В ПОЛІ ЗОРУ- СТУДЕНТИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ
Особливість людей із вадами зору і можливість активного включення їх у життя здавна цікавила кожне суспільство, була предметом дискусій різних філософських і педагогічних напрямків.
Протягом віків йшлося здебільшого про відособлення цих людей від суспільного життя. По мірі розвитку гуманістичних ідей (у працях Дідро, Коменського, Локка та багатьох інших) все більшої актуальності набуває ідея про те, що обов'язок спільноти активно сприяти залученню до навчання і виховання якомога більшої кількості людей із вадами зору.
Тифлопедагогіка на всіх етапах свого існування намагалась реалізувати на практиці цю ідею і ставила перед собою одну єдину мету: дати освіту, допомогти таким особистостям досягти оптимального фізичного, інтелектуального і соціального рівня, а відтак сприяти інтеграції їх у суспільство. Адже, як писав відомий психолог і педагог Л.С. Виготський, "людина з вадами зору - особа все-таки суспільна". А тифлопедагог В.А. Гандер неодноразово підкреслював: "Сліпа дитина готується до життя серед зрячих і ввійти в нього вона повинна як рівноправна розвинута особистість".
Наш університет унікальний у цьому відношенні - він дає можливість кожній людині, а насамперед дітям із особливими потребами, здобути освіту. Наше завдання - молодих викладачів Університету "Україна", враховуючи специфіку аудиторії, - обрати найефективніші прийоми і методи для поліпшення результатів навчального процесу. Не слід при цьому звертати свій погляд або вдаватись до якихось нетрадиційних відособлених педагогічних методів. Карл Грот, організатор справи навчання і виховання сліпих дітей, неодноразово наголошував у своїх працях: "Сліпі діти і діти з вадами зору виходять із народу і в народ повертаються, і тому зміст методів навчання не повинен особливо різнитися із загальноприйнятим, але особливий підхід до такої аудиторії повинен існувати". Сучасна педагогіка вищої школи взяла на озброєння принцип індивідуального підходу або так зване диференційоване навчання.
Основи його розробив ще у своїх працях Ян Коменський. Він вперше висловився за необхідність окремого підходу до студентів в умовах колективної роботи. Далі ця ідея в XIX столітті була підхоплена видатними педагогами: Н.Ф. Бунаковим, В.І. Водовозовим, В.Я. Стоюном, П.Ф. Кантеровим. Пізніше поглибленням і уточненням цього принципу займались провідні фахівці А.Н. Леонтьєв, С.Т. Шацький, Л.С. Виготський. У наш час цю методику підтримує багато педагогів, а особливо - Юрій Бабанський, який увів поняття реальних навчальних можливостей учнів і студентів.
Ознайомлення з тифлологічною літературою (це праці, насамперед, Б. Коваленка, Н. Куличова), показало, що основу індивідуального принципу активно застосовують для роботи зі студентами з різними проблемами зору.
Гарно зарекомендував він себе на семінарських заняттях в аудиторії, де разом із фізично здоровими студентами є студенти з вадами зору. Для успішного навчання кожного студента в такій аудиторії, насамперед, потрібно створити оптимальні умови. Для цього необхідно:
1. У досить стислі строки викладач повинен вивчити свою аудиторію, бути обізнаним із індивідуальними особливостями кожного студента, щоб у майбутній роботі врахувати кожну "дрібничку" студентської індивідуальності (інколи, якщо це заочне відділення, то часу для вивчення аудиторії катастрофічно не вистачає).
2. Викладачу слід звернути особливу вагу на:
а) психологічні компоненти (здатність студента до аналізу, синтезу, порівняння, вміння виділити суттєве, робити узагальнення; його темп мислення, спостережливість, логічність мовлення, пам'ять, увагу);
б) навички навчальної праці (його організованість у навчальній роботі, темп письма, темп читання);
в) окремі компоненти вихованості (наполегливість студента у навчанні, його старанність і свідому навчальну дисципліну);
г) вплив сім'ї і колективу однолітків;
д) біологічні компоненти (фізичну працездатність, стан здоров'я, особливі фізичні вади дітей).
Дітей із вадами зору слід умовно розділити на дві категорії: частково зрячі і незрячі.
Мета індивідуального підходу в цих умовах - поповнити або розширити знання студентів, які відстають від однолітків в освоєнні програмного матеріалу школи і через це потребують значного поглиблення своїх знань.
З урахуванням усіх індивідуальних - навчальних і фізичних - можливостей студентів слід поділити на умовні тимчасові групи. При цьому слід пам'ятати: студенти не повинні здогадуватися про причину їх поділу на групи, щоб не травмувати їхнього самолюбства.
До групи може входити 4-6 студентів. Група може бути гомогенною (однорідною) або гетерогенною (змішаною); найефективніша група - змішана, але продуктивність її роботи низька. Склад груп можна змінювати залежно від мети семінарського заняття.
Сама структура семінарського заняття передбачає таку послідовність основних елементів:
- підготовка студентів до заняття;
- постановка викладачем завдання і усвідомлення його студентами;
- попередні роздуми, дискусія про шляхи вирішення цього завдання;
- виконання дій для вирішення завдання;
- оцінювання результатів навчального-пізнавальної діяльності.
Індивідуальний підхід, без сумніву, потребує ґрунтовної підготовки викладача, певних фахових умінь, своєрідної педагогічної майстерності.
Необхідно (як зазначалося вище):
- вивчити індивідуальні особливості студентів;
- розділити їх за групами;
- розробити хід семінарського заняття в деталях;
- чітко сформулювати основні й додаткові запитання, визначити час на їх виконання, продумати систему оперативного контролю;
- поєднувати індивідуальну, групову і фронтальну роботу;
- продумати власну педагогічну діяльність на занятті.
І найголовніше правило - студенти, а особливо з вадами зору, повинні активно бути залученими до семінарського заняття. Їм слід пропонувати: аналізувати, порівнювати, узагальнювати, уточнювати факти, самостійно формулювати висновки. Суттєво підвищують ефективність роботи вправи на опис подій, на уявлення, на розкриття значення.
Звідси позитивним в індивідуальному підході є те, що:
а) він дає можливості ставити перед студентами навчальні завдання, що передбачають пошук;
б) створює передумови для використання комплексних розумових дій;
в) навчальні завдання розв'язуються у процесі спілкування. Студенти із вадами зору колективно працюють, вони залучаються до навчального процесу, вони не байдужі, не відособлені.
Але найкраще себе зарекомендувала в аудиторії методика, яка передбачає розбір конкретної історичної проблеми, що передбачає самостійну роботу студентів. Зокрема, мозковий штурм у межах малої групи, публічний виступ та захист свого матеріалу - рішення + конкретне контрольне опитування студентів на предмет знання проблеми, що розглядається. Послідовність дій можна відобразити за представленою схемою.
Пояснення до схеми:
1. Розробка навчальної практичної ситуації історичної проблеми. (Студентам видається в даній формі не пізніше як за день до семінарського заняття).
2. Робота в аудиторії включає в себе:
- контроль знань студентів, з'ясування центральної проблеми;
- викладач контролює словесну роботу груп, уникаючи прямих консультацій;
- студенти мають право використовувати "домашні заготовки";
- спікера обирають колективно в групі самі студенти;
- він виступає, висловлюючи думку всієї групи;
- кожен має право на виступ;
- голосування: "Чиє рішення було найбільш вдалим?";
- викладач інформує про розв'язання проблеми в реальному житті: обґрунтовує кращі результати.
Методика передбачає проведення таких занять протягом семестру - 1 раз на 2 місяці по 80 хвилин.
Мета методики: розвиток у студентів навичок вирішення складних пізнавальних проблем + прискорення розвитку розумових здібностей особистості. Це в цілому сприяє формуванню комунікативних цінностей, розвиває колективізм. Значення цього зазначав свого часу А.С. Макаренко. "Для дітей із вадами зору, - підкреслював він, - особливо важливо, щоб вони відчували вплив різних колективів, а особливо колективу зрячих людей".
Наведені конкретні методики, можливо, не повністю розв'язують проблему активного залучення студентів із вадами зору до навчального процесу сучасної вищої школи. Але результати використання індивідуального підходу на семінарському занятті вказують на доцільність його широкого використання, на ефективність запропонованої моделі.
Світлана РУБАШОВА,
старший викладач історії України
кафедри гуманітарних дисциплін,
Газета «Університет «Україна», №6, 2003
автор: Світлана Рубашова, старший викладач історії України кафедри гуманітарних дисциплін
видання: Газета «Університет «Україна», №6, 2003, час видання: 2003
26/02/2010
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське