Шануймо нашу рідну мову

Шануймо нашу рідну мову

 

Нещодавно мені розповіли про одну жінку, котра ще в радянські часи гідно й послідовно обстоювала українську мову. Правда, не на якихось там акціях чи в публікаціях, а в сімейному колі, у спілкуванні з колегами, друзями, приятелями, із сусідами і загалом із усіма людьми, з якими зводила доля. Ця жінка чудово знала рідну мову, працювала коректором в одному із вітчизняних видавництв.

Але скільки було, та, на жаль, і є таких медійників, інших працівників, котрі на роботі послуговуються українською, але поза роботою – у громадських місцях і в сім’ї – легко переходять на російську.

Посилались, та й посилаються, на традиції, звички: мовляв, так повелось, а в радянські часи ще й усіляко заохочувалося. Тож тих, хто обстоював рідну мову, спілкувався нею, сприймали як диваків, оригіналів, а то ще й навішували ярлики: гуцул, селянин, бандерівець.

Пригадую наради, зібрання, починаючи з області.

Повсюдно, зокрема на Київщині, переважала мова «старшого брата». Якщо був виступ українською, то, як правило, людини з народу, з його низів, або ж дуже вже принципового науковця.

За роки незалежності, здавалось би, чимало зроблено в мовному питанні. Прекрасні документи, приклад здебільшого позитивний, можновладців, котрі знали з дитинства і не забули материнську мову, або ж, добувшись високих посад, намагались якнайшвидше освоїти хоча б основні українські традиції, звичаї. Але вийдіть на вулиці, зайдіть в установи, організації, більшість, повторюю, більшість людей як говорить? Можна зрозуміти в любові до російської хіба що літніх людей, але ж молодь… Навіть учнівська, студентська її частина ігнорує рідне, вважає очевидно, що так зручніше, легше спілкуватись.

У бібліотеці нашого університету я звернув увагу на невеличку книжечку «Переходь на українську». Це, на мою думку, відчайдушний заклик привернути увагу до болючої проблеми. Перше ж речення і дивує, й насторожує: «Ми прагнемо допомогти людям, які б хотіли розмовляти українською, але не наважуються, бо соромляться російськомовної більшості». Це ж треба дожитись (хтось мені скаже, що ми жили весь час із таким розумінням), щоб соромитись свого рідного. На жаль, навіть фактична війна з путінською Росією не змінила ситуації на краще. За статистикою, сьогодні в Києві із чотирьох школярів, які розмовляють удома українською, лише один продовжує говорити українською на вулиці, інші троє переходять на російську. І це в місті, де українською говорили споконвічно і з якого українська мова була витіснена в останні століття.

Тож акція «Зроби подарунок Україні! Переходь на українську!» дуже актуальна. Її проводить громадський рух «Не будь байдужим!». Перший етап акції відбувся в Києві на початку 2007 року.

Красномовне, на мій погляд, гасло руху: «Ні – Малоросії! Зробимо країну Україною!». З ним виступають музичні гурти «Мотор’рола», «Мандри», «ФлайZZZа», «От вінта», «Гуляйгород», «Гайдамаки», «Тартак», відома співачка Ніна Матвієнко, звичайні громадяни.

Не думаю, що в акції за вісім років з’явились мільйони прихильників. Але навіть невелика кількість тих, хто свідомо обирає українську мову в спілкуванні на всіх без винятку рівнях, уселяє надію, що позитивні зрушення відбудуться, що державну мову ми гуртом захистимо і зробимо її справді державною не тільки законодавчо.

А тепер я хотів би зупинитись на кількох найтиповіших помилках, що найчастіше зустрічаються в різних сферах спілкування. Йдеться, здебільшого, про передачі радіомовлення і телебачення, а також про почуте на нарадах, інших зібраннях. І знову ж таки у багатьох випадках похибки пояснюються впливом російської мови.

Приймати участь. Звичайно, ні. Участь можна брати, взяти. Але навіть радійно й телевізійно ні-ні та й почуєш поширену помилку. І наш університет у коверканні мови державної теж приймає (ні, бере) участь.

Неділя (в значенні тиждень). Що годиться російською мовою – «неделя», не підходить українською. У нас, на відміну від Москви, «неділя» – тільки день тижня. Помилка теж дуже поширена.

«У більшості випадків» – це калька з російського вислову «в большинстве случаев».

Українською правильно буде «здебільшого», «здебільше», «здебільша». Отже, вибір є.

Виключення. Це слово знову ж таки під впливом російським вживають і тоді, коли потрібно говорити чи писати «виняток». Ось приклад: «На заняття прийшли всі одногрупники за виключенням Павла». Треба: за винятком Павла. Так само винятковий випадок, а не виключний.

Досить поширеною лексичною помилкою, що спричинена негативним впливом російської мови, є вживання слів у нетиповому для них значенні. Здебільше цьому сприяє, на думку окремих лінгвістів, міжмовна омонімія – функціонування у близькоспоріднених мовах однозвучних слів, що мають різні значення.

Найчастіше це стосується дієслів. Ось кілька прикладів:

- школа знаходиться в центрі селища: надуживання словом знаходиться наслідує значеннєві відтінки російського находиться і призводить до порушення літературної норми, адже в українській мові дієслово знаходитися не має значення «бути, перебувати, містити де-небудь, перебувати в якому-небудь стані», натомість його потрібно вживати, коли йдеться про пошук;

- вулиця носить ім’я, треба: вулиця названа на честь, а носять одяг: це дієслово в українській мові не пов’язують із нерухомими речами; коли йдеться про найменування вулиці чи якогось закладу, тоді варто казати зватись, мати назву;

- дівчина виглядає гарною, правильно: на вигляд гарна або ще простіше: гарна. Виглядають у вікно;

- вислів являється – вислів є; під впливом російської мови замість є в ролі розв’язки використовують особові форми дієслова являтися, така заміна – порушення норми, адже в українській мові дієслово являтися вживають зі значенням «з’являтися, примарюватися, снитися»;

- в цьому заключається вплив, треба: у цьому полягає вплив; до речі сучасний тлумачний словник української мови взагалі не фіксує дієслово заключати(ся);

- прийшлось повернутись додому – довелося повернутися додому; не прийдеться жалкувати – не доведеться жалкувати; з-поміж восьми значень дієслова «приходитися», які подає тлумачний словник, немає того, що виражає дієслово доводитися, – «бути необхідним, неминучим у зв’язку з певними обставинами»;

- принести шкоди – треба завдати шкоди, а принести можна хліба, води;

- це говорить про те – правильно: це свідчить про те або ж це засвідчує те: дієслово говорить доречне в іншому випадку: він це говорить, він говорить про те;

- вести себе в колективі – поводитися в колективі; пасивне дієслово поводитися сучасний словник тлумачить так: «дотримуватися певної поведінки, діяти якимось чином», а вести можна дитину за руку, вести діалог (дискусію), телепередачу, вести по житті тощо.

Перелік подібних прикладів можна продовжувати. Я назвав, думаю, найтиповіші.

 

Анатолій УРБАН

Джерело: Газета «Університет «Україна» № 5-6 (169-170), 2015

автор: Анатолій УРБАН

видання: Газета «Університет «Україна» № 5-6 (169-170), 2015, час видання: 2016


16/01/2016