Жодного дня без доброго вчинку
(творчий портрет)
ГОРОВИЙ Геннадій,
випускник Університету «Україна»,
член Національної спілки письменників України,
член Національної спілки журналістів України,
місто Обухів, Київська область
Третього грудня увесь світ відзначає день людей із обмеженими фізичними можливостями. Такі люди є в кожній країні, в кожному місті чи селищі. Вони співіснують зі здоровими людьми, часто залишаючись для останніх загадкою, чи нерозкритою книгою, гортати котру нема ні часу, ані бажання.
Між тим, серед людей із інвалідністю цікавих та яскравих постатей не менше, ніж серед здорових людей. А у відсотковому співвідношенні, можливо, що й більше: творчість, вчителювання і навіть чиновницька діяльність – багацько де інваліди спроможні зреалізувати свій потенціал.
Наше місто – не виняток, тут також живе чимало людей із обмеженими фізичними можливостями. І, звичайно, серед них теж вистачає яскравих постатей, як то нинішній директор обухівського УВП УТОС – Геля Віктор Михейович. Ерудований, інтелігентний, сповнений енергії та завзяття чоловік, він завжди був кимось більшим, ніж просто керівником. У його тілі ніби перебуває одночасно кілька людей: вічний романтик, всерозуміючий друг, а за потреби й суворий начальник.
Таким він є зараз. Але що сформувало цю непересічну особистість? Що загартовувало його на зорі життєвої стежки, що змушувало рухатися вперед?
Він охоче поділивсь із нами спогадами з власного життя. Ми, у свою чергу, зі згоди Віктора Михейовича, хочемо поділитися почутим із вами.
Отже, народився Віктор Михейович Геля 24 серпня 1951 року в селі Григорівка Обухівського району Київської області.
Ріс маленький Вітя кмітливим та допитливим. Цю його цікавість навколишнім світом схвалювали та заохочували мама – Клавдія Іванівна і тато – Михей Терентійович. Батьки прищепили хлопчикові любов до рідної землі, познайомили з непростою історією Вкраїни, розкрили перед ним неосяжний у своїй мудрості світ народної творчості. Дитяче серце вбирало ті знання, як спрагла земля – дощ.
Але було дещо, що причарувало його до себе понад усе. То була українська пісня. Прозорі води річки Красної, дзвінкотрельні солов’ї, вільний вітер сільських просторів надихали співати ще й ще. Це своє захоплення Віктор Михейович проніс через усі життєві злагоди й негаразди, залишившись вірним йому і по сьогодні.
В 1961 році сталася страшна трагедія – помирає його мати. І наступні сім років хлопець проводить у дитячих будинках, яких у його житті було аж три. Та найбільше йому запам’ятався Мостищенський дитячий будинок. Саме з ним у Віктора Михейовича пов'язані найкращі спогади про ті дні.
І все ж, юний Віктор йшов життєвою стежкою, як і мільйони йому подібних хлопців та дівчат – сповнений віри у свою щасливу зірку. В двадцятирічному віці він закінчив Київський кооперативний технікум за спеціальністю «Товарознавець промислових товарів». Затим працював у системі споживчої кооперації в Обухівському та Ставищенському районах.
Життя налагоджувалося. Ніщо не віщувало майбутніх потрясінь. Адже примхлива пані на ймення Доля так не любить попереджати про ті сюрпризи, що готує нам, не знаючи спочину.
В 1976 році йому стає погано з очима, і молодий чоловік змушений перейти працювати в Обухівське УВП УТОС.
Японська приповідка каже – «перемога дістається тому, хто витерпить на півгодини більше, ніж його супротивник». У мовчазному двобої зі слабкою частиною себе у Вікторові Михейовичу все ж таки переміг боєць. Почавши свою трудову діяльність на Обухівському УВП УТОС слюсарем-складальником, скоро він уже працював майстром, а з 1982 року – заступником директора з соціальних питань.
У 1983 році Віктор Михейович остаточно втрачає зір. Про ті дні згадувати не любить. Говорить, що не минуле повинно мати над нами силу, а виключно вершини майбутніх звершень.
У прагненні до вдосконалення себе як особистості він продовжує здобувати освіту. В 1988 році закінчує Київський державний педагогічний інститут імені М. Горького, а в 1991 році – Московський інститут керівних працівників системи ВОС за спеціальністю «Організація промислового виробництва».
Разом із тим, на Обухівському УВП УТОС він і далі обіймає посаду заступника директора з соціальних питань. Опікується реабілітацією утосівців, переймаючись долею кожного ввіреного йому підопічного.
Віктор Михейович добре розуміє, що головним чинником у реабілітаційному процесі інваліда є впевненість у завтрашньому дні, а досягнути такої впевненості можна тільки за умов працевлаштування.
Не менш важливим елементом реабілітації він вважає духовний розвиток. Заснований у 1963 році, хор Обухівського УВП УТОС знаний не тільки у своєму місті, а й поза межами Київської області. У 1993 році за тодішнього його керівника – Михайла Федосійовича Оверчука хор отримав звання Народного, і відтоді не раз із честю захищав це почесне звання. У здобутку хористів не одна перемога на різноманітних обласних та всеукраїнських пісенних конкурсах. Вони перемагали як усім колективом, так і дуетами й квартетами.
Природньо, що Віктор Михейович, чия душа постійно прагне пісні, став чи не найактивнішим членом цього гурту. Він то виступає як соліст, а то його м’який баритон зливається у дуеті з ніжним сопрано вірної супутниці життя – дружини Лідії Петрівни. А ще він є автором слів кількох пісень, найвідомішою з яких є пісня-посвята Андрію Самійловичу Малишку.
У 2003 році Віктор Михейович обійняв посаду директора Обухівського УВП УТОС, яку займає і нині. Був делегатом 14-го та 15-го з’їздів Українського Товариства Сліпих. Вимогливий і водночас справедливий, він залишився вірний своєму життєвому кредо, яке, якщо перефразувати давньогрецького художника Апеллеса, звучить так – жодного дня без доброго вчинку.
Вирує його життя і поза утосівською системою. Віктор Михейович є активним громадським діячем. Обирався депутатом сільських рад та Обухівської міської ради. Був двічі депутатом місцевого самоврядування та членом міськвиконкому Обухівської міської ради.
Віктор Михейович завжди був на сторожі інтересів знедолених. І ця його життєва позиція не залишилася поза увагою державників. Він неодноразово був відзначений грамотами, подяками від райдержадміністрації та міськради. За вагомий особистий внесок у вирішенні питань соціального захисту інвалідів у 2007 році нагороджений подякою Міністерства праці та соціальної політики України. За активну участь у громадському житті міста та району в 2007 році був занесений до Книги «Громадянської професійної честі». У 2008 році нагороджений почесним нагрудним знаком Обухівського району «За заслуги», а також став лауреатом II Громадської акції «Ділова Київщина» за вагомий внесок у розбудову та всебічний розвиток Київщини.
Віктор Михейович завжди готовий поділитися власним досвідом із нинішньою молоддю. Його меткі поради частенько допомагають молодим людям подолати життєві перелази.
Стоячи на нинішній височині, він упевнений, що головні його вершини ще попереду.
автор: ГОРОВИЙ Геннадій, випускник Університету «Україна», член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України, місто Обухів, Київська область
час видання: 2012
11/12/2012
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське