Солов’ї із Казахстану

 Солов’ї із Казахстану

Світлана Патра,

студентський Медіа-центр Університету «Україна»

 

Що Ви знаєте про Казахстан? На це питання кожен щось промовить відповідно до своєї освіти: хтось назве лише столицю – Астану, дехто зазначить якісь географічні дані, хтось згадає історичних особистостей батьківщини, життя яких було пов'язано з Казахстаном.

Особисто я про цю країну знала небагато. Серед цих крихт інформації, доступних мені, була казахська музика: Роза Римбаєва, відома ще за радянських часів, і сучасна група «А-Студіо». Нещодавно мені випала нагода поглибити свої знання про Казахстан. Відпочиваючи в одному з санаторіїв Криму – (імені Бурденка в м. Саки), я познайомилася з дуже цікавими хлопцями.

У санаторії ім. Бурденка періодично проводяться концерти художньої самодіяльності, під час яких відпочивальники можуть представити одне одному свої таланти. Саме на одному з таких концертів я й побачила цих хлопців. На початку цей захід нічого незвичайного не обіцяв, але варто було їм вийти на сцену, як глядачеву залу наповнила жива й позитивна енергетика. Хлопці співали російською та казахською мовами. Дуже цікаво було познайомитися з піснями саме казахською мовою, адже однією з візитних карток будь-якої країни є саме національна мова.

Юнаки – з особливими потребами, але ні відсутність зору, ні інвалідний візок не заважають їм співати так чудово, так завзято та енергійно, що зал раз у раз вибухав оплесками вдячних глядачів. Хто ж ці молоді люди? Щоб познайомитися з ними ближче, я попросила хлопців про інтерв'ю, і вони з радістю погодилися.

Кайрат: Мене звуть Кайрат Абдуллаєв, мені 24 роки. Почав співати з 2007 року. Пісні співаю казахською мовою, репертуар добираю сам.

Талгат: Мене звуть Талгат Аманбеков, мені 22 роки. Я співаю з 2010 року, репертуар теж добираю сам.

Варто зазначити, що Кайрат і Талгат – дуже товариські і веселі хлопці. Їхні обличчя просто світяться посмішкою і позитивом. До розмови приєдналася їхня тьютор Гульхан Турсинбаєва. Вона продовжила розповідь про хлопців:

Гульхан: Ми приїхали з Казахстану, місто Тараз (колишній Джамбул). Хлопці наші з Будинку інвалідів. Як супроводжую їх і приїхала разом із ними до вас, в Україну. Хлопці у нас займаються художньою самодіяльністю. Кайрат почав займатися співом відразу ж після приходу до нас, в Будинок інвалідів. Він увесь свій вільний час присвячує тільки співу. Талгат, крім співу, захоплюється малюванням. Хлопці дуже здібні. Крім Талгата і Кайрата, в нашому будинку інвалідів художньою самодіяльністю займаються ще й інші хлопці. Талгат і Кайрат беруть участь у тріо, от тільки третій учасник захворів, і тому не зміг приїхати. Хлопці беруть участь у всіх заходах, які проводяться в нашому місті. У нас кожен рік між першим і десятим жовтня (у Казахстані 10 жовтня відзначається День інвалідів – авт.) проводиться Фестиваль творчості людей із особливими потребами «Жарик», що в перекладі з казахської означає «Світло». Хлопці постійно посідають на цьому фестивалі призові місця. Зараз у їхньому репертуарі є дуже багато пісень казахською та російською мовами.

Світлана: Це просто чудово!

Гульхан: Так, згодна ... Як бачите, хлопці мають першу групу інвалідності. Талгат – на візку після травми, у Кайрата – інвалідність по зору...

Світлана: Зате він бачить душею. Коли доля щось забирає, вона обов'язково дає щось натомість.

Гульхан: Обов'язково дає ... У Кайрата дуже добре розвинений музичний слух.

Світлана: Хлопці, скажіть, будь ласка, що для вас музика?

Кайрат: Музика для мене – життя. Я дуже люблю співати. Із семи років я почав співати індійські пісні, потім – турецькі, потім – пісні російською та казахською мовами. Я звик співати і під мінусову фонограму, і під баян, і під гітару, хоч і кажуть, що співати – це складно.

Крім того, Кайрат зізнався, що музика для нього – хороший антидепресант. Репетиції допомагають зняти стрес.

Що стосується Талгата, то для нього музика, як і малювання, – це відчутна психологічна допомога на шляху до одужання. Під час розмови Гульхан поділилася радістю: лікування в санаторії дає Талгату надію на одужання. За її словами, він уже почав трішки рухати ногами, і вони сподіваються приїхати в Україну ще раз, якщо лікування дасть хороші результати. Також Гульхан із великою вдячністю розповіла про Міжнародну громадську організацію інвалідів «Моді» (голова – С. І. Чуйков). Ця організація забезпечила путівками не тільки хлопців, а й супроводжуючу (тьютора), яка так само змогла оздоровитися та отримати всі необхідні лікувальні процедури. Присутність Гульхан дозволило юнакам швидше адаптуватися та відчувати себе спокійніше в незнайомій обстановці. І путівки, і дорога були оплачені цією організацією. Потім Гульхан розповіла трохи про історію художньої самодіяльності в Будинку інвалідів, в якому знаходяться Талгат і Кайрат, і про сам заклад.

Гульхан: Спершу у нас було організовано хор. Його керівником була я. Із кожною репетицією нам було зрозуміло, що у Кайрата можливостей більше, ніж у інших солістів хору. До того ж, із квітня 2011 року в нашу соціальну сферу введено новий стандарт щодо надання спеціальних соціальних послуг. Згідно з цим стандартом, із хлопцями займаються культурний організатор, музичний працівник і баяніст. Усі ці фахівці працюють над культурним розвитком хлопців, проведенням різних заходів та організацією дозвілля. Так само, у нас є інструктори з праці, які займаються безпосередньо з людьми з обмеженими фізичними можливостями. Всього у нас у Будинку інвалідів із 210 чоловік лише 5-6 осіб – молоді люди з особливими потребами. А то все люди старшого віку.

Світлана: Я представляю Університет «Україна», і, як представник вищого навчального закладу, де навчаються й інваліди з різними нозологіями, хотіла б дізнатися: ви хотіли б навчатися?..

Кайрат: Я закінчив середню школу, вступив на навчання на програміста, але 2006 року я потрапив в аварію, і навчання перервалося.

Від себе додам, що в цій аварії Кайрат, окрім зору, втратив батьків…

Варто відзначити, що про Україну наші гості знали хіба що з телепередач. І хлопцям, і Гульхан дуже сподобалося в санаторії і в Україні. Як і у багатьох молодих людей, у тому числі – з особливими потребами, у Кайрата і Талгата є заповітні мрії. Які вони? – запитала наприкінці нашої розмови.

Кайрат: Я мрію досягти великих висот у музиці, стати зіркою і заспівати разом із групою «Муз-Арт». (Відома в Казахстані група – авт.)

У Талгата, як уже було сказано, найзаповітніша мрія – стати на ноги.

Світлана: Що б ви побажали нашим читачам, у тому числі – з особливими потребами?

Кайрат: Усім українцям я бажаю здоров'я, щастя, любові, доброти і успіхів.

Дуже хороші побажання. Нам залишається теж побажати цим чудовим, талановитим і позитивним юнакам, щоб усі їхні мрії збулися і щоб вони ще раз мали змогу приїхати в нашу гостинну Україну. І щоб їхня Батьківщина дбала про освіту для людей із івалідністю так само, як у нас в Університеті «Україна».

автор: Світлана Патра, студентський Медіа-центр Університету «Україна»

час видання: 2012


12/06/2012