРС. 1718 року спалено бібліотеку Києво-Печерської лаври, де зберігалася історія України, а 1964 року Москва вчинила підпал приміщень Бібліотеки АН УРСР, де зберігалися архівні довідки. І це для того, щоб остаточно викорінити і згадку про засади української нації. Мова нищилася протягом панування Російської імперії, Польщі. Тож сотні культурних діячів поплатилися роками переслідувань, ув’язнень у холодних казематах за те, що писали українською мовою. Цього досягали і висиланням українців за межі держави. З 1917 до 1946 року було знищено 29 мільйонів українців, зокрема письменників, працівників культури, освіти, науки. Голодомор 1932-1933 років позбавив життя мільйонів носіїв української мови. А згодом щорічно виселяли до 2 мільйонів молодих людей – хитро, непомітно для загалу: примусово розподіляли спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів аж до Тихого океану, щоб там вони створювали сім’ї і забували свою рідну мову.

І все ж Україна отримала свою незалежність і обрала державну мову – українську. А український народ уже на п’ятому скликанні Верховної Ради доручає берегти мову, але чомусь українці тільки зневірюються в тих людях, які говорили на виборах такі «гарні» слова. Чому ж так? Просто політичним діячам байдуже, яка буде мова, адже їх мета – очолити верхівку влади. Чистої української мови, на жаль, майже не залишилося. Нам потрібно нагадати нашим землякам, що вони насамперед є Українцями з великої літери і, перш ніж порушувати питання білінгвінізму, слід узяти до рук паспорт, повернути графу «національність» і згадати, чиї ми діти. Нам потрібно виховати нове покоління українців, патріотів, які будуть цінувати і захищати рідну мову, відроджувати українські традиції, звичаї, нашу вишиванку, нашу пісню, адже кожен має право, не ховаючись, пишатися своєю національністю. Зневага до української мови – це зневага до українця.

 

Андрій Сотник,

студент ІІІ курсу

Дубенської філії університету

(спеціальність «Правознавство»),

Газета «Університет «Україна», №1-2, 2010

автор: Андрій Сотник, студент ІІІ курсу Дубенської філії університету (спеціальність «Правознавство»)

видання: Газета «Університет «Україна», №1-2, 2010, час видання: 2010


25/02/2010