Особливості формування самоставлення студентів із особливими потребами
УДК. 376.035.4-056.36
Камінська Ольга Володимирівна,
кандидат психологічних наук,
в.о. доцента кафедри соціальної роботи
Рівненського інституту Університету «Україна»
Аналізується проблема формування ставлення особистості до себе з урахуванням особливостей психічного та фізичного розвитку. Особлива увага приділяється аналізу специфіки самооцінки, емоційно-ціннісного самоставлення студентів із особливими потребами.
Ключові слова: самоставлення, самооцінка, позитивне та негативне самосприйняття.
Досягнення людства в науково-технічній сфері, здобутки інформаційної революції та втілення їх у різноманітних сферах людського життя не лише виявляються у поліпшених умовах існування й функціонування людини, а й обертаються іншою стороною – погіршенням відношень у тріаді "людина – навколишнє середовище – природа". І річ не тільки в тому, що місце живого співрозмовника-мовця – дедалі частіше займає комп'ютерна програма, яка не охоплює емоційно-мотиваційного тла людського спілкування, природності та окультуреності індивідуального мовлення, а й у тому, що погіршення відносин із природою призводить до численних генетичних, екологічних порушень, які позначаються на здоров'ї молодого покоління української нації.
Загострення проблеми людського здоров'я зумовлює низку фундаментальних досліджень, які виокремлюються в галузі психології здоров'я та екологічної психології, де стрижневими поняттями є здоровий спосіб життя, екологічна свідомість, екологічна культура тощо. Слід зазначити, що проблеми здоров'я, психологічного розвитку дітей і юнаків із особливими потребами у нашій країні мають специфіку внаслідок слабкої соціальної захищеності осіб цієї групи. Це висуває перед вітчизняними психологами низку проблем, результат розв'язання яких полягатиме в поліпшенні умов життя інвалідів, розробці психолого-педагогічних технологій їхнього розвитку, упровадженні тренінгових програм їхньої соціалізації.
В Україні за останні роки загострилися питання екології, медичного обслуговування, що призводить до погіршення стану здоров'я населення. Даються взнаки наслідки Чорнобильської катастрофи. Дедалі знижується гарантія народження здорової дитини. Тому можна прогнозувати найближчим часом зміну змісту поняття "люди з обмеженими можливостями" та критеріїв норми.
Принципом демократичного суспільства є забезпечення сприятливих умов для реалізації потенціалу кожної особи незалежно від її національної, релігійної, статево-вікової належності. Однак, об'єктивні умови сучасного світу такі, що не кожна особа має однакові можливості порівняно з іншими. У так званій "групі ризику" найчастіше опиняються люди з вадами фізичного здоров'я, яким украй важко відстоювати свої інтереси [13].
З огляду на це актуальним стає питання механізмів взаємодії людини з особливими потребами із сучасним соціумом, пошуку ефективних моделей такої взаємодії, які б сприяли адаптації людини в суспільстві.
Таким чином, завданням цієї праці є теоретичний аналіз проблеми формування самоставлення осіб із особливими потребами.
У сучасній науці є чимало підходів до теоретичного осмислення проблем соціалізації та адаптації осіб із обмеженими можливостями, які можна об'єднати в дві основні групи – таких, що випливають із соціоцентристських теорій і таких, що ґрунтуються на теоретико-методологічних основах антропоцентризму.
Проте особливості формування самоставлення людей із вадами фізичного здоров'я залишається в сучасній науці нерозкритими. Немає ґрунтовних досліджень, які могли б пояснити механізми соціальної адаптації людини з обмеженими можливостями, не розроблено конкретних методологічних засад сприяння процесові адаптації інвалідів у суспільстві.
Проблема психічного розвитку та особистісного становлення осіб із особливими потребами сьогодні є особливо актуальною для різних галузей психології. Психологічні феномени саме цієї категорії починають все більше пригортати увагу науковців-психологів, незважаючи на те, що суспільна практика постійно стикається з цим соціальним явищем. На складності цієї проблеми наголошували дослідники різних часів (Л.С. Виготський [5], Л.І. Божович [3], В.С. Мухіна [11] та ін.).
В цілому самоставлення реалізується через афективну складову самосвідомості, яка нерозривно пов’язана з когнітивним компонентом, оскільки саме на основі знань про себе в людини виникає ставлення до власної особистості, яке може бути позитивним чи негативним, адекватним чи ні. І вже на основі самоставлення будується модель вчинків та дій, яка й утворює поведінковий чи регулятивний компонент самоставлення. Узагальнюючи вищесказане, слід зазначити, що саме самоставлення є одним із важливих елементів самосвідомості. Воно має свою структуру, функції, полюси та специфічні особливості.
Побудова адекватного образу “Я” і образу оточуючих здійснюється за участю когнітивного (образ “Я”, образ іншого), емоційного (ставлення до себе та іншого) і мотиваційного компонентів (інтерес до пізнання себе та оточуючих) при пізнанні себе й іншого. Як при пізнанні себе, так і при пізнанні оточуючих на адекватність образу “Я” і образу іншого впливають як емоційний, так і мотиваційний компоненти. Виключення з аналізу одного з них приводить до перекрученої реконструкції картини умов, при яких розуміння себе і розуміння іншої людини відбувається найбільш повно й адекватно [12].
На адекватність образу “Я” насамперед впливає самоповага і відсутність внутрішньої конфліктності. Тобто, найбільш добре розбираються у власній особистості ті юнаки, яким притаманна висока самоповага при низькій конфліктності, і найменш добре розуміють себе юнаки, у яких відсутня повага до себе і яким притаманна внутрішня конфліктність. Наявність інтересу до себе підвищує адекватність саморозуміння, а його відсутність знижує адекватність образу “Я”.
Вивчаючи проблему формування самоставлення людей із особливими потребами, ми мали на увазі осіб із порушеннями фізичного здоров'я, але зі збереженим інтелектом. Проте було виявлено, що поряд із фізичними є і психологічні розлади, що виявляються вторинним утворенням.
Усвідомлення фізичних вад, власної неповноцінності не може не позначатись на специфіці формування ставлення особистості до себе. Така людина часто концентрується на своїх недоліках, не помічаючи власних позитивних рис та сильних сторін свого «Я». При спілкуванні з оточуючими увага акцентується саме на негативних оцінках та висловлюваннях, що слугують підтвердженням власної точки зору, в той час як позитивні оцінки нівелюються та знецінюються.
Відповідно до концепції А. Маслоу, мотивація уникнення невдач, яка переважає у людей із особливими потребами, пов’язана зі страхом перед реалізацією особистістю власного потенціалу. Будь-яка мета передбачає ризик та відповідальність за можливі наслідки. Людині, яка має занижену самооцінку та попередні очікування поразки, доводиться занижувати рівень власних домагань, щоб уникнути неминучих болісних переживань у разі невдачі [10].
Основний факт, що трапляється в розвитку, ускладненому дефектом, є двоїста роль органічної вади у процесі формування особистості: з одного боку, дефект зумовлює обмеження, слабкість, сповільнення розвитку; і з другого - саме тому, що він створює труднощі, він стимулює підвищений, посилений рух уперед, тобто дає стимули для вироблення компенсації.
Людина може компенсувати труднощі агресивною поведінкою стосовно соціального середовища, в якому перебуває. У неї може розвинутись підвищена дратівливість, упертість, вона намагатиметься агресивними способами здобути те, чого позбавляє її вада. До певної міри ця компенсація є реальною, тому що людина домагається іншими шляхами того, чого позбавляє її вада, і водночас, звичайно, фіктивного, бо за допомогою впертості, сили особа домагається бажаного, але не переборює реально труднощів, які перед нею постають [10].
За Л.С. Виготським, проблема недостатньої соціальної адаптації фізично обмежених осіб підсилюється свідомою ізоляцією цих людей від решти суспільства. Він указував на те, що саме змішані колективи здатні забезпечити нормальний розвиток людини - як фізично здорової, так і тієї, яка має певні порушення. Л.С. Виготський пояснював це явище процесом взаємного обслуговування, коли з боку більш пристосованих осіб надається підтримка менш адаптованим, останні ж мають приклад для наслідування і розширюють власну зону можливого розвитку [5, с. 207-210].
На думку А. Адлера, характер людини детерміновано її "життєвим стилем", який є системою цілеспрямованих прагнень, що компенсують почуття неповноцінності [1, с. 49-53].
Особи з особливими потребами протягом всього життя відчувають на собі негативний вплив хвороби у вигляді ставлення оточуючих, яке часто є упередженим. Людину оцінюють не як особистість, а як носія хвороби. Формування фізичного «Я-образу» осіб із особливими потребами залежить, імовірно, від ступеня важкості проявів симптоматики, наявності супутніх розладів, поглядів на виховання, яких дотримуються батьки, ставлення соціального оточення, особистісних якостей хворого та ін. Залежно від умов психосоціального розвитку особи з особливими потребами можуть по-різному сприймати негативні моменти, пов'язані з проявами хвороби. Одні намагаються знайти такий спосіб компенсації вади, який дав би їм змогу самореалізуватися, рости в своїх очах та очах оточуючих, незалежно від зовнішнього вигляду, в інших усвідомлення наявного дефекту викликає появу внутрішніх конфліктів і, відповідно, зниження самооцінки, психоемоційне напруження, часті та значні негативні переживання, зниження якості й інтенсивності діяльності, порушення нормального механізму адаптації, підсилення психологічного стресу та ін. [8].
Усвідомлення наявності власного дефекту людьми з особливими потребами і, відповідно, фізичного «Я» поряд із іншими умовами психосоціального розвитку можуть призвести до формування негативного ставлення особистості до самої себе, до свого «Я», що, у свою чергу, справляє значний вплив практично на всі аспекти поведінки, відіграє дуже важливу роль у формуванні міжособистісних відносин, формулюванні та досягненні цілей, у виборі методів психологічного захисту та ін. Розв'язання вищезазначених питань є необхідною передумовою створення та ефективного проведення психокорекційних і психотерапевтичних заходів, що є досить актуальним для сучасної психології.
Поняття образу тіла чи фізичного «Я» - лише одна зі складових образу «Я» людини, який є більш загальним та містить уявлення про своє тіло нарівні з іншими компонентами. В різні періоди розвитку психологічного вчення досліджувалися то переважно соціальні компоненти «Я» людини, то духовні. Питання тілесного досвіду, вплив останнього на особистість майже не розглядалися. Але все ж існує низка теорій, автори яких приділяють увагу як концепції «Я» загалом, так і образу фізичного «Я» [8]. Серед таких теорій варто згадати теорію «Я-концепції» Р. Бернса [2], погляди О. Лоуєна [9] та вагомі напрацювання в руслі психоаналітичної традиції.
Для О. Лоуєна тіло є тим фундаментом, на якому будується людське життя. На його погляд, найбільший прошарок усвідомлення себе людиною - це відчуття своєї самості, наявність контакту з вітальним аспектом існування, ототожнення із власним тілом. Вона переживає реальність світу лише через власне тіло (через відчуття). Образ тіла стає реальним, коли поєднується з почуттям або відчуттям. «Ментальне здоров'я» означає, що образ збігається з реальністю. В цьому випадку образ «Я» узгоджений із зовнішнім виглядом тіла та почуттям [9].
Інший напрямок досліджень пов'язаний із такою характеристикою, як «зовнішність». У цих дослідженнях тіло розглядається, з одного боку, як носій особистих і соціальних значень, цінностей, а з іншого, як об'єкт, що має певний розмір та форму. Аналізується вплив зовнішності на особливості самоставлення. Згідно із цим розподілом можна виділити два підходи. Представники першого акцентують увагу на емоційно-ціннісному ставленні до власної зовнішності. Це ставлення можна оцінити, визначаючи цінність, яку люди приписують різним частинам свого тіла [8].
Зарахування людини до категорії осіб із особливими потребами може спричинити різну психологічну реакцію. Іноді особистість почуває себе жертвою та займає маніпулятивну позицію. Саме роль "жертви" звільнює осіб пільгових категорій від відповідальності за своє життя: "Якщо ти жертва, а світ такий жорстокий, то не варто відповідати за невдачі перед собою, не варто намагатися щось змінити в собі, у своїх уявленнях, докласти зусиль, виправляючи свої помилки, невдачі". Застосовуючи механізм маніпуляції, особистість сподівається, що інші думатимуть за неї, таку "слабку і безпомічну". Головна ідея маніпуляторів: "Ти - сильний, здоровий, а я - слабкий, хворий". Тобі все в житті вдається, а в мене не виходить, тому ти повинен мені допомогти". Якщо очікування не виправдовується, виникає конфлікт [8].
В період, який передує конфлікту, може проявлятися тривога, страх, невпевненість, ворожі почуття тощо. Внутрішній стан особистості й переживання породжують неврівноваженість системи „Я" - інші", яка впливає на особистість, у свою чергу, викликає неузгодженість внутрішнього і зовнішнього стану, негативно впливає на сприйняття особистістю її оточення. В особистості може проявитися підвищена дратівливість, негативна реакція на людей, слова, предмети, явища та інше. Неузгодженість у психічній структурі особистості призводить до виникнення критичного стану, для якого достатньо незначної дії, щоб виник конфлікт. Тому важливо своєчасно нейтралізувати передконфліктний стан. Найважче - пробудити у такої людини бажання з упевненістю переборювати труднощі у своєму житті, а також приймати відповідальність за своє життя [8].
Принцип виховання дитини з фізичними дефектами, за глибоким переконанням Л.С. Виготського, повинен базуватися на правилі компенсації дефекту через поширення соціального досвіду та наближення особистості до нормальних форм поведінки [5].
Студенти з особливими потребами часто виявляють емоційну нестійкість, схильність до непередбачених афектів, напругу при встановленні нових контактів, немотивоване почуття провини, підвищену конформність. Такі характеристики свідчать про наявність соціальної дезадаптації, негативного самосприйняття, незахищеності перед труднощами життя та втрату звичного образу взаємодії.
Висновок: самоставлення студентів із особливими потребами має свою специфіку та залежить від рівня розвитку самосвідомості, рефлексії, виховних впливів та індивідуальних особливостей особистості. Так, якщо в людини недостатньо розвиненою є самосвідомість та немає рефлексивних здібностей, її самоставлення буде негативним та неадекватним, що спричинить виникнення негативних емоційних станів, внутрішніх конфліктів, незадоволеності власним життям та собою. Можливий прояв маніпулятивної тенденції спрямований на перекладання відповідальності за власне життя на оточуючих, привернення їхньої уваги до власних вад з метою отримання певної вигоди. Якщо ж особистості притаманний високий рівень розвитку рефлексії та по відношенню до неї застосовували оптимально підібрані виховні впливи, її самоставлення буде позитивним та адекватним. Особистість буде намагатися компенсувати власні недоліки та самореалізуватися в доступній для неї сфері діяльності, що сприятиме її гармонійному розвитку в цілому.
Перспективним напрямком роботи є розробка шляхів та методів психологічної допомоги особам із особливими потребами, спрямованих на формування адекватного позитивного самоставлення. Модель психологічної допомоги повинна стати природно зцілюючим засобом, який би органічно поєднував всі методи та техніки психологічного впливу на повсякденне життя особистості, сприяв би створенню для неї середовища з реабілітаційними та розвиваючими можливостями.
Анализируется проблема формирования самоотношения с учётом особенностей психического и физического развития личности. Внимание уделяется анализу специфики самооценки, эмоционально-ценностного самоотношения студентов с особенными потребностями.
Ключевые слова: самоотношение, самооценка, положительное и отрицательное самовосприятие.
The article analyses the formation of personality self-attitude taking into consideration the peculiarities of mental and physical development. Special attention is paid to the analysis of students’ with special needs self-estimation specific and emotional self-attitude.
Key words: self-attitude, self-appraisal, positive and negative self-perception.
ЛІТЕРАТУРА
1. Адлер А. Наука жить. – К.: Прогрес, 1997. – 256 с.
2. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитания / Р. Бернс [пер. с англ.]. – М.: Прогресс, 1986. – 421 с.
3. Божович Л.И. Проблемы формирования личности: Под ред. Д.И. Фельдштейна / Вступительная статья Д.И. Фельдштейна. 2-е изд. / - Л.И. Божович. - М.: Институт практической психологии, Воронеж: НПО МОДЭК, 1997. - 352 с.
4. Василькова О.І. Психологічний супровід дітей пільгових категорій як проблема вікової і педагогічної психології // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки: Зб. Наукових праць. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. - №10 (34). – С. 73-78.
5. Выготский Л.С. Коллектив как фактор развития дефективного ребенка // Собр. соч.: В 6 т. / Под ред. Т.А. Власовой. – М.: Педагогика, 1983. Т. 5.: Основы дефектологии. С. 207-210.
6. Выготский Л.С. Мышление и речь. – М.: Лабиринт, 2001. – 256 с.
7. Засєкіна Л. Особливості мовленнєво-мисленнєвої діяльності юнаків із особливими потребами і шляхи оптимізації їхнього інтелектуального розвитку // Психологічні перспективи. – К., 2007. – Вип. 9. - С. 27-34.
8. Кисляк О.П. Співставлення фізичного Я-образу і самоставлення у хворих на дитячий церебральний параліч // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. Т. VІІ, вип. 6. – К., 2005.
9. Лоуэн А. Психология тела: биоэнергетический анализ тела / Пер. с англ. С. Коледа. – М.: Институт общегуманитарных исследований, 200. – 156 с.
10. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы. – М.: Смысл, 1999. – 278 с.
11. Мухина В.С. Влияние знаковых систем на половую идентификацию подростков: гендерные различия / В.С. Мухина, А. Денисов // Развитие личности. - 2002. - №1. - С. 119-137.
12. Филатов А.И. Некоторые закономерности построения образа Я и образа сверстника у подросткоа / А.И. Филатов [Електронний ресурс] – Режим доступу до джерела: www.humanities.edu.ru/db/sect/176/287?page=12-31k - Вільний. - 8.11.2003.
13. Штукатурова Д. Особливості самооцінки та поведінки студентів із особливими потребами // Психологічні перспективи. – К., 2007. – Вип. 9. – С. 34-39.
Всеукраїнський науковий журнал
„Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації” №1,
2010
автор: Камінська Ольга Володимирівна, кандидат психологічних наук, в.о. доцента кафедри соціальної роботи Рівненського інституту Університету «Україна»
видання: Всеукраїнський науковий журнал „Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації” №1, 2010, час видання: 2010
адреса видання: http://www.social-science.com.ua/
28/08/2010
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське